Український парадокс. Як ми багатіємо, але залишаємося бідними (ІНФОГРАФІКА)
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти, що минає. Цей матеріал був опублікований 4 грудня
Підшкірний світової жир
Сумарно світове багатство у звіті було оцінено в $361 трлн. Порівняймо цю цифру з глобальним валовим продуктом, який у минулому році склав $85 трлн, і отримаємо істотне, більш ніж триразовий розрив. Вже ця цифра дає певну поживу для роздумів - в середньому на одного жителя планети припадає розмір багатства, в три рази перевищує генеруємий їм подушного ВВП в рік. Цей параметр можна співвіднести з особистим відчуттям багатства - є у кожного з нас цей самий трирічний запас міцності у вигляді активів і заощаджень.
Світовий рівень багатства має вкрай нерівномірне піраміду розподілу: приблизно 10% найбагатших людей планети володіють 80% всього майна. І цю пропорцію цілком можна віднести до витрат капіталістичної системи перерозподілу генерованого світовою економікою доходу.
За структурою це виглядає наступним чином: володарі стану в розмірі більше $50 млн складають групу з 168 тис. осіб, у групі "$10-50 млн" - вже 1,8 млн, у групі "$5-10 млн." - 3,7 млн учасників, а найбільший сегмент мільйонерів - це власники активів вартістю від $1 млн до $5 млн - таких 41 млн осіб. А значить, сам термін "золотий мільярд", часто застосовуваний до опису західної цивілізації, вже не цілком актуальний. Зокрема, рух "жовтих жилетах" у Франції показує, що багато жителів розвинених країн вважають себе бідними, в усякому разі - це їх внутрішня впевненість.
Є в звіті і аналіз групи з вкрай високими доходами (мультимільйонери). Їх майже 56 тис. чоловік - і вхідний квиток в цей елітний сегмент починається з $100 млн. Більше 4,8 тис. володіють активами в розмірі понад $500 млн. В десятку країн, лідерів за кількістю учасників клубу "понад $100 млн", входять (в міру убування): США, Китай, Німеччина, Великобританія, Індія, Франція, Канада, Японія, РФ, Південна Корея (якщо не брати до уваги Гонконг).
Оцінка рівня багатства проводиться за двома основними складовими: фінансовий стан та нефінансові активи. До першого відносять банківські депозити, залишки на поточних рахунках і оціночні дані за готівковим. До других - нерухомість та інше матеріальне майно. Таким чином, можна виділити кілька ключових факторів оцінки багатства, які впливають на його динаміку, причому вона часом може не залежати від самого об'єкта дослідження.
Почнемо з фінансового багатства. Очевидно, що більш-менш стабільна крива зростання може бути лише в розвинених країнах, що емітують резервні валюти, і з низькою інфляцією. Трохи складніше з економіками, що розвиваються. По-перше, більш високий рівень готівки в обігу. По-друге, динаміка курсу національної валюти. Наприклад, в Україні, в цьому році гривневі депозити за рахунок ревальвації автоматично "поважчали" на 13% в доларовому обчисленні. Зате в 2014-2015 рр. фінансові активи українців в нацвалюті знецінилися приблизно в три рази.
Та ж варіативність спостерігається при оцінці фінансового багатства. Розвинені ринки дають ринкові механізми ціноутворення, у тому числі нерухомості. Це стосується й інших матеріальних активів. На ринках, що розвиваються, все залежить від методології оцінки рівня охоплення аналітичними моделями тіньової економіки і параметрів капіталізації місцевих активів. В період розігріву національного ринку капіталу частина жителів таких країн, як Україна, стає мільйонерами лише за рахунок оціночної вартості належної їм нерухомості. Рівень цього багатства має тенденцію до швидкого "здування" в процесі перманентних криз - як внутрішніх, так і глобальних.
Україна, яка за останні десять років пройшла два системних кризи, в повній мірі відчула на собі дію таких факторів оцінки, як девальвація і зниження внутрішнього мультиплікатора при оцінці активів. Саме тому ми зараз і знаходимося за рівнем багатства на 109 місці, між Нікарагуа і Лаосом.
Як показали дослідження аналітиків Credit Suisse Research Institute, початок нульових років нашого сторіччя стало воістину "золотим століттям", за аналогією з 20-ми роками минулого століття, які увійшли в історію під назвою "століття джазу", - між закінченням Першої світової війни і Великої депресії 1929-го. Обрив кривої зростання світового багатства в результаті глобальної фінансової кризи 2008 р. призвела до того, що рівень добробуту людей так і не виріс за останні 11 років до передкризового рівня.
Еволюція рівня світового багатства пов'язана з змінами, викликаними входженням у світову лігу таких держав, як Китай та Індія. Саме країни з економікою, що розвивається в останні роки стали головними драйверами зростання світового багатства. При одночасному посиленні рівня нерівності, так як значна частина багатства формується в країнах, в яких немає системних ринкових механізмів перерозподілу доходів за медіанному рівня.
