Медійна кістка. Хто може виграти на хайпи навколо закону про дезінформації
В Україні більше двох місяців не вщухає хайп навколо законопроекту про дезінформації, яким Міністерство культури та інформаційної політики загрожує журналістам. Вперше про бажання регулювати роботу ЗМІ глава Мінкульту Володимир Бородянський заявив 15 листопада 2019 р. Тоді загальні тези законопроекту показали журналістам, і звучали вони цілком необразливо - боротьба з фейками, поява інформаційного омбудсмена, дотримання профстандартів і відповідальність за брехню в публікаціях. "Нічого страшного", - подумали журналісти, пожартували в Facebook і розійшлися.
Як-то залишився без уваги факт, що розробити такий законопроект Мінкульту доручив президент Володимир Зеленський указом від 8 листопада 2019 р. А значить, карт-бланш на цензуру Бородянський отримав від глави держави, який, зі слів його помічників і радників, є "гарантом свободи слова в Україні". Але не варто забувати специфічні відносини Зеленського з журналістами, закритість гаранта і регулярне спілкування з "Тесла". А колишній глава Офісу президента Андрій Богдан відкрито говорив: "Нам не потрібні ЗМІ, щоб спілкуватися з суспільством".
Проект закону про дезінформації збиралися внести в Раду ще до нового року. Але обговорення затягнулося. Текст документа оприлюднили лише 20 січня, і він шокував журналістів. Крім нових понять, таких як "електронна система довіри" та "розповсюджувач масової інформації", в законопроекті був виписаний цілий ряд жорстких заходів.
База довіри і омбудсмен
Наприклад, пропонувалося створити єдину електронну базу довіри" для інформаційного зв'язку омбудсмена з "розповсюджувачами інформації". Схема така: омбудсмен бачить в ЗМІ інформацію, яку вважає фейком, або до нього звертаються треті особи із скаргою на фейк. Потім через "базу довіри" уповноважений повідомляє ЗМІ, що у них нібито знайдений фейк. У відповідь медіа може зняти публікацію з сайту, видалити з ефіру і соцмереж, дати спростування або ж звернутися до суду в спробі відстояти свою правоту. Якщо реакції не буде, омбудсман може звернутися до Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а ЗМІ загрожують величезні штрафи.
Анонімність
Законопроект накладає табу на анонімних "розповсюджувачів інформації", наприклад Telegram-канали. "Інформаторів", які не зареєстровані як ЗМІ, зобов'яжуть публікувати свої ідентифікаційні дані в доступному для читачів місці: на головній сторінці сайту або в розділі з інформацією про власника облікового запису в месенджерах. Складно припустити, як на таку норму відреагують політики, багато з яких володіють анонімними Telegram-каналами, щоб впливати на думку електорату.
Індекс довіри
Якийсь індекс, який ЗМІ та іншим "розповсюджувачам інформації" будуть присвоювати "незалежні журналістські організації" при інформаційному омбудсмена України. За гроші. Тобто бажаючі отримати такий індекс повинні будуть вибрати одну з "незалежних організацій" на сайті омбудсмена, оплатити її послуги і пройти аудит, отримавши індекс довіри. Ці гроші потім ЗМІ обіцяють компенсувати з бюджету. Правда, незрозуміло, за якою схемою. Примітно, що діяти такий індекс буде всього рік. Потім процедуру "індексування" треба буде повторювати.
Самоврядування журналістів
Автори пропонують створити єдину Асоціацію професійних журналістів, яка випише Кодекс профэтики і буде стежити за дотриманням профстандартів. Кожен її член буде називатися "професійним журналістом". Всі такі журналісти будуть внесені в єдину базу даних і отримають уніфіковані прес-карти.
Працювати асоціація буде за принципом політичних партій, обирати правління, затверджувати статут на установчих зборах, відкривати регіональні представництва, регулярно збиратися на з'їзди. Також пропонується створити Раду журналістів як вищий орган самоврядування, члени якого, крім інших вимог, повинні мати "75% від сукупного доходу за останні п'ять років у вигляді заробітної плати та винагороди за виконання роботи за збирання, одержання, редагування або поширенню масової інформації".
Вступ в асоціацію добровільне, але тільки її члени будуть мати право на щорічну відпустку до 36 днів (за Кзпп - 24 дні), компенсацію від держави в разі травм і поранень на роботі, безкоштовного адвоката у випадку кримінальних справ або обшуків, особисту охорону за запитом.
Покарання для ЗМІ
Дисциплінарні норми законопроекту поширюються тільки на "професійних" журналістів, тобто тих, хто вступив в асоціацію. Дисциплінарні перевірки тих, хто порушив Кодекс етики або поширив фейк, буде проводити Комітет професійної етики. У результаті журналіста можуть призупинити членство в асоціації.
За дезінформацію ЗМІ пропонується штрафувати на суму від 1000 до 20 000 мінімальних заробітних плат (4 723 000 - 94 460 000 грн). А Кримінальний кодекс доповнити статтею "поширення дезінформації", яке буде каратися штрафом від 85 тис. до 170 тис. грн або виправними роботами строком до двох років. За "систематичне поширення дезінформації" можуть посадити у в'язницю до п'яти років.
