У пошуках свободи. Коли струмочок мігрантів з Білорусі перетвориться на повноцінний потік
Середні зарплати в Білорусі вище, ніж в Україні, але вартість життя в Україні все ще помітно нижче. При порівнянні зарплат за паритетом купівельної спроможності Україна нерідко виграє у своєї північної сусідки. Але це лише одна з причин, по яких білоруси все більш охоче перебираються жити в Україну.
Переїхавши, скажімо, з Мінська до Києва, кваліфікований фахівець не тільки підвищує якість свого життя, але і отримує можливості для розвитку і самореалізації, яких не мав на батьківщині. Більш того, як би пафосно це не звучало, багато їдуть з Білорусі в Україну за свободою. І воліють залишитися тут, щоб не повертатися в країну нескінченних "не можна".
У їх числі люди, дуже відомі і в Україні, і в Білорусі. Так, у жовтні минулого року відомий білоруський репер Серьога заявив, що хоче стати громадянином України і вже збирає документи для цього. Зараз у артиста є постійний вид на проживання в Україні, який він отримав ще в 2014-м.
"А громадянство я зараз оформляю. Все по закону. Це ціла купа довідок я повинен зібрати. Це не так просто - стати громадянином України. Ось те, що у мене діти громадяни України, - це не вважається. Те, що я п'ять років прожив. Вид на проживання у мене, не порушував закон, нерухомість - це не вважається", - виявляв невдоволення виконавець.
На його думку, жити в Україні - "це найкращий варіант". "Мені здається, що багато людей, навіть ті, які соромляться про це говорити і ніколи цього не скажуть, з великою теплотою ставляться до цієї країни і мріяли б тут жити. Тому що найкращий варіант - це Україна. І зараз, коли нова надія, нова свобода, нова віра. Нова епоха", - сказав він журналістам.
Однак однією з перших публічних персон, свідомо змінили Білорусь на Україну, став радіоведучий, шоумен і медіаменеджер Сергій Кузін. У Білорусі він був популярним ведучим, гендиректором і одним з творців "Альфа-радіо", а також шоуменом і продюсером. Його яскраві ефіри досі пам'ятають багато, він в Білорусі тричі ставав "Персоною року".
Але несподівано для всіх у 2004-му Кузін все кинув у Мінську і перебрався в Київ. Пізніше він зізнався, що зробив це не зі своєї волі. В Україні Сергій Кузін спершу очолив радіостанції "Хіт FM", потім став гендиректором "Русское Радио - Україна", генеральним продюсером UMMG (Український музичний медіа-холдинг), членом ради директорів радіохолдингу "ТАВР медіа". Сьогодні веде ефір на українському Radio ROKS. У 2014-му Кузін за рішенням українського президента отримав звання заслуженого журналіста України.
Дуже відомий в Білорусі рекламщик Юрій Кузнєцов переїхав в Київ у 2016-му для роботи в Banda Agency - незалежному українському агентстві, що ввійшов в десятку кращих в світі. В активі агентства - айдентика конкурсу "Євробачення", бренд Ukraine Now, кампанії для світових брендів, які розроблялися для України, а поширилися в результаті на весь СНД.
За спостереженнями, ті білоруси, які перебираються в Україну в останні роки, - це досить кваліфіковані люди, зазвичай, з хорошою освітою. Дійсно, "втекти від бідності" в нашу країну навряд чи комусь прийде в голову, так що їдуть хороші фахівці, впевнені в тому, що будуть затребувані в будь-якій точці світу.
При цьому частіше за інших в Україну переїжджають молоді сім'ї, які не хочуть жити в Білорусі, але не готові їхати кудись на Захід із-за мовного і ментального бар'єру, а в Росію - не хочуть.
Денис і Вікторія Лавникевичи
Сімейна пара журналістів, переїхали з Мінська до Києва в червні 2018-го. Працюють власними кореспондентами двох білоруських видань, також співпрацюють з українськими ЗМІ. В кінці 2019 р. купили квартиру в Києві, вчать українську мову і планують своє подальше життя пов'язати з Україною.
"У Білорусі ти прикладаєш зусилля, величезні зусилля, а вони не дають результату. Не випадково символ країни - болото (25% території країни покрито болотами), а одна з самоназв білорусів - "люди на болоті". Болото поглинає будь-яку прикладену до нього енергію, з нього навіть хвилю не пустиш, - каже Денис. - В Україні все інакше.
Тут ти щось робиш і відразу бачиш результат. Тут є життя і є свобода. І люди зовсім інші. Білоруси атомизированы - кожен сам по собі - і готові терпіти до нескінченності. Українці сповнені веселій анархічності, вони, навпаки, ніколи не зазнають несправедливості. Будь-якої влади в Україні нелегко, зате в українців приголомшлива здатність до самоорганізації".