Очевидно, що не всі країни, які активно нарощують свій економічний потенціал, застосовують модель рейнського або соціального капіталізму Людвіга Ерхарда і його соратника Альфреда Мюллера-Армака, яка полягала в реалізації принципу "добробут для всіх". Навіть у Німеччині, яка продовжує розвиватися в межах даної концепції, відбувається розрив між рівнем багатства 10% соціальної надбудови та іншим громадським базисом. І це при тому, що соціальний лібералізм покликаний забезпечувати само як максимальні економічні свободи і розкріпачення духу підприємництва, так і наявність потужного блоку соціального забезпечення населення, гарантованого державою. У цій парадигмі ні держава, ні приватний бізнес не повинні володіти монополією на прийняття глобальних рішень і своєї кінцевої мети всі вони зобов'язані служити простим людям і їхнім інтересам. Головний системоутворюючий елемент даної моделі - наявність консенсусу між державою, бізнесом і найманими працівниками стосовно перерозподілу національного продукту. Саме наявністю/відсутністю цього консенсусу і пояснюється багатство/бідність різних країн і рівень тіньової економіки в них. Сьогодні найбільш адекватний баланс інтересів держави і бізнесу спостерігається в країнах соціального лібералізму, таких як Німеччина, Австрія, Швейцарія, і скандинавських державах.
Але якщо навіть моделі медіанного розподілу національного доходу в рамках концепції рейнського капіталізму не повністю виправдовують себе, то що говорити про таких країнах, як Китай чи Індія, де існують асиметричні механізми розподілу національного багатства між усіма верствами населення, зокрема між містом і селом.
Аналітики дають прогноз, що світове багатство виросте на 27% протягом найближчих п'яти років, збільшившись до $459 трлн, тобто середньорічний темп зростання складе більше 5%. Роль країн, що розвиваються, збільшиться: при тому, що на них припадає 31% світового багатства, їх внесок у його приріст складе 38%. Таким чином, країни з середнім рівнем доходу стають головними драйверами процесу планетарного збагачення. Кількість мільйонерів зросте до 63 млн (якщо брати відмітку з початку нинішнього століття - зростання складе 49 млн), а мультимільйонерів - до 234 тис. осіб. Позиції США в списку світових товстосумів будуть послаблюватися: чисельність мільйонерів в Штатах в найближчі п'ять років збільшиться на 23%, в Китаї - на 55%, а в Індії - на 56%.
На даний момент середній рівень добробуту на одного жителя планети становить $70 850, при цьому більше половини дорослого населення світу володіють багатством менше $10 тис.
Особливості національного багатства
А що ж Україна? Почнемо з факторів, що впливають на визначення розміру багатства. У рейтингу, що відображає зміну номінального курсу нацвалюти, ми займає 12 місце, по динаміці капіталізації національного ринку - на 13-м. тобто якісні фактори росту стимулюють процес нарощування добробуту наших домогосподарств: гривня зміцнюється, зростає і внутрішній мультиплікатор активів. Правда, на збільшення багатства поки не впливає динаміка цін на ринку нерухомості. Та й всі якісні показники непогано виглядають лише в порівнянні з ямою 2014-2015 рр.
Що стосується фундаментальних параметрів, то вони наступні. У 2019 р. ВВП на одного дорослого жителя (у звіті зазначено, що їх 35 млн, хоча перепис наступного року може серйозно скорегувати цей показник складе $3,7 тис. Загальне багатство країни оцінено у $308 млрд (0,1% від світового рівня), а багатство одного дорослого жителя - $8,79 тис., з яких $2,933 тис. - фінансове багатство, а $6,9 тис. - нефінансова. Рівень заборгованості на одного дорослого становить $1,07 тис. Медіана багатства на одного дорослого - $1,223 тис. При зіставленні питомої ваги нашої країни в загальному розмірі світового багатства і питомої ваги в загальносвітовій чисельності дорослого населення (0,1 і 0,7% відповідно) стає очевидно, що наш рівень добробуту більш ніж в сім разів нижче в порівнянні з середньосвітовими.
Фінансове багатство говорить про те, що в розпорядженні українців знаходиться приблизно $100 млрд у вигляді грошових коштів та інших фінансових активів. На даний момент в банках розміщено 517 млрд грн у вигляді депозитів фізичних осіб і грошових залишків на поточних рахунках. Навіть з урахуванням вкладень у фінансові активи виходить, що, за оцінками аналітиків, в Україні знаходиться понад $70 млрд у вигляді валюти, яка розподілена між усіма соціальними групами, від пенсіонерів до олігархів. Матеріальні активи оцінені приблизно в $250 млрд. За класифікацією звіту, Україна - бідна країна.
