Від гірських вершин до Арктики. Як ми загадили світ мікроволокном і хто винен

Автор Wired Метт Саймон у своїй статті підняв важливе для екології питання забруднення навколишнього середовища мікропластиком і мікрофіброю і спробував відповісти на питання, хто несе за це відповідальність.

Раніше в цьому місяці вчені заявили про приголомшливе відкриття: в 11 національних парках і охоронюваних зонах на заході США щорічно з неба падає 1 тис. т мікроволокон і мікрочастинок пластику, що еквівалентно понад 120 млн пластикових пляшок - і це лише 6% території країни. Минулого місяця інша група вчених докладно описала процес потрапляння в океан мікропластику, який потім відносить морським бризом на узбережжя. А минулого року вчені повідомили, що щорічно в затоку Сан-Франциско потрапляє 7 трлн мікрочастинок пластику.

Про забруднення мікропластиком (частинок розміром менш ніж 5 мм) вченим відомо вже десятки років, однак очевидна причина, досить несподівана, стала зрозумілою лише нещодавно. Його масове поширення співпало з модою на дешевий синтетичний одяг, яки при кожному пранні втрачає близько 100 тис. мікроволокон, які потім потрапляють в річки і океани через стічні води. (Врахуйте той факт, що 70 років тому в текстильній та швейні промисловості використовувалося 2 млн т синтетичних матеріалів; до 2010 р. ця цифра зросла до майже 50 млн т.) Куди б учені не глянули, всюди ці мікроволокна; вітер ганяє їх в Арктиці і на вершинах (досі) незайманих гірських вершин. Згідно з вищезгаданим дослідженням, 70% синтетичних частинок у зразках, зібраних в парках США, - це мікроволокна.

Просто зібрати пластик не вийде - як тільки він потрапляє в навколишнє середовище, то розпадається на більш дрібні частинки, проникаючи в найпотаємніші закутки і щілини. Науковці та екологи, і їх кількість постійно зростає, хочуть притягнути до відповідальності тих, хто несе відповідальність за забруднення мікроволокнами, - насамперед індустрію моди і виробників пральних машин, і зупинити потік мікропластику в екосистемі.

"Тільки з країн Європи в море може потрапляти близько 13 тис. т мікроволокон, - зазначає Ніколас Маллос, старший керівник програми Trash Free Seas в організації Ocean Conservancy. - У всьому ж світі в наші водні артерії і океани, за деякими даними, потрапляє близько 250 тис. пластику у вигляді мікроволокна. Тому це не незначні цифри, хоча ми говоримо про дуже, дуже маленький вектор забруднення".

Але давайте подивимося, як пластик з вашого будинку потрапляє в навколишнє середовище. Коли ви перете синтетичний одяг, з кожного завантаження машинки разом зі стічними водами виходять десятки тисяч мікроволокон. Ця вода надходить у системи очищення стічних вод, яка може видалити від 83 до 99,9% волокон в залежності від того, наскільки ця система просунута, перш ніж вода відправиться в море. Навіть з урахуванням такої фільтрації місто розміром з Торонто, як наголошується в дослідженні, проведеному в 2018 р. вченими з Університету Торонто, може викидати в море сотні мільярдів мікроволокон.

Можна покласти цьому край, якщо ми просто модернізуємо наші очисні системи, щоб відфільтрувати ще більший обсяг мікроволокон? На жаль, не все так просто. "У стічних водах навіть напередовіших заводів є ці волокна, - каже Маллос, який є співавтором канадського дослідження. - Повністю виправити ситуацію буде дуже дорого". А під час Covid-19, коли доходи держав падають, екологам буде складно довести, що на боротьбу з мікрофіброю виділяється дуже мало коштів.

Ще одна проблема: побічним продуктом очищення стічних вод є шлам, твердий органічний матеріал, який також містить відфільтровані мікроволокна. Цей мул використовується для удобрення полів. Але коли він зрештою втрачає щільність, мікроволокна може занести вітром. "Ми просто визначаємо, де ці волокна можуть опинитися і, можливо, знову потрапити в навколишнє середовище, - продовжує Маллос. - Найефективніший спосіб прибрати їх з навколишнього середовища - це запобігти їх попаданню в наші водні системи".

Йдеться про пральні машини. Маллос і його колеги з'ясували, що пристрій - фільтр Lint LUV-R, підключений до машинки, за одне прання може затримати в середньому 87% мікроволокон. Вони підрахували, що якщо б кожне домогосподарство в Торонто встановило б такий фільтр, то можна було б не допускати потрапляння в міські стічні води від 20 до 31 трлн волокон щорічно.

