Балтію в обмін на курдів. Чому турецький шантаж НАТО вигідний Україні
Анкара 26 листопада оголосила про відновлення своєї військової операції "Мирна весна" на північному сході Сирії, спрямованої на придушення місцевих курдів і створення повноцінної буферної зони, куди з Туреччини переселять сирійських біженців. Правда, по суті ж операція, яка стартувала 9 жовтня і офіційно призупинена 23 жовтня, і не припинялося зовсім. Просто про самої операції перестали говорити в Анкарі, проте в медіа час від часу надходила інформація про зіткненнях, в тому числі і про атаках курдів на російські бронемашини, здійснюють з Туреччиною спільне патрулювання, після того, як Штати вивели більшу частину сил. Чому ж Туреччина знову заговорила про "Мирної весни"? З однієї простої причини: операція є інформаційним супроводом діяльності турецьких дипломатів в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) напередодні ювілейного - 70-го саміту Альянсу, який відбудеться в Лондоні 3-4 грудня.
І ця діяльність, як розповіли так само 26 листопада чотири джерела Reuters у НАТО, за своєю суттю - шантаж союзників. Туреччина вимагає від Альянсу політичної підтримки боротьби з курдськими Загонами народної самооборони (YPG) і визнання терористами бойового крила партії Демократичний союз (PYD). Для більшої переконливості Анкара назвала YPG відповідальною за теракт у сирійському Расулайне, де, за останніми даними, загинули 17 і було поранено 20 осіб. Але головним інструментом тиску на НАТО стало блокування Туреччиною плану по відображенню ймовірної атаки Росії на країни Балтії і Польщі, який був розроблений після анексії Криму і очікує затвердження усіма 29-ма країнами - членами Альянсу. За словами співрозмовників Reuters, блокувати план Туреччина почала ще до початку Мирної весни", але питання знову актуалізувалося саме через саміту в Лондоні.
За фактом турки пропонують союзникам в Північноатлантичному Альянсі розміняти Балтію і Польщу на курдів, забути про них, як це вже зробили в Білому домі. І мало того, Туреччина ціною за розблокування плану оборони ставить ще й фінансування союзниками і партнерами власне переселення сирійських біженців в горезвісну буферну зону, звідки виселяють нині курдів. Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган під час поїздки в Катар 25 листопада повідомив, що запропонує на саміті НАТО організувати міжнародну конференцію спонсорів будівництва житла для біженців. А щоб забезпечити таким 1 млн сирійців, як послужливо поінформували в Анкарі, потрібно щонайменше $27 млрд. Тягнути цю лямку турки не бажають і хочуть, щоб заключний етап їх сирійського плану оплатили інші країни. Ердоган додав, що обговорив цю ідею з президентом США Дональдом Трампом, а також з лідером РФ Володимиром Путіним і еміром Катару Тамимо аль-Тані. Путін поки не озивався, але Досі ідею визнали привабливою і готові взяти участь.
Вибирайте
Насправді ж за цим шантажем Туреччиною НАТО бачиться примус Альянсу формалізувати - оголосити привселюдно про те, що давно є фундаментом НАТО, але про це не прийнято говорити - як і у всьому світі, в НАТО дотримуються норм realpolitik. Цінності та ідеологія - це прекрасно, але базисом все ж є прагматизм і тверезий розрахунок. Ердоган, досягаючи власних цілей, як би говорить НАТО, що йому пора б стати чесніше з собою та світом: "Вам же потрібен північно-східний фланг? Так чого зображати заклопотаність і не махнути рукою на Сирію, як це вже зробили Сполучені Штати? Або ви безпеку своїх кордонів ставите нижче неписаних зобов'язань перед курдами?".
