Апокаліпсис завтра. Яке майбутнє чекає іранських аятол після перемоги на виборах
Чергові парламентські вибори в Ірані після низки соціально-політичних потрясінь начебто збитого українського літака і вбивства американцями куратора іранських проксі Касема Сулеймані виграли, як і прогнозувала "ДС", консерватори-клерикали, які дотримуються жорсткої лінії відносин із Заходом, зокрема з Сполученими Штатами. Дані політсили йшли на вибори потужним фронтом, створивши відразу кілька коаліцій, в принципі з незначними ідеологічними відмінностями: "Консультаційний рада сил Ісламської революції", "Народну коаліцію", "Фронт стійкості Ісламської революції", "Рух за справедливий парламент" і т. д. Реформісти сформували два надпартійних освіти - "Друзі Хашемі" і "Коаліцію восьми реформістських партій".
Для формування більшості "яструбам" потрібні були 146 мандатів з 290 (285 виборних і п'ять закріплені за представниками етнічних і релігійних меншин). Вони ж змогли отримати 221 місце в парламенті. Реформістам і центристам, в принципі готовим як до внутрішнім послабленням, так і до будь-ніякому діалогу з Заходом, перепало лише 20 мандатів. Ще 38 - у незалежних кандидатів. Решта 11 місць "розіграють" у другому турі виборів, який відбудеться 17 квітня.
Реформісти зазнали фіаско, повний розгром, якщо порівнювати з виборами 2016 р., за результатами яких більшість мандатів - 121 - були саме у них. У той час як клерикали мали 83 "багнетами" у парламенті, а у незалежних було 66 місць.
Консерваторам ж, незважаючи на зростання протестної активності в Ірані за минулу п'ятирічку, здавалося б, вдалося не лише втриматися на плаву, але і отримати ще більше влади. Альо ніт. Шайтан криється в цифрах, а саме тих, які показують явку. Яка на цих виборах була рекордно низькою з часів Ісламської революції 1979 р., кардинально змінила до того часу світський Іран, - 42% в середньому по країні проти 62% у 2016 р. При цьому в великих містах, включаючи Тегеран, вона взагалі знизилася до 25%. В принципі така ситуація з низькою підтримкою влади під час виборів нормальна для будь столиці, але Тегеран, де нехай "яструби" і взяли всі 30 мандатів, аж надто просів все-таки.
Що це означає? Те, що кредит довіри і лояльність іранців до влади, точніше до консерваторів, стрімко знижується. До речі, як і в Росії в 2016 р., де наочно ставлення до мешканців Держдуми продемонструвала аналогічно рекордно низька явка в 47,88%. І це офіційні дані. Експерти вважають, що вона була суттєво завищена. Наприклад, відомий математик і електоральний аналітик Сергій Шпилькин вважає, що на вибори тоді прийшли лише 36,5% росіян, а підтримка "єдиноросів" була на 15% нижче заявленої. Не виключено, що і в Ірані явка також була неабияк вище, ніж реальна.
Мало того, насправді саме опозиція отримала негласну підтримку виборців, особливо серед молоді, яка відгукнулися на заклик не голосувати на цих фіктивних виборах. Проведений напередодні голосування соціальний опитування, проведене ISPA (Іранським агентством з опитуванням студентів), показав, що в Тегерані, наприклад, кількість студентів, які мали намір бойкотувати вибори, вдвічі перевищила кількість тих, хто збирався піти на виборчі дільниці - 44% проти 21%. Навіщо було ігнорувати вибори замість того, щоб прийти на виборчі дільниці і спробувати забезпечити кращий результат для реформістів і центристів? Відповідь проста: режим аятолл, підтримуваний силовиками, за допомогою іранського конституційного суду, Ради вартових конституції, перед виборами "зрізав" половину кандидатів - 7296 кандидатів з більш ніж 14 500. В основному це були представники реформістських-центристських політсил. Зрозуміло, що противникам консерваторів залишалося лише просидіти вибори будинку. І варто окремо відзначити, що підозріло вчасно в інформаційному просторі Ірану позначив себе коронавірус з китайського Уханя. Частина виборців, боячись заразитися, бо могли передумати йти на виборчі дільниці.
По головах голубів
"Яструби" досягли своєї мети - перемоги з допомогою низької явки, спираючись на максимально мобілізувати, хоч і "общипанный" електорат у великих містах, і на своїх прихильників в провінції. Перед аятоллами стояла мета врятувати свій режим. Щоправда, ця перемога тут і зараз оголює проблему легітимності влади і, як наслідок, загрожує крахом системи в майбутньому. Бо фактично умовну нову владу підтримують менше половини іранців. І що важливо, "мотори" змін - молоді люди, прихильники ліберальних реформ - грубо кажучи, зачаїлися. Очевидно, до наступної хвилі мітингів, будь то протест проти економічної політики влади або спровокований якою-небудь соціальною несправедливістю кшталт чергового "шмону у студентському гуртожитку", які переростуть у масовий політичний демарш. Що вже траплялося зовсім недавно: паливні протести, які переросли в політичні; мітинги після катастрофи Boeing МАУ.
З іншого боку, у консерваторів і не було іншого шляху, ніж намагатися утримати владу за допомогою ескалації. Вони стали заручниками своєї радикальної риторики і політики, на них же вибудовуючи популярність в країні. Тільки от тріумф зараз - бомба з годинниковим механізмом. Це піррова перемога, оскільки в перспективі веде до абсолютного поразки - небудь соціального потрясіння - цілком імовірно, вже на наступних виборах. Щоб стабілізувати ситуацію, аятолла потрібно стати хоча б частково реформістами. Однак у такому випадку будуть втрати серед відданого електорату. Якщо ж закручування гайок продовжиться, то соціальний вибух так чи інакше станеться, оскільки економіка під санкціями переживає не найкращі часи, довіру до виборчого процесу та влади підірвано.
Тому "яструби" з великою часткою ймовірності, як і будь-який інший автократичний режим у світовій історії, зроблять спробу вирішити внутрішні проблеми за рахунок швидкої і невеликий переможної війни. Отже, знову буде гаряче в Ємені, Іраку і Сирії. До речі, остання може виявитися першим претендентом, адже поки там за вплив "буцалися" Туреччина і Росія, іранська влада займалися виборами.
Тільки ось навіть невеликі війни вимагають ресурсів, яких у Ірану все менше. Як безславно в підсумку залишив Афганістан Радянському Союзі в 1989 р. Що було далі, загальновідомо. Іран же може уникнути або швидше відстрочити таке майбутнє, але для цього доведеться погодитися на залежність від Китаю, так і Росії. А це означає, що: по-перше, потоки контрабандної нафти в Китай виростуть багаторазово; по-друге, Близький Схід ще тривалий час буде джерелом нестабільності і загроз.