"Леві музею". Як зробити українське меценатство great again
Поза гучними виставковими проектами, NAMU ставши осередком формування нового образу меценатства завдяки своїй програмі "Леві музею", яка стала не лише вдалим прикладом інституційного ребрендингу, а й зразком відкритої комунікації з меценатами різних кіл.
Про ті, як зробити українське меценатство great again "ДС" поговорила з PR керівницею NAMU Валентиною Клименко, заступницею директора з питань розвитку NAMU Ольгою Балашовою та керівницею гуманітарних проектів Києво-Могилянської Бізнес-Школи Тамарою Тачинською.
"ДС": Для початку розкажіть детальніше про вашу нововведення "леві музею"?
В. К.: Це меценатська програма NAMU. Є три рівні: відданий, відповідальний, корпоративний. Відповідальний - це внесок від 10.000 гривень на рік, відданий - від 50.000, а корпоративний - від 100.000. Всі 29 людей з меценатської групи KMBS стали відповідальними левами музею.
"ДС": Скільки загалом меценатів в NAMU?
О. Б.: Вже понад 100 людей.
"ДС": Коли виникла ця програма?
О. Б.: У 2018 році. Але подібна організація - тоді вона називалася "Дружнє коло Національного художнього музею України" - існувала з 2013 року. Це було коло людей, які оперативно відгукувалися на заклик про допомогу - ремонт даху чи підлоги, наприклад. Але необхідно було зробити цю історію більш системною - це мета нашого недавнього ребрендингу: ми запропонували меценатам підключатися до виставкових проектів, брати участь у дискусіях, бути включеними в роботу NAMU.
"ДС": А в чому саме полягав цей ребрендинг від "дружнього кола музею" до "левів"?
В. К.: Передовсім в ідейному перегрограмуванні.
О. Б.: І в правилах, які тепер чіткіше прописані. За кожною категорією "лівому" закріплено чіткий перелік прав благодійника і послуг музею. Так само чітко прописана сума фінансування. "Дружнє коло" часто було спонтанною історією, працювало як "швидка допомога".
Окрім того, "Леві музею" - це ще й дискусійна платформа для меценатів, де вони мають можливість долучатися до обговорення концепції музею і винаходити механізми найефективнішої взаємодії з NAMU. Бо одна справа, коли ми висуваємо гіпотези про те, що для важливе, зовсім інша - коли вони самі про це кажуть.
В. К.: Статус "Льова музею" - це річна історія, щороку благодійник поновлює своє членство у клубі за допомогою внеску і має можливість змінити свій статус і розмір грошового внеску. Тобто з "Корпоративного" можна стати "Відданим", з "Відданого" - "Відповідальним" і навпаки. Але найважливіше для нас - "привласнення музею" на ідейному рівні. Коли наші партнери і меценати формулюють це не як "свої" інтереси в музеї, а як спільні інтереси "нашого" музею. Важливо ще й те, що вони ставляться до цієї інституції як до своєї справи, за яку відповідають. Серед наших меценатів є колекціонери Борис і Тетяна Гриньови, директорка видавництва "Основи" Дана Павличко, колекціонерка та керівниця Stedley Art Foundation Стелла Беньямінова, яка й була засновницею благодійного фонду в музеї, засновниця та директорка видавництва "Родовід" Лідія Лихач, генеральний директор Intertop Сергій Бадрітдінов, власник компанії Ерго Микола Фабро, засновник "БЕТТА-СЕРВІС" Олексій Харько та багато інших.
О. Б.: Для меценатів важлива сама можливість контакту з ними. Як кураторка цієї програми в музеї, я комунікую не лише з меценатським колом, але і з їхніми сім'ї ямі, компаніямі, де вони працюють. Ми залучаємо їх на глибших рівнях, ніж просто внесок - важлива саме залученість до життя музею, а не просто дотація.
"ДС": З чого почалося залучення меценатського кола kmbs до музею?
В. К.: Ця історія почалася в 2017 році, коли в NAMU готувалася виставка "Федір Кричевський. Майстер і час". Куратори тоді активно використовували ескізні роботи Кричевського з колекції Аріадни Павлівни Гершуні, яка дружила з дружиною художника. Ця графіка розкрила внутрішню лабораторію маляра Кричевського, показала його талант рисувальника, розмаїття його інтересів і логіку створення деяких хрестоматійних полотен. І науковці, насамперед завідуючий відділом графіки Данило Нікітін почали мріяти і діяти, щоб ця колекція перейшла до музею.
У презентації-звіті перед музейними меценатами за 2017 рік одним із найголовніших завдань серед планів ми зазначили придбання колекції ескізів Кричевського. І пані Людмила Зубко, одна з левиць NAMU і випускниця kmbs, запропонувала обговорити можливість придбання цієї колекції для музею спільно зі своїми одногрупниками в Києво-Могилянській Бізнес-Школі.