І Денис, і Вікторія визнають: однією з причин, що спонукали їх до переїзду, став активний і живий ринок ЗМІ в Україні.
"У Білорусі суспільно-політичні та економічні ЗМІ або державні і гнуть "лінію партії" (точніше, президента, який завжди правий), або наглухо опозиційні, живуть на західних грантах і на межі закриття. Бо що таке ЗМІ ніхто ніколи не дасть реклами, - пояснює Денис. - "Білоруська ділова газета", в якій я починав у 1995-му під керівництвом Павла Шеремета, давно закрита владою, як і ще безліч ділових і політичних видань. А в Україні - просто процвітаючий медіаринок. Якщо б я в Україні 25 років тому почав докладати всі ті зусилля, що я доклав у Білорусі, у мене б тут вже був власний медіахолдинг".
При цьому переїхали білоруси зовсім не схильні ідеалізувати Україну.
"З хваленої української корупцією ми поки не зіткнулися жодного разу, можливо, тому, що наш досвід тут обмежується Києвом. Але багато речей, з точки зору білоруса, жахливі. Розбиті тротуари, дороги з начисто стертою розміткою, - перераховує Вікторія. - Погана мобільний зв'язок, непридатна для пиття вода з-під крана (Мінськ забезпечується водою з артезіанських свердловин, її навіть не хлорують; Київ - з Дніпра). Хаотична система надання та оплати ЖКП, проблеми з багатьма сервісами".
Втім, як вважають Лавникевичи, всі недоліки в Україні з лишком компенсуються дешевими, різноманітними і дуже смачними продуктами, насиченою громадської життям, спілкуванням з чудовими людьми і можливістю без обмежень займатися улюбленою справою.
Денис і Вікторія ведуть свій телеграм-канал - "Пригоди білорусів у Києві". Навколо цього каналу вже зібралося невелике співтовариство перебралися в Київ білорусів. А Вікторії, за її словами, щотижня доводиться консультувати співвітчизників, які цікавляться, як їм переїхати в Україну.
Олексій Журавльов
Свого роду "дуаєн" спільноти українських білорусів - самий досвідчений і обізнаний з білоруських мігрантів епохи незалежної України. Переїхав у Харків з Гомеля і в 2004 р. вступив на факультет міжнародних відносин Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Після закінчення університету залишився на кафедрі, вступив до аспірантури. У 2012-му захистив кандидатську дисертацію.
У 2014 р. одружився, у 2015-му переїхав до Києва, щоб бути ближче до матері, яка залишилася одна в Гомелі. Вступив у докторантуру і в 2018 р. став доктором економічних наук. Зараз працює професором кафедри міського господарства Київського національного університету будівництва і архітектури, а також працює в ІТ-компанії.
"Я досі не громадянин України, у мене постійний вид на проживання. Кілька разів намагався отримати українське громадянство, в перший раз подався ще в 2010 р., - розповів Журавльов "ДС". - Але перші дві спроби, початі ще в Харкові, не увінчалися успіхом-за помилок Державної міграційної служби. А в останні роки ДМС почала вимагати від білорусів обов'язковий відмова від білоруського паспорта, що теж мене не влаштовує".
Сергій та Анна Михневичи
Сімейна пара програмістів. Переїхали з Мінська, раніше якийсь час жили у Вільнюсі, але в підсумку віддали Київ. І Сергій, і Ганна працюють з дому на американські IT-компанії, що накладає відбиток на графік їх життя: робочий день у них тоді, коли і на східному узбережжі Штатів. Україна ж для них - місце, де можна жити одночасно комфортно і вільно.
"Тут держава не суне свій ніс у твої справи, тут свобода абсолютно реальна, така, про яку в Білорусі, на жаль, давно забули. Тут є рух, життя, тут, буквально пройшовши по одній вулиці, можеш потрапити з глухих 90-х у XXII століття та повернутися назад, - каже Сергій. - В противагу Києву Мінськ чистий, навіть вилизаний, весь правильний, але неживої. Вулиці порожні, якщо фотографуєш на вулиці урядову будівлю, можуть заарештувати. Ми народилися і виросли при одному-єдиному президента, і я не хочу, щоб мої діти росли при ньому".
Сергій та Анна нещодавно купили квартиру в новобудові в Броварах, зараз роблять там ремонт, облаштовуються.
"Вирішили купити там, тому що навколо зелень, свіже повітря і одночасно поряд все необхідне для життя, - пояснює Ганна. - А на роботу нам все одно їздити не доводиться, тому що фактор віддаленості від центру Києва нас не турбує. Нам важливіше комфорт будинку. І, звичайно, з Україною ми пов'язуємо своє майбутнє".