І це не все. Те, що Анкара саме так ставить питання, точніше, пропонує торг з такими товарами на полицях, також демонструє її готовність погодитися на посилення угруповання НАТО на східних рубежах, включаючи Чорне море. І, як би цинічно це звучало (але realpolitik ж), однак пропонований Туреччиною розмін на руку Україні. Особливо з урахуванням поточної загальної тенденції щодо формування під егідою США свого роду Чорноморського союзу, що все чіткіше простежується, виходячи і з доповіді корпорації RAND для Європейського командування ЗС США, і переговорів Трампа з лідерами Болгарії і Румунії.
У зв'язку з чим виникає питання: який вибір все ж зробить Альянс і окремі його впливові члени? Незважаючи на певні суперечки, що доходять часом до конфлікту, принаймні публічно, є підстави вважати, що Анкара свого доб'ється.
Наприклад, взяти позицію Сполучених Штатів, відіграють ключову роль в НАТО. Колишній командувач силами США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес в інтерв'ю "ДС" зазначив, що Заходу слід допомогти "знову знайти спільну мову з Туреччиною": "Дуже контропродуктивно лупити по Туреччині, як це роблять США і Західна Європа. Я не захищаю дії Туреччини і думаю, що США зробили помилку, так швидко і в такій манері вивівши війська з Сирії. Але це не скасовує того факту, що Туреччина є членом НАТО з 1952 р. Вона потрібна нам для стримування не тільки Росії в Чорному морі, але і Ірану. Подивіться на карту. Туреччина - кут, що об'єднує наш східний фланг з південним. Це критично для Альянсу".
І як би не сипав погрозами на адресу Туреччини сам Трамп, в Білому домі дотримуються тієї ж думки. Загрози-то по своїй суті звучали лише для відводу очей, адже Трамп розпорядився вивести сили з Сирії? Розпорядився. І після цього Анкара почала операцію "Мирна весна". А до візиту Ердогана в Вашингтон на прохання Білого дому сенатор-республіканець Ліндсі Грем заблокував резолюцію про визнання геноциду вірмен Османською імперією, що є серйозним подразником для Туреччини.
Та й сам візит пройшов не на підвищених тонах. Тобто формально Вашингтон не в захваті від використання Туреччиною російських систем ППО С-400, але лише формально, бо як Ердоган відвіз із США перспективу укладення угоди на купівлю американських Patriot. Політика самоізоляції Трампа поставила його в невигідне становище. Але не до кінця воно невигідне. Певну користь Вашингтон від поставок С-400 в Туреччині все ж може отримати. Переговори щодо С-400 будуть проходити в двосторонньому порядку, без нагляду НАТО, між США і Туреччиною. Російські ЗРК, як запевнили в Анкарі, в систему безпеки Альянсу інтегровані не будуть, а будуть для внутрішнього (турецького) користування. І користування це виразилося, серед іншого, в стартували 26 листопада випробуваннях С-400 над Анкарою щодо американських F-16 Fighting Falcon. Скидається на "зраду". Однак загальний контекст американо-турецьких взаємовідносин, включаючи слабку критику навчань з боку держсекретаря Майка Помпео, дає підстави припускати, що використання "Тріумфів" проти F-16 більше на руку американцям, ніж росіянам, оскільки турки цілком можуть поділитися отриманими даними про роботу російських ЗРК с Штатами.
Турки - союзники, так
Крім США дорожать відносинами і в самій Організації Північноатлантичного договору, і в Європі. Так, генсек НАТО Йенс Столтенберг в опублікованому 21 листопада інтерв'ю французькій газеті Le Figaro зазначив: "Всі союзники піддали критиці операцію, але ніхто не поставив під сумнів місце Туреччини в НАТО". При цьому також дав оцінку, співзвучну із думку Ходжеса щодо важливості стратегічного положення Туреччини. "Туреччина, єдина країна в НАТО на кордоні з Сирією та Іраком", - сказав Столтенберг.
