Смерть Путіна. Економіка РФ під санкціями: чому не обвалилася і що буде далі
Український інститут майбутнього разом з Центром вивчення Росії та окупованих територій у спільній доповіді "Смерть Путіна" розповіли про майбутнє світу, Росії та України "після Путіна": про сценарії політичної конфігурації РФ, про те, що буде з Європою, Близьким Сходом і головне - з Донбасом та Кримом. "ДС" розпочинає публікацію цієї доповіді - матеріали виходитимуть щоранку о 8:30 впродовж тижня.
Якщо не брати до уваги невдалу спробу побудови в Росії ліберальної моделі економіки, період з початку нульових років XXI ст. включає у себе етап розбудови системи державного соціального капіталізму, з акцентом на кластерний інвестиційний розвиток (квазікитайська модель) та умовно закриту, самовідновлювальну концепцію розвитку (квазііранська модель). Згадані вище концептуальні особливості не є об'єктом негативних чи позитивних смислових конотацій. Для правильного сприйняття рівня адаптування російської економіки до сучасних умов необхідно не тільки коректно інтерпретувати фактор впливу вказаних моделей на економічні параметричні дані РФ, але й екстраполювати подальший економічний розвиток країни за всіма можливими рівнями просування та адаптації.
Стосовно предмету нашого дослідження потрібно розглянути вплив санкційної політики на економічні параметри розвитку РФ та спробувати сформувати певні довірчі прогнозні параметри подальшої динаміки. Тільки сформувавши чітке уявлення про сценарій реагування російської економіки на кризову ситуацію за останні п'ять років, можна спробувати змоделювати і сценарії трансформації економіки Росії під час наступних структурних змін. Тим більше, якщо криза 2008 р. мала виключно екзогенний характер, пов'язаний із впливом на більшість країн світу глобальної фінансової кризи, то сценарій 2014-2015 рр. суттєво відрізнявся від попереднього перебігу подій, адже включав у себе як екзогенні чинники (падіння світових цін на нафту, що було викликане системними технологічними зрушеннями у сегменті видобутку вуглеводнів у США) та ендогенними причинами (перехід до нової політичної моделі із токсичними для економіки наслідками). Таким чином, майбутня криза може мати також комбінований, екзогенно-ендогенний характер, коли токсичний вплив на економіку буде поєднуватись із дестабілізаційними політичними процесами. У цьому контексті моделювання варіативних сценаріїв розвитку якраз і полягає у вивченні композитного впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на економіку за моделями, що були реалізовані у недалекому минулому.
1. Структура і динаміка економічного зростання Росії у 2014-2018 рр.
Відповідно до Бюлетня про поточні тенденції російської економіки, складеного аналітичним центром при уряді РФ, на початку 2019 р. були опубліковані скореговані параметри та ретроспективні ряди ВВП, починаючи с 2014 р., тобто з початку дії західних санкцій. Ці коригування суттєво видозмінили загальну картину економічного зростання/падіння російської економіки. Найбільш суттєвих змін зазнали показники 2016 р.: початково російські статистичні органи зафіксували падіння ВВП. Внесені корективи показали реальне зростання валового продукту.
Протягом 2014-2018 рр. найбільший внесок у приріст ВВП зробили видобуток природних копалин, будівництво, оптова та роздрібна торгівля, фінансова та страхова діяльність, державне управління, соціальне забезпечення, а також показник чистих податків на продукти та імпорт.
Серед негативних тенденцій спостерігається різке скорочення витрат домогосподарств на кінцеве споживання товарів: загальний спад склав 2,6% протягом 2014-2018 рр. Компенсатором такого зниження стало зростання частки експорту. ВВП за структурою доходів зберігав незначні темпи зростання за рахунок нагромадження валового прибутку економіки та змішаних доходів (+3,1% за п'ять років). В той же час частка оплати праці найманих працівників, яка зростала до 2016 р., починаючи з 2017-го поступово знижувалась (-1,1% за два роки) .
Один з цікавих маркерів зміни структури валової доданої вартості - це скорочення частки Москви, яка втратила 0,6% у регіональній ієрархії розподілу. Водночас відбулося зростання частки Санкт-Петербурга (+0,7%), Ямало-Ненецького автономного округу (+0,5%) та Московської області (+0,4%).