"ДС": Чому?
В. К.: Навіть академічному середовищу буває важко пояснити рівноцінність готової великої роботи і рисунків та ескізної графіки. А представники бізнес-сфери нас одразу в цьому підтримали і навіть більше: розгорнули дослідницький проект навколо цієї колекції і перетворили це на довгострокову взаємодію з музеєм. Ми планували оголосити open call для дослідника на річну стипендію від меценатів, який матиме цілковитий доступ до музейних фондів та безпосередньо до колекції Федора Кричевського, а через рік роботи меценати мають профінансувати видання дослідження українською і англійською мовами. Правда, в музеї є різні думки щодо умов конкурсу, тому поки шукаємо консенсус.
Тобто ця історія цілісна і повноцінна: вона має початок і закінчення. Цінність не в тому, щоб просто передати колекцію і забути, а спланувати і втілити дослідження, яке зафіксує цю колекцію як факт в актуальній мистецькій історії і впише творчість Кричевського у світовий контекст.
"ДС": Що містить у собі ця колекція?
В. К.: Це 222 графічні роботи. Підготовчі малюнки до "Гуцульського весілля", триптиху "Життя", портрети, архітектурні ескізи, орнаменти. Архів, у якому багато особистих фотографій, які ще ніколи не були показані публічно, документи, листи, Ольга Гершуні, донька Аріадни Гершуні, подарувала музею.
"ДС": З самого початку ця спільнота позиціонувала себе як окрему групу меценатів?
О. Б.: Вони вже нікого декілька спільних меценатських проектів і цілком серйозно думали про створення окремої фундації. Принаймні для NAMU, коли ця колекція експонуватиметься, їх позначатимуть як спільноту меценатів Alumni kmbs (групи РМБА Presidents" MBA-14 та ЕМБА Executive MBA-17 та друзі).
"ДС": Це буде окремий клуб колекціонерів, щось на кшталт клубу Андрея Адамовського при М17?
О. Б.: Не зовсім. Вони наполягають на цілком інших цінностях, які диктуються саме специфікою kmbs. Це принцип "спільної дії", адже випускники ніколи не втрачають один одного з поля зору саме через спільний ціннісний фактор. За фактом це бізнес-школа, яка працює на вироблення культурних пріоритетів. Один із способів тримати це відчуття спільноти і після випуску - створення спільної меценатської історії. Олександр Саврук, декан Києво-Могилянської бізнес-школи, є своєрідним ідеологом "відповідального бізнесу". Вони розуміють бізнес не стільки як систему заробляння грошей, а як специфічну екосистему суспільного життя. Саме тому вони в першу чергу зацікавлені у розвитку культурного капіталу, бо це, власне, і є тим, для чого вони працюють. Це пояснює і ті, чому вони - наші головні партнери.
"ДС": Схоже на таку собі "школу виховання ідеального мецената".
Т. Т.: Найцікавіше те, що ми не ставили собі це за мету в kmbs. Ми скоріше даємо простір для появи мотивації змінити простір, в якому надалі можна буде працювати. Це не про зумисне наполягання на "важливості культури", а, швидше, про зміну критеріїв "успішності". Коли вони стають меценатами, їхнє коло спілкування якісно розширюється. А це розширення не лише між взаємодії, а й впливу.
О. Б.: В Україні існують певні упередження щодо бізнесу, в дечому навіть цілком зрозумілі. Альо самє на рівні середнього і дрібного бізнесу існує найбільше потенціалу для підтримки культурних інституцій. Історія з меценатами kmbs показова тім, що вони сприймають видання книг, можливість експонування мистецтва та показ приватних колекцій на широкий загал як свій кровний інтерес. Відповідно, вкладаючись грошима в щось, вони в першу чергу співвідносять це зі своїми ціннісними пріоритетами.
"ДС": Наскільки змінилося середовище меценатів NAMU після початку співпраці зі спільнотою kmbs?
О. Б.: Учасники kmbs принесли абсолютно іншу ДНК в цю історію. Звісно, залишилося ядро меценатів та колекціонерів, які сформувалися ще в межах "Дружнього кола". Це люди, які від самого початку розуміли що таке меценатство, що таке колекції, бо це ті, що у них у самих є, з чим вони зіштовхуються щодня. Вони товаришують із художниками, беруть участь у дискусіях, орієнтуються в ключових мистецьких тенденціях та політиці арт-ринку. Ті, кого нам вдалося залучити - це бізнесмени, які тільки почали ходити до нашого музею, які лише зараз відчули його привабливість. Це вже історія про те, як один топ-менеджер привів іншого топ-менеджера до музею українського мистецтва.
Т. Т.: Це не бізнес, це саме меценатство в класичному розумінні. Не просто вкладення грошей, а довгострокове плекання проекту на різних рівнях, взаємодія з художниками. Все має мати тяглість, а не бути разовим.