Але вражає український стрибок з початку нульових. У 2000-му ми мали більш численним дорослим населенням - 36,7 млн, і це становило 1% від загального світового показника. У той же час наше сукупне багатство дорівнювало лише $32 млрд, і це був 0%, у світовому рейтингу (настільки мала величина, що вона не відбивалася в звіті). Добробут одного дорослого українця тоді дорівнювало $874 (фінансове багатство - $142 і матеріальні активи - $751). Медіана активів - $395. Зате був мізерний рівень подушного заборгованості - $18.
Якщо порівняти 2000-й і 2019-й, то українці збільшили свій сукупний багатство майже в десять разів, при цьому фінансове зросла у 20 разів, а матеріальне - у дев'ять. За цей же період світове багатство збільшилася в 3,1 рази. Таким чином, Україна повністю скуштувала принади конвергенції національної економіки з світовим ринком капіталу, в результаті чого зросла не тільки капіталізація національних активів, але і фінансовий добробут: якщо у 2000-му і стодоларова купюра сприймалася як маркер успіху, то зараз фінансові активи українців зросли в рази. Але основний внесок у збільшення національного багатства вніс зростання мультиплікатора вартості нерухомості, коли жителі міст стали власниками активів вартістю десятки і сотні тисяч доларів. На жаль, це той вид багатства, яким українці поки не вміють ефективно користуватися, а з урахуванням рівня комунальних тарифів такий актив перетворюється в умовний пасив. З негативного відзначимо зростання заборгованості (чого не було в 2000-му), коли медіанне багатство майже відповідає середньому рівню боргів, а також зміна структури розподілу доходів, коли істотний приріст багатства осідає у верхній частині соціальної піраміди і концентрується в руках 5-10% населення країни.
Саме капіталізація матеріального багатства є у нас наріжним каменем зростання загального добробуту населення, адже незважаючи на значний ривок показника фінансового добробуту, матеріальні активи займають в загальній структурі провідну роль.
Якщо розглянути діапазон добробуту дорослих за групами, то 88,8% населення в Україні володіють активами вартістю до $10 тис., у групі від $10 тис. до $100 тис. перебуває 10,4% українців, у групі від $100 тис. до $1 млн - 0,8%, в групі більше мільйона доларів - 0,1% наших співвітчизників.
Але дане розшарування суспільства за багатством не цілком відображає реальний рівень розшарування з причини наявності в українців неврахованих доходів, коли тіньовий мільйонер може офіційно отримувати мінімальну зарплату або взагалі бути безробітним. Більш точну картину дають показники питомої ваги у світових децилях багатства і верхніх процентилях залежно від країни проживання. Дециль характеризує розподіл величин сукупності, при якому дев'ять значень дециля ділять її на десять рівних частин. Будь-яка з цих десяти частин становить 1/10 всієї сукупності. Наприклад, перший дециль відділяє 10 % найменших величин, що лежать нижче дециля, від 90% найбільших величин, що лежать вище дециля. А процентилі використовуються для поділу упорядкованого набору значень на 100 частин, кожна з яких містить 1/100 від загального значення. Так от, в Північній Америці верхні чотири дециля у питомій вазі за рівнем світового багатства майже в два рази вище нижніх чотирьох децилей, тобто основа країни - середній клас і багаті, а питома вага групи бідних і багатих у світовій табелі про ранги приблизно однаковий.
В Україні ж ситуація діаметрально протилежна: нижні п'ять децилей в п'ять разів перевищують за питомою вагою у світовому показнику значення чотирьох верхніх децилей, тобто наше багатство - це в основному матеріальні активи відносно бідного населення.
І це, по суті, світовий феномен, коли розкриття кордонів герметичного внутрішнього ринку капіталу призвело до зростання капіталізації активів наших домогосподарств і підвищення їх питомої ваги у світових показниках, але при цьому саме населення продовжує залишатися бідним, живучи в дорогих квартирах і володіючи відносно дорогою землею.
З іншого боку, у верхніх процентилях лише 10% населення найбагатшого населення потрапило в світовій ранжир, а 5% і 1% найбагатших статистично не уловлюються. Це говорить про те, що з точки зору капіталізації країни та її сприйняття через систему статистичного охоплення в контексті світової економіки певне значення грає лише клас багатих українців, які складають 10% населення (активи в діапазоні $10-100 тис.), а зовсім не наші мультимільйонери і олігархи, які на радарах світової статистики практично не видно.
Ключове завдання для підвищення багатства домогосподарств в Україні - втягнення їх в ефективні господарські практики і підключення дорослого населення до ринкових механізмів та інститутів. Люди повинні навчитися правильно керувати своїми активами, заробляти пасивні доходи і користуватися внутрішніми інвестиційними механізмами. Зараз населення і національний ринок капіталу - це дві півсфери, розділені жорсткою перегородкою з мінімальним рівнем проникнення. І нинішнє багатство українців - це нерухомість, отримана після розвалу СРСР, і фінансові заощадження "під подушкою", зроблені за останні 20 років.