Зупинимося на показнику ВВП. Починаючи з 2014-го валовий продукт РФ збільшувався протягом 2014-2018 рр. наступним чином: 79 трлн руб, 83, 86, 92 та 103 трлн руб. Умовний дефлятор (якщо порівнювати з базовим 2014 р.) склав 1,3. Це свідчить про те, що, реагуючи на кризу, російський уряд вдався до антиінфляційної моделі, яка, з одного боку, була менш токсичною у застосуванні та у контексті соціальних наслідків, а з другого - не створювала надлишковий інфляційний імпульс для зростання економіки у посткризовий період. Це яскраво видно при аналізі темпів зростання ВВП: 0,7%, -2,3%, 0,3%, 1,6%, 2,3% за період 2014-2018. Сукупно ВВП РФ зріс за п'ять років на 2,6%. Тобто обираючи один варіант в дилемі "інфляція, глибокий рівень разового обриву ВВП та швидші темпи відновлення" або "дезінфляційні заходи, гальмування швидкості падіння ВВП та анемічні темпи зростання після виходу з кризи", в РФ вдалися до другого варіанту - і це було правильне рішення, адже спад ВВП у 2015 р. та майже нульові темпи зростання у 2016 р. були компенсовані роками позитивної динаміки ВВП, навіть з урахуванням довжини "гальмівного шляху". Якщо було б застосовано перший варіант реагування на кризу, динаміки зростання у 2017-2018 рр. могло б забракнути на компенсацію потенційно можливого і більш глибокого обриву ВВП у 2014-2016 рр.
Один з ключових шоків для російської економіки - це девальвація рубля, викликана як відтоком інвестицій, так і падінням нафтогазових доходів внаслідок скорочення рівня котирувань на енергетичну сировину на світових ринках. Починаючи з 2013 р. рубль девальвував з 31,85 руб./$ до 67,19 руб./$ у 2016-му (пік девальвації за оцінками середньорічного курсу). У 2017 р. російська валюта зміцнився до позначки 58,3 руб./$, або на 13%. У 2018 р. девальвація була продовжена на 8% і за підсумками десяти місяців 2019-го курс рубля досяг 64,85 руб/$. Загалом, протягом 2014-2018 рр. рубль девальвував відносно долара США на 63% (див. мал. 1).
За рахунок резервів центробанку РФ (ЦБ РФ) вдалося стримати потужний курсовий тиск на рубль у 2014-2016 рр. та суттєво зміцнити національну валюту у 2017-му. Період 2018-2019 рр. можна назвати комфортною моделлю плаваючого курсу рубля. Незважаючи на статистичний характер використання бівалютного кошика (0,45 - частка євро та 0,55 - частка долара), центральний банк країни відмовився від дотримання курсового коридору та перейшов до виключно ринкових моделей курсоутворення, без утримання курсу рубля у межах певного діапазону коливань і впливаючи на валютний ринок лише шляхом регулювання ринку ліквідності у банківському секторі .
Девальвація рубля безпосередньо вплинула на валютний еквівалент ВВП, який з більш як $2 трлн у 2014 р. скоротився до $1,28 трлн у 2016-му. Починаючи з наступного року валютний еквівалент валового продукту став швидко відновлюватись: $1,58 трлн у 2017-му та $1,64 трлн у 2018-му. На сьогодні РФ вдалося відновити 80% втраченого потенціалу п'ятирічної давнини.
Ключовий інструментарій реагування Росії на кризу - це послаблення бюджетної залежності від енергетичного експорту та зниження навантаження на економіку шляхом послаблення перерозподілу ВВП через бюджетні інструменти.
2. Доходи державного бюджету РФ і роль системи резервних фондів у подоланні кризи
У 2013 р. структура доходів державного бюджету розподілялась на нафтогазові та ненафтогазові доходи у пропорції 50/50. У 2018 р. ненафтогазові доходи склали вже 54%, а нафтогазові відповідно скоротились до 46%, тобто РФ за п'ять років вдалося скоротити сировинну бюджетну залежність на 4%.
Певним чином цьому сприяла модель "ненафтогазового дефіциту", яка полягала у визначенні різниці між витратами бюджету та його доходами (за виключенням нафтогазових). Відповідно до російського законодавства: "ненафтогазовий дефіцит федерального бюджету являє собою різницю між обсягом доходів федерального бюджету без урахування нафтогазових доходів федерального бюджету і доходів від управління коштами Резервного фонду і Фонду національного добробуту і загальним обсягом витрат федерального бюджету у відповідному фінансовому році". Сам розмір ненафтогазового дефіциту чітко регулюється: "Ненафтогазовий дефіцит федерального бюджету не може перевищувати 4,7 відсотка прогнозованого у відповідному фінансовому році валового внутрішнього продукту, зазначеного в федеральному законі про федеральний бюджет на черговий фінансовий рік і плановий період". Розрахований таким чином ненафтогазовий дефіцит федерального бюджету "фінансується за рахунок нафтогазового трансферту та джерел фінансування дефіциту федерального бюджету".