Такі фільтри широко поширені в Японії, але не в Сполучених Штатах і Канаді. "Тому йдеться не про безпрецедентне рішення, - говорить Маллос. - Ми просто думаємо: "Гаразд, як нам змінити вироблену нами продукцію, щоб запобігти ненавмисним наслідкам в майбутньому?"

До того часу, поки виробники пральних машин не почнуть додавати такі фільтри, є й інший варіант - класти одяг в спеціальну сумку, наприклад, Guppyfriend, тобто, по суті, дрібну сітку, яка утримує мікроволокна з ваших речей. Або ж ви самі можете придбати один з цих фільтрів Lint LUV-R і встановити в пральну машину. Але щоб домогтися реального прогресу у формуванні потужної першої лінії захисту від забруднення мікроволокнами, на думку Маллоса та інших захисників природи, виробникам слід вже починати встановлювати фільтри для мікроволокна в кожну нову машину, яку вони продають.

Невідомо, чи замислюються американські виробники про введення такої міри. Прохання про коментар, надіслане в компанію GE, яка виробляє ряд пральних машин, залишилося без відповіді. А представник Maytag направив Wired в Асоціацію виробників побутової техніки, яка також не надала свій коментар.

А щодо чистячих засобів — чи сприяють ці засоби і пом'якшувачі тканини тому, що синтетичний одяг втрачає більше мікроволокон? Висновки неоднозначні. Згідно з дослідженням, проведеним в 2017 р. шведськими вченими, миючі засоби збільшують кількість волокон на трьох типах флісових тканин. Вони припустили, що причин може бути дві. По-перше, за рахунок зменшення поверхневого натягу, через що частинки бруду і мікроволокона виходять з тканини. І, по-друге, миючі засоби діють як "диспергуючі засоби", запобігаючи потраплянню розчиненого у воді бруду назад у текстиль. Порошки також можуть допомогти в суспендуванні мікроволокон, які потім зливаються разом зі стічними водами.

В іншому дослідженні, проведеному вченими з Італії через рік, зазначається, що під час використання рідкого миючого засобу при пранні поліефірної тканини кількість мікроволокон на грам тканини зросла у 8 разів, а при використанні порошку - у 22 рази. Ймовірно, з тієї причини, що через засоби посилилося тертя між волокнами. Також дослідження показало, що пом'якшувач тканини зменшує кількість мікроволокон на 35% з протилежної причини - зменшує тертя між волокнами. Однак, згідно з дослідженням словенських вчених, проведеним в 2016 р., вплив пральних порошків і кондиціонерів на тканини вельми незначний.

Такі нестиковки частково пояснюються відсутністю стандартизації при проведенні експериментів. Різні команди вчених використовують різні види синтетичних тканин різного віку, пробують різні мийні та пом'якшувальні засоби і використовують різні моделі пральних машин з різними циклами прання. Вчені також застосовують різні методи підрахунку частинок в лабораторії - деякі роблять це візуально під мікроскопом, інші можуть використовувати методи комп'ютерного зору для автоматичного підрахунку пластику. Це пов'язано з тим, що вивчення мікропластику і мікроволокон є відносно молодою галуззю науки, яка у своїй методології продовжує вдосконалюватися. І ці змінні впливають на результати дослідження: наприклад, у вас буде більше часток, якщо використовувати більш дрібний фільтр у порівнянні з більш грубим фільтром, який пропустить найдрібніші частинки.

Хоча, наприклад, учені з Університету Нортумбрії і виробник миючих засобів і кондиціонерів для білизни Procter&Gamble оцінили вплив такої продукції на виділення мікроволокон (результати описані в статті, опублікованій на початку цього місяця в журналі PLOS One), експериментуючи як з високоефективними машинами, так і зі звичайними машинами з вертикальним завантаженням. При пранні конкретної кількості білизни, зібраної в британських будинках і доставленої в лабораторію, вони виявили, що миючі засоби і кондиціонери для білизни не впливають на виділення мікроволокон.

Однак відповідальність поклали безпосередньо на пральні машини, зокрема, на те, як вода проходить через одяг. Можна було б припустити, що втрата мікроволокон синтетичним одягом збільшується, якщо щільно упаковувати в машинку, через більше, відповідно, тертя. Проте вчені з'ясували, що у високоефективних машинках, які використовують менші обсяги води, також і менше волокон. "Найдивовижніше, що справа не в терті, - зазначає вчений з Procter&Gamble Ніл Лант, провідний автор статті. - Головною причиною втрати волокон при пранні є те, з якою силою вода проходить через текстиль і пряжу. І це насправді призводить до розшарування волокон".

Значення має також і вік одягу. Лант і його колеги виявили, що від нового одягу найбільше волокон, ймовірно, через волокна, що залишилися при виробництві. "Виправши шість–вісім разів, ви досягаєте мінімального рівня втрати, і він залишається на цьому мінімальному рівні, майже назавжди, - каже Лант. - Ми переконалися в цьому після 64 циклів прання".

