Операція "Ліквідація". Чи допоможуть німці закрити українські шахти
Міністерство енергетики планує здійснити пілотний проект щодо закриття вугледобувних шахт в одному з українських міст з використанням досвіду Німеччини
Яким містом "пощастить" першим
В Україні близько 65 мономіст, які залежать від роботи вугільних шахт, і Міністерство енергетики планує визначити разом з німецькими фахівцями один, на якому обкатает рішення проблем, що виникають у зв'язку із закриттям вугледобувних підприємств, заявила в. о. міністра енергетики Ольга Буславец.
Досвід Німеччини корисний тим, що ця країна до 2018 р. відмовилася від видобутку кам'яного вугілля, а тепер планує до 2038 р. відмовитися і від видобутку бурого вугілля і, таким чином, взагалі закрити всі шахти.
В. о. міністра додала, що разом з фахівцями з Німеччини в Україні буде обраний один такий моногород, і в ньому буде реалізована комплексна програма, що включає як закриття шахт і забезпечення екологічної безпеки, так і працевлаштування шахтарів.
"ДС" вже писала, що нова влада зіткнулися з проблемами подальшої діяльності держшахт, переважна більшість яких збиткові. Олексій Оржель, міністр енергетики в уряді Олексія Гончарука, анонсував, що в найближчі п'ять років буде закрита 21 збиткова госшахта, а до 2050 р. Україна взагалі відмовиться від вугільної генерації.
Тому тепер влада стали придивлятися до досвіду західних колег, щоб зрозуміти, як краще це зробити. Вирішити проблему за зразком Маргарет Тетчер, яка провела жорстку політику закриття шахт, по всій видимості, не вийде. Вугільні профспілки в Україні традиційно найсильніші і навіть після значного скорочення чисельності шахтарської "армії" все ще легко можуть мобілізувати гірників на акції протесту в столиці. Тому доведеться домовлятися мирним шляхом. А на пілотному проекті з залученням німецьких партнерів Міненерго хоче протестувати такий метод.
Де саме відбудеться це тестування - поки не визначено. Але містечок на вибір буде предостатньо. Це може бути як схід України (наприклад, Лисичанськ Луганської обл.), так і західна її частина (скажімо, Червоноград Львівської обл., який практично повністю залежить від роботи вугледобувних шахт).
Не чекають милості від Міненерго
Голова правління громадської організації "Луганський обласний правозахисний центр "Альтернатива" Валерій Новіков озвучив свій список мономіст Донецької області, критично залежать від роботи шахт: Новогродівка, Селидове, Торецк, Вугледар, Мирноград, Добропілля та Покровськ. Він зазначив, що влада цих населених пунктів вже об'єдналися в "Платформу стабільного розвитку вугільних міст Донецької області", щоб переймати закордонний досвід - що робити з тими проблемами, які з'являються внаслідок закриття шахт.
Однак Новіков зазначив, що поки місцева влада вирішувати питання працевлаштування шахтарів, які самостійно не можуть - для цього потрібні значні ресурси, яких у них немає.
Крім того, якщо говорити про міста в Донецькій і Луганській областях, нових підприємств, куди можна було б працевлаштуватися вчорашнім шахтарям, там з'являється дуже мало - інвестори не поспішають вкладати гроші в бізнес на цих територіях із-за близькості зони бойових дій.
За словами Костянтина Криницького, координатора проекту громадської організації "Центр екологічних ініціатив "Экодия", німецький досвід закриття шахт корисний в першу чергу тим, що там федеральна влада для вирішення цієї проблеми створила своєрідну "вугільну комісію", в яку увійшли представники місцевої влади та бізнесу, представники вузів, громадських організацій та медіа.
"Це був хороший досвід, брати до уваги думки всіх сторін, а особливо тих, хто проживає в регіонах, де планується закриття шахт. В Україні ж поки що добре виходить робити концепції на рівні держави, але вони робляться без урахування інтересів людей на місцях. А адже саме влада і люди в регіонах краще знають, яким чином краще всього вирішити цю проблему", - сказав він.
В Україні ж досі немає вдалих прикладів, коли шахта була закрита безболісно для жителів довколишніх міст, а колишні шахтарі - перекваліфіковані і працевлаштовані. Наприклад, ще на початку 2000-х у Луганській області була закрита шахта "Чорноморка" об'єднання "Лисичанськвугілля". Тоді влада обіцяла створити нову фабрику, куди могли б бути працевлаштовані шахтарі, але в підсумку вона так і не була збудована, а шахтарі влаштувалися на інші вугільні підприємства.
Зазвичай закриття шахт і скорочення персоналу відбувалося "природним шляхом" - шахтарі-пенсіонери відправлялися на заслужений відпочинок, а молодь самостійно шукала роботу на інших шахтах або своїми силами освоювала нові професії. Саме таким чином за період з 1998 р. по 2013 р. чисельність шахтарів в Україні скоротилася з 330 тис. до 120 тис., а після 2014 року, коли на території ОРДЛО залишилися дві третини шахт, чисельність українських шахтарів знизилася до 42 тис.
За словами Костянтина Криницького, один час були незначні спроби в деяких шахтарських містах створити окремі програми працевлаштування при центрах зайнятості, але вони з великими успіхами не увінчалися. На його думку, в питанні закриття шахт загальний підхід до всіх вугільним підприємствам, які в Україні розкидані по п'яти областях (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Львівська та Волинська), не спрацює.
"Те, що міністерство вирішило зробити пілотний проект, - це добре. Але один пілотний проект - не показник. Це потрібно робити системно, потрібно робити цілу програму, в якій було б бачення проблеми та стратегія дій. І немає загального методу для всіх шахт - потрібно дослідити кожне місто окремо", - сказав експерт.
Крім того, зазначає Криницький, плутанини в процес закриття шахт додає і те, що не визначені конкретні дати припинення роботи підприємств, з-за цього жителі шахтарських міст і місцева влада знаходяться в підвішеному стані і не можуть планувати своє майбутнє.
За його словами, в Німеччині при закритті шахт застосовувалися різні методи вирішення проблеми працевлаштування. Наприклад, шахтарям передпенсійного віку дозволили більш ранній вихід на пенсію, більше молодим дали можливість освоїти нову професію - у Дортмунді спеціально відкрили нові навчальні заклади, а бізнес, який працевлаштовував шахтарів, зміг отримати податкові пільги.
Але реалізувати модель працевлаштування українських шахтарів за зразком Німеччини навряд чи вдасться, особливо якщо мова йде про віддалених регіонах, де і сьогодні робочих рук з надлишком, а от робочі місця з гідною зарплатою у великому дефіциті.
Шахтарі Німеччині в результаті програм уряду і місцевої влади отримали нові спеціальності, знайшовши роботу в аеропортах, в дорожньому будівництві, у пожежних частинах або на залізничних вокзалах. Але в шахтарських Селидове, Вугледарі або Добропілля будівництво тих же аеропортів поки не планується. І навряд чи буде плануватися в найближчі 100 років. Що ж стосується будівництва доріг - хоча президент Володимир Зеленський пообіцяв, що до кінця його каденції будуть побудовані рекордні 25 тис. км, не факт, що до того часу, коли колишнім шахтарям знадобиться робота, ці дороги будуть робити. Крім того, у шляховиків свої кадри, і дефіциту в робочих руках вони не відчувають.
В Україні в шахтарських містечках також є професійно-технічні училища, які все ще продовжують готувати майбутніх шахтарів. Їх також варто було б перепрофілювати і дати молоді інші професії, вважає Криницький.