Вказана система дозволила створити певний буфер на шляху непродуктивного витрачання нафтогазових доходів, як це відбувалось за часів СРСР у 1970-1980 рр. Систему ненафтогазового дефіциту можна порівняти із системою умовних фінансових "водосховищ", коли за рахунок надходження доходів від продажу нафти та природного газу формуються резервні фонди країни (під час періоду високих світових котирувань на нафту), ресурси яких активно витрачаються для підтримки економіки та соціальної сфери під час кризових періодів (коли світові ціни на нафту падають).
Сама система резервних фондів була створена за колишнього міністра фінансів уряду РФ Олексія Кудріна. За зразок була взята доктрина соціального благополуччя, впроваджена у Норвегії. Нагадаємо, в цій скандинавській країні показники нафтової галузі складають до 20% ВВП, а частка нафтових доходів у структурі державного бюджету - 45%. У Норвегії створено Державний нафтовий фонд (NGPF), який акумулював понад $870 млрд і доходи від функціонування якого розподіляються на персональні рахунки норвежців (при народженні на нього зараховується близько $3 тис., а до старості може бути накопичено і $100 тис.). Значна частина норвезького нафтового фонду вкладена в акції (60%), частина в фінансові інструменти з фіксованою прибутковістю, переважно облігації (35%) і приблизно 5% - в нерухомість.
Російська модель - адаптація норвезької доктрини соціального благополуччя під російські реалії. Це досить проста система: показник ненафтогазового дефіциту, як зазначено вище, фінансується за рахунок нафтогазового трансферту, тобто податкових зборів, отриманих при видобутку нафти і газу. До таких зборів відносять дві основні групи надходжень: податок на видобуток корисних копалин і експортні мита. У разі, якщо світові ціни на енергоносії зростають і надходження від видобутку нафти і природного газу перевищують встановлений індикатор, надлишок доходів не йде на збільшення бюджетних доходів (в профіцит), а перераховується в резервний фонд, який покликаний згладжувати коливання нафтогазових доходів і компенсувати фінансові дефіцити під час падіння світових цін на нафту і газ. Якщо ж ціни на нафту і газ зросли настільки, що дозволили не тільки профінансувати нафтогазовий бюджетний трансфер і планове поповнення резервного фонду, а й отримати надлишок коштів, то вказані надлишкові фінансові ресурси підлягають перерахуванню у Фонд національного добробуту, місія якого не просто покривати можливі касові бюджетні розриви (як у резервного фонду), але й забезпечувати майбутнє зростання пенсій і соціальних виплат росіян. Таким чином, в Росії була створена дворівнева система фінансової стабільності, свого роду подвійний буфер ліквідності на випадок можливої кризи: на першому рівні виник резервний фонд, який повинен забезпечувати покриття дефіциту ненафтогазових доходів у разі падіння цін на енергоресурси. На другому - Фонд національного добробуту, який має акумулювати ресурси для майбутнього збільшення стандартів життя росіян. Цілепокладання фондів визначило і напрямки їх використання. Резервний фонд - це виключно фінансові ресурси, що спрямовуються на покриття дефіциту нафтогазового трансферту. Він перебуває у оперативному управлінні міністерства фінансів для планування бюджетних виплат. А Фонд національного добробуту - це системні державні резерви, які не витрачаються на поточні потреби, а використовуються, зокрема, для здійснення державних інвестицій та реалізації завдань національної промислової політики і стимулювання економіки, зокрема на фінансування великих інфраструктурних проектів.
Саме тому під час кризи 2014-2015 рр. найбільш значного відтоку коштів зазнав резервний фонд, ресурси якого використовувалися на покриття бюджетних касових розривів. Якщо у лютому 2008 р. ресурси Резервного фонду складали $125 млрд, то станом на грудень 2017-го, вони скоротились до $17 млрд і Держдума РФ ухвалила закон, згідно з яким його кошти були передані до Фонду національного добробуту (див. мал. 2).
Динаміка ресурсів Фонду національного добробуту також певним чином відповідає резистентності російської економіки на зовнішні цінові та фінансові шоки (див. мал. 3). Станом на лютий 2008 р. активи Фонду складали $32 млрд, або 1,9% ВВП. До 2013-го вони системно зростали, екстремум становив $88 млрд, або 4% ВВП. Але після 2014-го відтік коштів Фонду відновився, що призвело до того, що його ресурсна база скоротилася до $59,7 млрд, або 3,4% ВВП (червень 2019). Однак вже у вересні 2019 р. активи Фонду стрімко зросли до $122,9 млрд, або 7,5% ВВП (до нього перерахували кошти додаткових нафтогазових доходів у валюті) Принагідно зауважимо, що такі стрімкі збільшення активів фонду відбуваються зазвичай напередодні кризи .