Примітно, що більше сотні медійників не змогли потрапити на "стратегічне обговорення" проекту в Мінкульті 28 січня - журналістів просто відмовилися акредитовувати, пославшись на брак місця. У відповідь кілька кореспондентів пікетували НСК "Олімпійський", де проходив захід.
Що говорить Бородянський
Головними аргументами міністра культури стали дані дослідження про те, що тільки 8% українців можуть відрізнити фейк від правди. Тому, за його словами, брехня і маніпуляції в новинах загрожують національним інтересам і навіть існуванню України". При цьому він пообіцяв не вважати дезінформацією конструктивну критику і сатиру.
Зараз законопроект ще не внесений у Раду. "Нам потрібно два місяці, щоб пройти напрацювання. Потім подивимося. Я б хотів, щоб за два місяці ми напрацювали той проект, який буде захищати; не буде можливості його використання іншим способом, ніж він запроектований", - заявив Бородянський в інтерв'ю "РБК-Україна".
У спробі довести важливість і потрібність законопроекту про дезінформації міністр часто апелює до європейського досвіду. Проте, як з'ясувала "ДС", Бородянський теж маніпулює - в ЄС все не так страшно. Ми поговорили з журналістами за кордоном і запитали, як там регулюється робота ЗМІ.
У Німеччині для отримання окремої прес-карти (не посвідчення, яке видає ЗМІ, а профспілкова карта) треба просто підтвердити, що журналістика - це основне джерело твоїх доходів. Але ця прес-карта не є необхідною умовою, щоб працювати журналістом. Просто з прес-картою простіше. Тести або профпридатність - такого в країнах ЄС немає", - заявив нам кореспондент Deutsche Welle Юрій Шейко.
"В Європі в цілому свобода слова, але, наприклад, треба підтверджувати, що ти реальний журналіст. У Франції, наприклад, під час акредитацій вимагають підтвердження твоєї професійної діяльності. Це має бути лист з редакції або виписки про сплачені гонорари. Є ще міжнародні асоціації журналістів, вони видають міжнародні прес-карти, які в ЄС скрізь визнаються. Можна вступити в Міжнародну асоціацію преси, це - як професійний союз. З внеском десь 120 євро в рік. Якщо є постійна акредитація при міжнародних організаціях, включаючи ЄС, НАТО, Рада Європи, то скрізь можна пройти їх бейджикам. А так потрібно лист від редакції, заповнити онлайн-форму з фото", - розповідає власкор агентства "Укрінформ" у Франції Андрій Лавренюк.
У США ж закони більш ліберальні, а спірні питання вирішує суд. "У нас за твоєю роботою інші журналісти стежать. Наприклад, MSNBC іноді говорить, що Fox News розганяє фейки. Комедійні шоу - John Oliver - чехвостят політиків. Але законів, що регулюють роботу ЗМІ, немає. У США все крутиться навколо Конституції і Першої поправки - свободи слова. Це означає, що говорити ви можете все що завгодно. При держструктурах - точно при Білому домі і при Держдепартаменті - є асоціації журналістів, які за чим стежать. Останній скандал з Помпео і NPR тому приклад. Я не чув про закони, що забороняють/дозвільних ЗМІ поширення тієї чи іншої інформації. Є закон про іноземних агентів - за нього зареєстрували російський RT", - розповів "ДС" журналіст "Голосу Америки" у Вашингтоні Олександр Яневський.
Крім того, законопроект Бородянського жорстко розкритикували громадські активісти та представники міжнародних організацій, зокрема "Репортери без кордонів". Вони просять почати процес підготовки законодавчих змін з нуля. У ПАРЄ також чекають від України балансу у захисті свободи слова на тлі боротьби з фейками.
Ніхто не заперечує проблему російської пропаганди в Україні, яка воює з Росією сьомий рік. Північний сусід регулярно викидає потрібні йому меседжі, через лояльні ЗМІ та соцмережі намагається ще більше поляризувати українське суспільство. Але це не означає, що у спробах захисту нам треба прагнути до тотального контролю, як у Північній Кореї, або взяти на озброєння "кращі напрацювання СРСР. Складається враження, що показна незговірливість і підкидання дров в топку з боку авторів скандального законопроекту - не більше ніж політична маніпуляція. Особливо якщо брати до уваги величезний медійний досвід міністра Бородянського. З 2000 р. він відповідав за реалізацію медійних бізнес-проектів Альфа-Банку, таких як "Новий канал", "Наше радіо", "Московський комсомолець в Україні". У 2004 р. він був обраний головою правління ЗАТ "ММЦ СТБ" і отримав за свою роботу кілька нагород "Телетріумф".
Всі ці протиріччя - непросте завдання для журналістів. Але складається враження, що увага ЗМІ хочуть відволікти від гострих проблем, наприклад, від можливих виборів на окупованому Донбасі чи чергових договорняків з Росією. У цьому контексті розпалювання скандалів на ґрунті законопроекту про фейках виглядає, як "кістка", якою хочуть відвернути сторожову собаку, поки в будинок забереться справжній злочинець.