Артем Михалевич
Переїхав до Києва недавно - восени 2019-го. Менеджер з продажу, сам родом з Могильова, 25 років. Кілька років тому його брат був засуджений за підприємницьку діяльність - потрапив під каток репресій Олександра Лукашенка проти бізнесменів.
Тоді Артем переїхав у Смоленськ, жив і працював там, займався тим же - продажем обладнання. Але довго в Росії не витримав: зрозумів, що вона швидко котиться до того ж дрімучому авторитаризму, що вже давно є в Білорусі.
"В Україні я знайшов моментально: три співбесіди, два запрошення на роботу. Відразу переконався, наскільки в Києві людей не вистачає - і кваліфікованих фахівців, і просто робочих рук, - розповідає Артем. - Потім уже виявилося, що на фірмі працюють троє білорусів, і їх тут дуже цінують за сумлінність, старанність і відповідальний підхід до будь-якої справи".
Артем зняв кімнату в трикімнатній квартирі і скооперувався з живуть неподалік колегою з машиною - на роботу вони їздять разом. За його словами, Україна просто приголомшила його, в тому числі свободою для малого бізнесу, для самозайнятих людей. На його думку, головна вада українців - те, що вони постійно скаржаться на життя.
"Тут, якщо ворушишся, щось робиш, завжди собі на життя заробиш. Повна Свобода, але українці якраз її і не цінують, тому що для них вона природна, - каже Артем. - Вони постійно скаржаться: на уряд, на олігархів, на президента. Не розуміють, що сама по собі можливість публічно сварити президента - вже благо".
Олександр Лозитский
Сам з Гомеля, 39 років, в Білорусі мав бізнес у декількох містах, в 2015-му закрив його і продав, продав квартири в Гомелі та Мінську, перебрався в Київ і відкрив бізнес тут.
"Мій бізнес в Білорусі був - кілька невеликих виробництв по випуску жалюзі і ролет. Але в якийсь момент я зрозумів: на батьківщині немає майбутнього ні у мене, ні у мого бізнесу. Гайки закручують все сильніше, скоро будемо ходити строєм. Так що ми з дружиною просто все продали, залишили тільки машину, на якій і приїхали в Київ, - розповідає Олександр. - Раніше я сам приїздив часто, так що мав уявлення, як і що тут робити. У результаті дружина займалася господарством, облаштуванням, а я запускав добре знайомий мені бізнес. Примітно, що тут навіть у проблемному 2015-му був досить високий попит. І зараз я бачу, що економіка зростає, буде рости".
За словами Олександра, в Україні вести бізнес набагато легше, ніж у Білорусі, хоча б тому, що тут підприємець не вважається злочинцем "за замовчуванням". А все інше - на зразок податкових пільг або особливостей бухгалтерії - вже зокрема.
"У Білорусі тебе доїть будь-який чиновник, причому не на свою кишеню, а в державний. Якщо ти підприємець - значить, ти за замовчуванням всьому винен. В Україні, якщо у тебе немає обороту в сотню мільйонів доларів, ти нікому не цікавий", - упевнений Лозитский.
Немає ніякої офіційної статистики, що вказує, як багато білорусів переїхали жити в Україну. Адже зазвичай перебрався в Україну громадянин Білорусі не тільки громадянство не змінює, але навіть зі своєї білоруської квартири не виписується.
Формально він живе і працює у себе на батьківщині, реально - може вже і квартиру в Києві купити, і працювати тут, і будувати плани. Саме так, як сталося з більшістю героїв нашої статті.
Оформляють українське громадянство частіше ті, хто обзавівся тут сім'єю та/або не планує повертатися на батьківщину. Деякі вичікують - постійний вид на проживання дає всі ті ж права, що і у громадянина України, крім права голосу. А білоруси сподіваються, що і в їх країні рано чи пізно закінчиться "парк радянського періоду".
Україні, мабуть, варто було б переглянути своє міграційне законодавство в бік спрощення і полегшення. У тому числі полегшити отримання українського громадянства. В умовах гострої демографічної кризи це було б правильно. Ті іноземці, які розглядають Україну лише в якості транзитного пункту по дорозі в Європу, вони все одно в нашій країні надовго не затримаються.
А ті, хто, як герої нашої статті, переїжджають в Україну жити, - вони лояльні і мотивовані жити і працювати саме в Україні. Скромний (поки) приплив білоруських мігрантів на тлі масового від'їзду з країни українських заробітчан - це той самий випадок, коли зменшення кількості компенсується зростанням якості.