Протягом п'яти років (2014-2018) загальні доходи федерального бюджету збільшились з 13 до 19,5 трлн руб., в основному за рахунок девальваційного та інфляційного чинників. Нафтогазові доходи у рублях також зростали: з 6,5 до 9 трлн руб.
Якщо ж проаналізувати валютний еквівалент бюджетних надходжень, ситуація виглядає кардинально інакше. Доходи федерального бюджету за п'ятирічний термін спостережень скоротилися з $409 млрд до $310 млрд, а нафтогазові доходи у доларовому перерахунку впали з $205 млрд до $144 млрд, причому найбільше падіння спостерігалось у 2016 р. - їхній обсяг становив лише $72 млрд, тобто на $133 млрд менше, аніж у 2013-му. Загалом за п'ять років РФ втратила нафтогазових доходів на загальну суму $418 млрд (якщо брати за модельний рік 2013-й).
Як зазначалося вище, питома вага нафтогазових доходів у структурі надходжень федерального бюджету за 2014-2018 рр. суттєво коливалася. Максимальний екстремум зафіксовано у 2014-му - 51%. Мінімальний екстремум частки нафтогазових доходів припав на 2016-й рік - 36%. Після цього даний індикатор почав суттєво зростати, що пояснюється відповідним збільшенням світових котирувань на нафту: у 2017 р. - 40%, у 2018 р. - 46%.
Як наслідок, почали зростати ненафтогазові доходи бюджету, пов'язані як із внутрішнім виробництвом, так і з імпортом. Перший показник порівняно із 2013-м зріс з 21% до 31% у 2017-му та до 28% у 2018 р. Другий - навпаки знизився з 19% (2013-й) до 17-18% в останні роки, чому сприяв запуск програми імпортозаміщення (див. мал. 4).
Позитивний вплив на амортизування кризових явищ здійснює і досить низький рівень бюджетного навантаження на ВВП. Якщо взяти такий показник, як відношення бюджетних доходів до валового продукту, то він коливається на рівні 18-19%, а у 2016-му падав навіть до 16%. Причому якщо взяти ненафтогазові доходи, які забезпечуються реальним сектором економіки без врахування сировинної складової, то вказаний показник складе 9-10%.
У структурі ненафтогазових бюджетних доходів переважну частку складає ПДВ (58%), акцизи (9%), ввізні мита (6%), тобто непрямі податки. Податок на прибуток становить лише 10%.
Якщо проаналізувати співвідношення доходів, отриманих від внутрішніх джерел та імпорту, виявиться, що так званий "внутрішній" ПДВ (3,6 трлн руб), більш як у півтора рази перевищує "імпортний" ПДВ (2,4 трлн руб). Ще більший розрив між "внутрішнім" та "імпортним" акцизами: 861 млрд та 96 млрд руб. відповідно. Податок на прибуток приносить 996 млрд руб., а ввізні мита - 673 млрд руб. Вказані вище цифри наведені за 2018-й рік.
У структурі економічного зростання у 2018 р. (на 2,3%), найбільшу роль відіграли наступні галузі економіки, а також чисті податки (табл. 1).
Базові драйвери зростання - це сировинний сектор та будівництво.
Структура ВВП протягом останніх п'яти років також видозмінювалася (табл. 2)
Протягом 2014-2018 рр. частка сировинного сектору зросла з 7,9 до 11,5%, переробної промисловості - з 11,5 до 12,3%, транспорту та логістики - з 5,4 до 6,2%. Незначне зростання зафіксовано у секторах освіти, медицини. Практично не змінювалась питома вага у структурі валового продукту таких сегментів економіки, як наука, державне управління, фінанси (банки та страхова діяльність). Скорочення зафіксовано у таких галузях економіки, як сільське господарство, операції з нерухомістю, будівництво, торгівля, а також за показником чистих податків.
3. Відтік капіталу і політика ЦБ РФ
Як ми зазначали, модель реагування на кризу у РФ мала виражений дезінфляційний характер. Упродовж п'яти років інфляція поступово скорочувалася. Інфляційний екстремум зафіксовано у 2015 р. на рівні 12,9%. Тільки протягом двох років (2014-2015 рр.), цінова динаміка перевищувала позначку у 10%. З 2016-го інфляція перебуває у коридорі 5,4-2,5-4,3%. Ключова ставка ЦБ РФ після різкого зростання до 17% у 2014-му році поступово знизилася до 7,75% у 2018 р., що опосередковано (позитивно) впливає на рівень кредитної активності економічних суб'єктів (див. мал. 5).
