Втеча з підвалу. Що означає відчайдушний вчинок бранця ОРДЛО Сінченка

В огляді "ДС" - головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Гучна втеча з підвалу

Ключовими новинами минулого тижня, які прийшли із захоплених Росією територій Донеччини і Луганщини, стали не злободенні коронавірусні хроніки, хоча одна смерть головлікаря від коронавіруса головної COVID-лікарні Луганська чого тільки коштувала. І не залякування з боку окупантів "приведенням підрозділів у повну бойову готовність". Найбільш резонансним випадком стала гучна втеча з катівень чекістів ОРДО українського патріота Григорія Сінченка, що відбулося, можливо, взагалі вперше. Причому дана подія, чим би вона не завершилася, в будь-якому випадку буде мати далекосяжні наслідки.

Все почалося 22 травня, коли мало не на всіх донецьких пропагандистських ресурсах розтиражували відеоорієнтировку "МВС ДНР" про "розшук особливо небезпечного злочинця", уродженця Макіївки Сінченка Григорія Андрійовича, 1991 року народження. Там же були докладно зазначені як його прикмети, так і фото в профіль і анфас, на яких чітко видно на обличчі Григорія сліди жорстоких тортур. Завдяки ж тому, що на таке рядове оголошення поліцаїв звернули увагу члени сім'ї Сінченка, а його мати Тетяна Гулевська поділилася цим з "Укрінформом", про гучну втечу з донецького підвалу дізналася широка українська громадськість. Правда, поки що абсолютно невідомо, коли саме 29-річний Григорій втік з полону, а також, само собою, де і в якому стані він нині перебуває.

Тут варто коротко нагадати, хто такий Сінченко. У перший раз чекісти заарештували його в Донецьку в грудні 2016-го, звинувативши у партизанській діяльності. Потім Григорія довго катували "на підвалі" електричним струмом, підвішували до стелі за вивернуті руки, душили і били так, що у нього розірвалася легеня. Одним словом, він дивом залишився живий і опинився в числі звільнених з ОРДЛО заручників під час великого обміну в грудні 2017-го. Втім, з часом Сінченко вирішив повернутися на територію окупованого Донбасу, щоб помститися своїм катам. Він пробрався туди пішки з боку російської Ростовської області (і це незважаючи на свою інвалідність у зв'язку з давньою хворобою хребта) і там відновив свою партизанщину, кульмінацією якої став підрив у Донецьку базової станції окупаційного мобільного оператора "Фенікс" у жовтні 2019-го.

Героїчна історія партизана

До речі, відео з підривом Григорій спеціально виклав в YouTube, доповнивши його текстом: "Це зроблено з метою привернути увагу до нелюдських тортур у підвалах МДБ. Народ Донбасу повинен вийти на акцію протесту проти тортур або фашистська республіка залишиться без зв'язку". Після чого, на жаль, гебісти швидко вийшли на слід партизана і вже через кілька днів його вдруге заарештували, а сім'я Сінченка з тих пір безуспішно домагалася від "влади ДНР" інформації хоча б про те, чи він живий. І ось тепер виходить, що Григорій не просто живий, а й скоїв такий відчайдушний і одночасно дуже результативний вчинок, який точно надихне багатьох в окупації.

По-перше, він на своєму особистому прикладі всім показав, що можна не тільки мужньо витерпіти всілякі тортури катів місцевих філій ФСБ, але й успішно вибратися з їх катівень. Та й масово розтиражоване оголошення Сінченка в розшук з обіцянкою виплатити винагороду за інформацію, яка допоможе розшукати і затримати злочинця", це з боку донецьких чекістів - банальний жест відчаю. І визнання того факту, що побудована ними на частині Донбасу тоталітарна репресивна машина аж ніяк не всесильна.

По-друге, історія одного партизана підтверджує існування серйозного підґрунтя для організації тими, хто живе в окупації, масштабного руху опору, їм просто потрібен певний поштовх і символ того, що неможливе можливо. І, по-третє, не тільки патріотичним жителям ОРДЛО, але і всім українцям давно потрібен був образ народного героя, який навіть поодинці зумів цілком результативно боротися з російськими окупантами. І тепер таку яскраву героїчну партизанську історію уособлює собою Григорій Сінченко, який вже двічі вирвався з донецького підвалу.

Провал кремлівського ультиматуму

Тим часом у Кремлі на минулому тижні знову вирішили зробити хід своїми донбаськими маріонетками, які стали шантажувати Київ активізацією бойових дій. Виконував соло в такій залякувальній акції щодо посилення переговорних позицій Росії (а також, мабуть, "на честь першої річниці президентства Володимира Зеленського) ватажок російської окупаційної адміністрації в ОРЛО Пасічник, а його донецький "колега" Пушилін був знову на підспівках. Саме Пасічник пізно ввечері 19 травня, як справжній піонер, виступив з екстреною заявою, в якій оголосив про "приведення в повну бойову готовність підрозділів народної міліції ЛНР" (під такою назвою закамуфльований 2-й армійський корпус ЗС РФ, дислокований у ОРЛО). Причиною цього, за його словами, стали обстріли з боку української армії, в результаті яких нібито було пошкоджено ЛЕП "Михайлівка-Комунарська", яка "живить критично важливі для ЛНР інфраструктурні об'єкти".

І не біда, що в підсумку спостерігачі СММ ОБСЄ не підтвердили факт обстрілу з української сторони лінії електромереж "Михайлівка-Комунарська" поблизу селища Березівське, як про це стверджував Пасічник. З ранку 20 травня, коли починалася підсумкова пресконференція Зеленського, російські ЗМІ вже рясніли заголовками типу "В Донбасі готуються до наступу", посилаючись на нічну заяву Пасічника. В той же день без вказівки особливих причин про "приведення в повну бойову готовність підрозділів народної міліції ДНР" (під такою назвою закамуфльований 1-й армійський корпус ЗС РФ, дислокований в ОРДО) оголосив і Пушилін. А також зробив ще один "подарунок" Зеленському з нагоди першого року його президентства - дав відмашку "депутату парламенту ДНР" Олені Шишкіній, яка в 2018-му була "головою Українського народного трибуналу щодо злочинів режиму Петра Порошенка", заявити, що "трибунал з військових злочинів Зеленського та його наближених вже не за горами".

Втім, будь-якої військової ескалації на лінії фронту не сталося - все обмежилося демонстративними пересуваннями в окупованих містах додаткової російської бойової техніки, оголошенням чергової "мобілізації" і створенням окупантами додаткових блокпостів. Однак Україні все ж довелося ініціювати позачергову відеоконференцію Тристоронньої контактної групи. Дане дистанційне засідання ТКГ відбулося 22 травня, але знову закінчилося нічим. При цьому такий провал останнього свого ультиматуму був для Кремля настільки болючим, що путінський представник в ТКГ Борис Гризлов не зміг стримати емоцій: "Київ організував на території Донбасу гуманітарну катастрофу". Прямо як в кращих традиціях істеричної російської пропаганди зразка гарячих 2014-2015 років.