Примітно, що днем раніше з'явилося інтерв'ю міністра закордонних справ ФРН Хайко Маасу порталу Delfi, в якому глава дипломатії Німеччини, у якої є своя непроста історія взаємин з Ердоганом, підкреслив, що "в наших інтересах, щоб Туреччина, яка також є ключовим партнером НАТО, не відвернулась від Європи".
Тому до саміту в Лондоні, швидше за все, буде досягнутий певний консенсус щодо курдів і Балтії, а його обриси будуть закріплені безпосередньо під час заходу, коли Ердоган обговорить Сирію з канцлером ФРН Ангелою Меркель, прем'єром Великобританії Борисом Джонсоном і французьким президентом Емманюель Макроном. І, до речі, заяви Столтенберга і Маасу про Туреччині та про необхідність зміцнення НАТО, зауважимо, також своєчасні і звучать в пику різко негативних висловлювань Макрона, який діагностував у Альянсу "смерть мозку". Що, за чутками, навіть викликала суперечку між ним і канцлером ФРН Анегелой Меркель, партнером по формуванню нової Європи, де роль і вплив США будуть помітно слабкіше.
Макрон гойдає човен
Невідомо поки, яку позицію особисто Макрон займе щодо пропозиції Анкари, але очевидно, що Ердоган обрав дуже вдалий момент для шантажу союзників. Бо як Альянс стикається з серйозними викликами. Причому зсередини. Човен-то розгойдує вже не стільки Трамп, помітно принишклий. Тим більше що союзники близькі до угоди про збільшення витрат на оборону і НАТО, чого президент США вимагає вже давно. Троє дипломатів розповіли Reuters, що мова йде про $2,5 млрд на утримання штаб-квартири Альянсу, забезпечення міжнародних місій і т. п. Сума невелика в порівнянні з військовими бюджетами країн-учасниць, але, як зізнаються дипломати, є скоріше політичним жестом з метою задобрити Вашингтон, адже "без американців немає Альянсу". Крім того, зміниться і сам механізм витрат на оборону, який, зізнаються співрозмовники агентства, стане більш складним. В результаті внесок Штатів в бюджет НАТО в 2021 р. може скоротитися з 22 до 16%, а Німеччина вийде на один рівень з американцями.
Париж, як повідомляється, проти запропонованого механізму. Мовляв, ми і так багато робимо. Що й зрозуміло, враховуючи амбіції і зусилля Макрона по створенню свого власного, європейського НАТО. Правда готовність зрівнятися з США досі активно чинив опір Берліна і ймовірний спір Меркель з Макроном, схоже, лідер П'ятої Республіки на майбутній саміт вирушить без 100-відсоткової підтримки спільних починання з боку глави німецького уряду.
З іншого боку, констатувати завершення партнерства Меркель і Макрона у переформатуванні Європи не варто. В тому числі і щодо ослаблення впливу США на безпеку ЄС в рамках НАТО. З тієї простої причини, що Берлін та Париж, знову-таки за даними дипломатів-джерел Reuters, проштовхнули ініціативу по створенню свого роду групи варягів, які займатимуться реформуванням Альянсу. Група буде нечисленною, за задумом, до неї увійдуть патріархи політики та носії радикальних ідей, які до наступного саміту представлять намітки реформ, спрямованих на насправді на зниження ваги США в блоці. Так що не виключено, що франко-німецька стратегія по зміні балансу сил не канула в лету, а зазнає трансформацію в бік побудови сугубого європейського єдиного фронту в оновленому НАТО. І з мовчазною згодою 45-го президента США, невпинно просуває концепцію ізоляціонізму. Що ж стосується Туреччини, то навіть з поступовим зниженням впливу США на НАТО на даний момент не позбавляє її актуальності пропозиції обміняти Балтію на курдів, оскільки питання безпеки на східному фланзі буде як і раніше гострим не в останню чергу завдяки країнам Балтії та Польщі, які справно витрачають 2+% ВВП на оборону. Незважаючи на явні реверанси німців і французів перед Кремлем.