Станом на листопад 2019-го ключова ставка ЦБ РФ знижена до 6,5%, а цільовий таргет по інфляції становить 4% при фактичному рівні 3,8% станом на жовтень 2019-го.
Балансуючи між ризиком відтоку капіталу, що вимагало збільшення базових процентних ставок, та необхідністю стимулювання економічного розвитку в умовах загрози стагнації, що передбачає, навпаки, зниження базових ставок, ЦБ РФ зайшов певну золоту середину, що позначилося як на помірній динаміці економічного розвитку, так і на мінімізованих темпах скорочення золотовалютних резервів центробанку: починаючи з 2013-го вони зменшилися з $509 млрд до $368 млрд у 2015-му та потім почали зростати, досягнувши рівня у $530 млрд у 2018-му, причому без кредитної підтримки ззовні (див. мал. 6).
Водночас ризик відтоку капіталу компенсувати не вдалося, бо він був викликаний зовнішніми факторами впливу, особливо фінансовою частиною пакету західних санкцій, передовсім з боку США. Відтік капіталу був пов'язаний як із безпосередньою реакцією інвесторів на зміну політичної парадигми та фактом запровадження санкційного пакету, так і з потребою погашення зовнішніх боргів, переважно корпоративних, в умовах обмеженої можливості для їх рефінансування. Найбільший відтік капіталу було зафіксовано у 2014-му ($151,5 млрд), що навіть перевищило параметри "втечі капіталу" під час глобальної фінансової кризи у 2008-му ($133,6 млрд). У 2016 р. динаміка відтоку капіталу знизилася до $19,2 млрд, у 2018-му цей показник зріс до $76 млрд. У 2019-му очікується відтік капіталу на рівні $35 млрд, хоча в останньому прогнозі ЦБ РФ цей показник збільшено до $50 млрд (див. мал. 7).
4. Макроекономічна стабілізація
Макроекономічна стабілізація в Росії знайшла відображення у зміцненні рейтингових позицій. Міжнародне рейтингове агентство Standard&Poor's підвищило кредитний суверенний рейтинг РФ до рівня "BBB-" (довгостроковий в іноземній валюті) та короткостроковий до "A-3". Зокрема аналітики Standard&Poor's зазначили, що створені державні баланси (як зовнішній, так і внутрішній) здатні успішно амортизувати можливі фінансові та економічні шоки.
Агентство Fitch підвищило рейтинг РФ до "BBB" із стабільним прогнозом. Аналітики звернули увагу на стабільний профіцит державного бюджету, який виник внаслідок консервативної фінансової політики: в 2018 р. він склав 2,6% ВВП, а у 2019 р. очікується на рівні 1,8% ВВП. Збереження профіциту прогнозується до 2021 р. Більше того, можливість збереження бюджетної профіцитності зберігається за умови зниження цін на нафту до $43 за барель марки Brent (до кризи вказаний показник резистентності був на рівні $110). Золотовалютні резерви ЦБ РФ у 2021 р. можуть скласти $591 млрд, а ліквідна частина Фонду національного добробуту зросте до позначки 7% ВВП з нинішніх 5,7%. Базові фактори, які допомагають Росії протидіяти західним санкціям та амортизувати їхній негативний вплив на економіку - це низький рівень державного боргу та високий рівень резервів уряду та ЦБ.
5. Ключові реформи та їхні результати
Однією з головних за останні роки можна назвати реформу судової системи 2014 р. та вдосконалення моделі "економічного правосуддя". Ліквідація Вищого арбітражного суду та перенесення "економічних" судів як інституції у загальносудову систему (була здійснена рецепція Судової колегії з економічних спорів у структуру Верховного суду із відповідним скороченням кількісного складу) призвела до прискорення розгляду справ та покращення доступу учасників процесу до оперативної судової інформації. Запроваджено модуль "КАД-арбітр", який дозволяє отримати доступ до судової картотеки арбітражних справ с можливістю дистанційно відслідковувати хід судових засідань, починаючи з подачі заяви та закінчуючи судовими рішеннями у кожній інстанції .
Внаслідок вдосконалення роботи судової системи за економічними справами значно зменшилася кількість судових рішень, відповідно до яких економічні агенти мали сплатити нараховані фіскальними органами податкові платежі, штрафи та пені: якщо у 2014 р. таких рішень було 41,7% від загальної кількості, то у 2016-му - 14,9%, у 2017-му - 29,7% та у 2018-му - 12,2% (історичний мінімум).