На питання про можливу критику дослідження, що фінансується компанією, яка виробляє миючі засоби, і в якому заслуховується висновок, що її продукція не погіршує процес втрати мікроволокна, Лант заявив, що перед публікацією PLOS One наукова робота була рецензована. "Результати піддаються дуже і дуже ретельному аналізу, перш ніж їх публікують", - сказав він. У частині роботи про її фінансування автори пишуть, що Procter&Gamble не мала ніякого впливу на хід дослідження, збір і аналіз даних або підготовку статті.

"Дехто може вирішити, що ми просто хочемо продавати більше миючих засобів і кондиціонерів для тканини", - додав Лант. Однак, продовжив він, "наукову роботу провели на підставі багатьох академічних досліджень і завдяки професорам з багаторічним досвідом".

Водночас Стів Аллен з Університету Стратклайда, який вивчає мікропластик, з висновками дослідження не згоден. "Це не повторюване дослідження, — говорить він. — У них були речі людей, і це чудово, однак, що за речі, ми не знаємо. Вони не повідомили нам демографічні дані про те, хто надав одяг. У нас є кілька фотографій речей, але ми не знаємо, що там".

"Я не кажу, що їх дослідження помилкове, - продовжує Аллен. - Мені не подобається те, як вони його провели, і я, звичайно, не став би на нього посилатися".

Незалежно від того, чи впливають миючі засоби на втрату мікроволокна, ми не можемо забувати про необхідність притягнути до відповідальності тих, хто забруднює навколишнє середовище. Погляньте хоча б на виробників одноразового пластику і на те, що вони зробили за останні кілька десятиліть: вони усвідомили важливість переробки, заявивши, що і ми як споживачі недостатньо активні в правильні утилізації пластику. Але значно ефективнішим рішенням було б скорочення попиту і виробництва одноразового пластику. Те ж і з "швидкою модою".

"Повинна існувати стратегія протидії - "швидка мода" повинна піти", - вважає Маркус Еріксен, головний науковий співробітник і співзасновник Інституту п'яти вирів, некомерційної організації, яка бореться з забрудненням пластиком. "Суть в тому, що коли Фаррелл (репер Фарелл Вільямс. - "ДС") починає носити якийсь предмет одягу або химерни капелюх, на ринку відразу ж з'являються тисячі таких капелюхів, а через кілька місяців вони всі вже на смітниках".

Але, намагаючись переконати людей у тому, що вони повинні припинити чинити так і купувати одяг, продиктовани "швидкої модою", стикаємось з проблемою, яка полягає в тому, що поки у нас дуже мало даних про ймовірний негативний вплив мікропластику і мікроволокна на здоров'я людини. Що може дати можливість тим, хто забруднює навколишнє середовище, відстрочити прийняття заходів з ліквідації наслідків і добитися зниження ймовірності, що люди будуть вимагати конкретних дій. Вченим відомо, що ми багато всього цього з'їдаємо, випиваємо і вдихаємо. "Який збиток? - задається питанням Еріксен. - Ми, як і раніше, намагаємося це встановити. Але я думаю, що, якщо ви будете слідувати принципу обережності, ми зможемо зупинити цей потік мікроволокна у світ. Навіщо чекати реального збитку?"

Втім, деякі компанії з індустрії моди вже звернули увагу на проблему. "Індустрія працює над створенням стандартного методу перевірки на втрату мікроволокна", - говорить Елісса Фостер, яка відповідає за якість продукції, старший менеджер виробника одягу Patagonia, який в лабораторних умовах перевіряє свою продукцію на втрату волокна. "Ми вже розуміємо, що наша продукція втрачає (мікроволокно) і скільки вона втрачає".

За її словами, проблема не тільки в синтетичних тканинах, але у їх структурі. "Вона була виткана або вив'язана?" - зазначає Фостер. - А є ще і структура пряжі: наприклад, як вона сплетена. І наскільки сильно? І є ще різні типи процесів обробки тканини: чи стирається вона в процесі обробки? Чи проводиться якась механічна обробка? Загалом, всі ці фактори ми вивчаємо".

Фостер додала, що Patagonia ще не випустила на ринок продукцію, яка була б змінена після проведення випробувань в лабораторії. Але це свідчення того, що відомі бренди, які виробляють якісни одяг, принаймні починають серйозно ставитися до втрати мікроволокна. Хоча ми з'їмо капелюх Фаррелла, якщо раптом компанії, що спеціалізуються на "швидкі моді", раптом вирішать пригальмувати і перейти на більш якісні матеріали, які не втрачають стільки мікроволокна.