Крім того, у 2013-2014 рр. реалізовані зміни щодо оподаткування енергетичного сектору, відповідно до яких відбувалося зниження експортних мит на нафту та компенсація податкових втрат за рахунок зростання ставок податку на видобуток природних копалин. Вказаний фіскальний маневр дозволив частково наблизити внутрішні ціни на нафтопродукти до світових котирувань та обмежити рівень перетікання доданої вартості, отриманої під час переробки нафтопродуктів, на користь країн - учасниць Митного союзу та Євразійського економічного союзу, зокрема Білорусі, яка є реципієнтом поставок російської сирої нафти.
Вказані реформи відобразилися на динаміці просування РФ у світових рейтингах. У 2019 р. Росія зайняла 28 сходинку у рейтингу Світового банку Doing Business , поліпшивши свій результат три позиції. Загалом, з 2010-го РФ, яка займала 120-те місце, зуміла піднятись на 92 сходинки, випередивши Польщу, Португалію, Нідерланди, Швейцарію та Японію. Серед країн БРІКС Росія є рейтинговим лідером (найближчий суперник - Китай, 31 позиція). Найбільший прогрес в останні роки було зафіксовано за такими напрямками, як "отримання дозволів на будівництво" та "кредитування".
У рейтингу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму та міжнародної школи бізнесу INSEAD , РФ знаходиться на 43 місці, розмістившись між Латвією та Кіпром. Сильні сторони РФ згідно з рейтингом: запровадження інформаційно-комунікаційних технологій (25 сходинка), макрофінансова стабільність та низький рівень державного боргу. За рівнем фактичного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій Росія на 36 місці. Слабкі сторони Федерації: фінансовий сектор, інфраструктура та ринок праці.
У рейтингу ООН стосовно розвитку електронного уряду Росія посідає 32 місце і вперше увійшла до групи країн з "дуже високим" індексом розвитку.
6. Прогноз платіжного балансу та експортного потенціалу РФ
Прогнозування динаміки російської економіки здійснюється міністерством економічного розвитку РФ, яке публікує регулярні "Картини економіки". Прогноз цінової динаміки на нафту марки URALS показує, що у РФ є ще приблизно рік, коли ціни будуть триматися на досить високому рівні. У наступні роки нафтові ціни ймовірно знизяться до позначки $50 і складуть в 2024-му році в середньому $53,5 за барель, тобто ризикують повернутися до посткризових параметрів. Але завдяки економічним моделям створення резервних фондів та проведення реформи із встановлення максимально допустимого рівня ненафтогазового дефіциту, нафтова залежність РФ на цей час істотно диверсифікована в частині її впливу на бюджетний процес, а профіцитність бюджету буде зберігатись навіть за умови скорочення нафтових котирувань до $50 за барель. Крім того, в РФ цілеспрямовано зменшують рівень перерозподілу ВВП через систему федерального бюджету і вказаний показник вже знизився до рівня нижче 20%. Все це необхідно враховувати, оцінюючи потенційно можливу динаміку економічного зростання в РФ і наповнення держбюджету, який все менше стає залежним від експорту вуглеводнів. А резистентність економічного організму відносно протидії зовнішнім негативним факторам та шокам постійно посилюється.
Почасти це підтверджує прогноз експортних операцій, зокрема поставки продукції паливно-енергетичного сектору (ПЕК).
Загальний експорт РФ у 2024 р. може зрости до $505 млрд (прогноз на 2020-й - $435 млрд), а експорт ПЕК, навпаки, скоротиться до $209 млрд (прогноз на 2020-й - $229 млрд). Тобто за п'ять найближчих років Росія планує наростити експорт товарів, не пов'язаних із енергетичним сектором, майже на $70 млрд, тоді як експорт сектору ПЕК скоротиться на приблизно $20 млрд (див. мал. 8). Причому ці два процеси відбуватимуться за лінійним сценарієм - постійне зростання загальних показників експорту та падіння обсягу енергетичних експортних поставок передовсім за рахунок зниження цінового фактору. Питома вага експорту продукції ПЕК в структурі зовнішньої торгівлі знизиться з 57 до 41%.
Однак попри позитивний характер хеджування ризиків, пов'язаних із зовнішніми сировинними ринками, подібна перебудова структури експортного потенціалу РФ призведе до тимчасового послаблення показника поточного рахунку платіжного балансу (див. мал. 9).
Розвиток нових напрямків експорту потребує нарощування імпорту, особливо в частині закупівель технологій, обладнання, матеріалів і комплектуючих. В результаті позитивне сальдо рахунку поточних операцій почне стрімко скорочуватися, а отже, зменшиться потенційна можливість ЦБ РФ нарощувати власні золото-валютні резерви. Принагідно зауважмо, що саме профіцит поточного рахунку платіжного балансу в останні роки був основним джерелом формування валютних резервів країни, включаючи центробанк та багатоступеневу систему фінансового захисту, зокрема Фонд національного добробуту. Порівняно із 2020 р. у 2024-му профіцит поточного рахунку може знизитись майже удвічі - з $49,8 млрд до $24,7 млрд (якщо взяти за базу порівняння 2018 р., то падіння буде більш як учетверо). Відносно ВВП даний індикатор знизиться з 5,8 до 1,1%, тобто більш як у п'ять разів.
Можливість компенсування втрат за поточним рахунком платіжного балансу за допомогою позитивного сальдо рахунку фінансових операцій буде обмежена через імовірне продовження санаційної політики: найвищий профіцит фінансового рахунку можливий у 2020-му - на рівні $7,5 млрд, а найнижчий у 2022-му році - $0,2 млрд (див. мал. 10). У подальшому сальдо фінансового рахунку може бути збільшене до $6,2 млрд у 2024 р., але порівняно із 2018 р. це все одно буде падіння у 6-7 разів, а питома вага втрати абсолютного значення сальдового показника фінансового рахунку складе 85%. Відносно ВВП питома вага фінансового рахунку зменшиться з 2,5% до 0,3%.
До 2024 р. Росія опиниться у становищі, коли замкнена економічна модель забезпечуватиме повільний приріст ВВП в межах 1-2% (максимум 3%) на фоні відносно низької інфляції (2-4%), а також повільного зростання реальних доходів населення (2-3% на рік). Це можна описати як своєрідну пастку середніх доходів Ейхенгріна, коли низькі темпи економічного зростання призведуть до такої ж повільної динаміки реальних доходів домогосподарств, фінансова обмеженість яких буде впливати на рівень платоспроможного попиту, а отже і на потенціал зростання за рахунок внутрішніх драйверів. Вказаний ефект буде посилюватися на фоні реалізації замкненої, самовідновлювальної економічної моделі із вбудованими модулями імпортозаміщення та повільної переорієнтації на внутрішнє споживання. За цих умов низький рівень інфляції сприятиме макрофінансовій стабільності економіки, але й водночас уповільнюватиме темпи економічного зростання, з ризиком переходу у фазу так званої "вічної стагнації", із майже нульовими темпами збільшення ВВП та інфляцією на рівні 3-4%.
7. Сценарії та прогнози
Умовна економіка РФ "після Путіна" буде характеризуватися досить суперечливими параметрами. Поліваріантність її розвитку напряму залежить від базового сценарію майбутньої світової кризи або рецесії. Тут можна виділити декілька ключових трендів.
Базовий сценарій передбачає, що перехід від нинішнього циклу ділової активності до наступного не буде супроводжуватися статистичною рецесією світової економіки і прояви кризи полягатимуть лише у скороченні динаміки зростання глобального ВВП до 1-2% на рік, з можливим від'ємним значенням параметрів світової торгівлі. Як наслідок - корекція світових цін на нафту до рівня $40-50 за барель. В такому випаду у РФ все ж залишається можливість проводити профіцитну бюджетну політику, поповнювати резерви ЦБ та нарощувати активи Фонду національного добробуту. Темпи економічного зростання будуть на рівні 1-2%, а інфляція - 3-4%. Реальні доходи населення зростатимуть у діапазоні 2-3%. Сальдо поточного рахунку залишатиметься позитивним, а державний борг перебуватиме на низьких значеннях, тобто не будуть справляти помітний вплив системні валютні та бюджетні ризики. Єдиною проблемою в цьому контексті залишатиметься залучення прямих іноземних інвестицій та нових кредитів для фінансування корпоративного боргу. Проте можна припустити, що високі рейтингові позиції Росії та інвестиційний кредитний рейтинг будуть сприяти надходженню в країну як фінансування з боку системних інвесторів (ЄС, передовсім Німеччина, Китай, арабські країни), так і західних венчурних інвестицій. Ймовірність вказаного сценарію - приблизно 80%, резистентність до зовнішніх цінових та валютних шоків - висока, ймовірність системної фінансової кризи - низька. Глобальна концепція подальшого розвитку буде мало відрізнятись від сьогоднішньої моделі - посилення замкненої, самовідновлювальної операційної системи економіки та кластерний характер залучення іноземних інвестицій, для яких будуть створюватися "лабораторні умови", наближені до західних стандартів, зокрема в рамках концепції ТВР (територій випереджального розвитку) та вільних економічних зон.
Песимістичний сценарій передбачає, що характер перебігу світової фінансової кризи буде визначатися падінням динаміки глобального ВВП на рівні 1-2%. Тоді слід очікувати зниження нафтових котирувань нижче позначки $40 за барель, внаслідок чого бюджетна політика РФ перейде у дефіцитний форматіз дуже обмеженими можливостями для його покриття. Темп зростання ВВП впаде до нульових відміток з ризиком переходу у фазу падіння. Інфляція збільшиться до 10%, а реальні доходи населення скорочуватимуться в межах 2-5%. За цих умов РФ може розраховувати на притік інвестицій лише за міждержавними угодами, а можливість рефінансування старих кредитів за рахунок отримання нових буде значно обмежена. Сальдо фінансового рахунку стане від'ємним через потужний відтік капіталу та скорочення динаміки сировинного експорту. Ймовірність такого сценарію - не більше 20%. Компенсація ризиків для РФ можлива лише за радикального скасування західних санкцій та активації внутрішнього інвестиційного потенціалу.
Негативний сценарій передбачає, що світова криза у найбільш токсичному вигляді (максимально можливе падіння цін на сировину, зокрема ціни на нафту до $30 за барель і нижче) буде поєднана із посиленням західних санкцій. Базова умова - світова криза триватиме більше року. У такому випадку економіка РФ ризикує опинитись у більш глибокій та довготривалій фазі економічного падіння, з більш радикальними інфляційними та девальваційними наслідками. ВВП може впасти на 5%, а реальні доходи населення - на 10%. Інфляція становитиме близько 15%, а дефіцит федерального бюджету перевищить 3%. Ймовірність такого сценарію - не більше 1%. Робочий варіант амортизації кризи - іранська економічна модель, націлена на максимально можливу економічну ізоляцію.
За розглянутий період президенту РФ Володимиру Путіну вдалося сформувати економічну модель із акцентами на макрофінансову стабільність, умовну герметичність до зовнішніх шоків (програма зниження сировинної залежності ще далеко не завершена), поступову самовідновлювальність, низький рівень боргової залежності, відносну резистентність до зовнішніх фінансових та цінових шоків. До позитивних рис слід віднести застосовувану кластерну модель розвитку, направлену на створення окремих ізольованих точок випереджаючого економічного зростання та зручних "вікон" для входу інвесторів на внутрішніх ринок, чому сприятиме і впровадження ефективних цифрових сервісів.
Як негатив відзначимо, що створена модель не є моделлю економічного зростання та підвищення рівня капіталізації соціального базису країни, тобто стабільність трансформується виключно у бюджетну профіцитність, а отже, і в неспроможність вчасного освоєння державних коштів, зокрема у частині стимулювання темпів економічного зростання та довгострокових інвестицій у соціальний капітал. Таким чином, макрофінансова стабільність є наразі проекцією стабільності політичної. Тобто будь-яка політична дестабілізація може теоретично вплинути і на появу деструктивних соціальних рухів, викликаних довгостроковим гальмуванням очікуваного населенням рівня зростання реальних доходів. Це та стабільність, яка може бути зруйнована комбінацією негативних ендогенних факторів, зокрема у випадку токсичного перезавантаження політичної системи, так і екзогенних чинників, зокрема у форматі нової фази глобальної кризи та/або посилення санкційної політики з боку Заходу.
У такій парадигмі при найбільш невдалому поєднанні токсичних факторів, сконцентрованих у єдиній часовій моделі, компенсатори у вигляді внутрішніх резервів та каналів інвестиційної співпраці із такими країнами, як Китай, можуть не дати очікуваного амортизаційного ефекту. Однак можливість такої негативної комбінації факторів впливу наразі малоймовірна і більш вирогідним залишається варіант повільного розвитку економіки РФ.
Нарешті, різке збільшення ресурсів Фонду національного добробуту протягом 2019 р., що відбувається зазвичай напередодні кризи, може свідчидтити про підготовку РФ до двох сценаріїв. По-перше, це може бути підготовка до нових секторальних санкцій (тобто Путін готується спровокувати різке загострення на одному з театрів бойових дій). По-друге, це може бути накопичення ресурсу для оперативного маневру з відкритою датою - тобто підготовка до умовної кризи, спричиненої появою чергового чорного лебедя. Принагідно тестується ступінь толерантності суспільства, що живе в умовах обмеження державних видатків на соціальні програми, і при цьому готове не втручатися у перерозподіл величезних коштів на користь кремлівських геополітичних проектів.