Історія однієї зачистки. Хто такий "україно-нацистський злочинець" Каркоць, якого шукає Польща

Сейм Польщі назвав Волинську трагедію "геноцидом поляків", обивателям показали злочини українців у скандальному художньому фільмі "Волинь", а тепер Варшава готується зробити наступний крок у цій ланці - покарати "українського воєнного злочинця".

Злочинні герої і герої-злочинці

Як повідомив днями польський Інститут національної пам'яті (IPN), офіційна Варшава звернеться до США з проханням про екстрадицію 98-річного громадянина Сполучених Штатів українського походження, якого запідозрили у скоєнні злочинів проти цивільного населення Польщі в 1944 році.

"13 березня 2017 року прокурор відділу переслідування злочинів проти польського народу IPN в Любліні у рамках здійснюваного слідства направив до районного суду Люблін-Захід, ІІІ Карний відділ, подання про тимчасовий арешт Майкла К.", йдеться в повідомленні IPN.

Навіщо ця вдавана конспірація із "Майклом К." - незрозуміло, адже ще у 2015 році Головна комісія з розслідування злочинів проти польського народу звернулася до американського Мінюсту з проханням про допомогу у встановленні особи тоді ще 96-річного українця Михайла Каркоця, військове псевдо - "Вовк". Тоді було заявлено, що польські слідчі підозрюють Каркоця у "скоєнні нацистських злочинів" під час його служби офіцером українського підрозділу, який співпрацював з СС. Зокрема, йому закидали те, що "у 1944 році він очолив кампанію, в результаті якої були зруйновані два села на Люблінщині. Тоді 44 поляки, у тому числі діти, були вбиті, а села розграбовані" (цитовано за Польським Радіо). У теперішньому повідомленні IPN уточнюється: "Він наказав підлеглим солдатам вчинити убивства жителів села Хланюв, колонії Хланюв і колонії Владиславин та підпалити будівлі цих населених пунктів".

Сама інформація про події 23 липня 1944 року біля села Хланюв Люблінського воєводства Польщі була відома задовго до заяв IPN. Так, у виданій 2010-го року книзі польського історика Мартина Маєвського інцидент описаний, як наслідок зіткнення промосковських польських партизанів із так званої "Армії Людової" ("Народної армії", створеної Кремлем на противагу прозахідній "Армії Крайовій") із Українським Легіоном Самооборони (УЛС).

Останнє формування, відоме також як Волинський Легіон, складалось із залишків мельниківських партизанських загонів із Кременеччини (Південна Волинь, нині у складі Тернопільської області). Після того, як терен почала опановувати бандерівська УПА, частина партизанів добровільно-примусово перейшла на її бік, а решта - пішла на співпрацю із нацистами, і була оформлена під назвою "охоронного батальйону поліції безпеки №31" (31. Schutzmannschafts-Bataillon der SD або скорочено 31.Schuma-Btl.). Взамін мельниківський провід ОУН добився від німців звільнення значної кількості українських заручників з нацистських тюрем на Волині, у тому числі й прихильників Степана Бандери. Внаслідок наближення фронту і кількох боїв Легіон (чи то пак, уже батальйон "шума") почав відступ на Захід, в результаті чого потрапив до Польщі.

Тож, надвечір 22 липня біля села Хланюв, яке слугувало базою Армії Людової, голова колони УЛС, яка рухалась у похідному порядку без розвідки і передової охорони, наштовхнулась на групу польських комуністів. Ті швидко зорієнтувались у ситуації та відкрили вогонь. У результаті стрілянини загинула ВІП-персона - німецький офіцер зв'язку при Легіоні гауптштурмфюрер СС Зігфрід Асмус. Вночі легіонери провели розвідку і висунулись на позиції довкола села, а тим часом комуністи й більшість мешканців втекли геть. Попри це, за даними польського історика, вранці батальйон атакував Хланюв, стріляючи в усе живе. Чи був відданий наказ на знищення цивільного населення партизанського села - невідомо. Скоріше ні, оскільки є дані про людей, яких відпустили після затримання, щоправда, відібравши годинники та інші цінності. Однак, за даними польських слідчих, внаслідок штурму загинуло 44 чи 45 осіб, частину з яких (наприклад, матір місцевого керівника Армії Людової) убито цілеспрямовано і жорстоко.

Польський історик також назвав ініціатора акції - командира батальйону полковника Володимира Герасименка. Судити його у Польщі було б, однак, дещо незручно, оскільки до Другої світової він устиг стати героєм оборони Замостя від радянського наступу в 1920-му. Тоді спільному українсько-польському гарнізону вдалось відстояти місто і відтягти на себе основні сили 1-ї кінної армії більшовиків, що завадило їй вчасно підійти до обложеної червоними Варшави й дозволило Пілсудському здійснити блискучу перемогу над російськими військами, відому як "Диво над Віслою".

Загалом, історія УЛС не була б повноцінною частиною історії України, якби не була зіткана із взаємовиключних параграфів. Волинський легіон не є зручною ціллю для польських правих хоча б через те, що в ньому чи не кожен офіцер - заслужений захисник Речі Посполитої Другої. Окрім згаданого вище Герасименка, начальником штабу батальйону значився полковник Петро Дяченко - майор елітного Мазовецького шволежерського полку Війська Польського, учасник боїв у 1939-му, кавалер медалі "Польща -своєму захисникові". Серед його підлеглих - полковник Микола Стецишин, учасник важких боїв проти корпусу Гудеріана під Замбровом у 1939-му у складі польського 33-го пішого полку. А політичний керівник Легіону Михайло Солтис взагалі відзначився таємними переговорами про ненапад між УЛС та АК улітку 1944-го, за що й був убитий нацистами.

Однак у повідомленні IPN винним у злочині названо не чільних офіцерів Легіону, зокрема давно померлого Герасименка, а нині живого Михайла Каркоця, який командував однією із чотирьох рот формування. Убивство цивільних безперечно вимагає розслідування і покарання, однак чому саме він став основним підозрюваним у цій справі?

Грем Філіпс від історії

Улітку 2013-го року агенція Associated Press оприлюднила скандальне розслідування про "нацистського злочинця", вихідця з України Михайла Каркоця, який нібито знищував цивільних поляків у часи Другої світової війни, співпрацював з СС, збрехав американській імміграційній службі та живе у Міннесоті. Як підкреслив у коментарі події заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець, викид інформації стався якраз за тиждень до сумнозвісного голосування у польському Сенаті за заяву щодо засудження Волинських подій 1943 року і звинувачення на адресу УПА в етнічних чистках поляків. Три роки по тому Сейм визнав Волинську трагедію актом геноциду поляків з боку українських націоналістів, а пересічним обивателям ситуація була роз'яснена у брутальному і тенденційному художньому фільмі "Волинь". Залишився останній акорд: покарання винних. Німеччина визнала хворого на Альцгеймера екс-легіонера неосудним, до тієї ж думки схилився й центр розшуку нацистських військових злочинців Сімона Візенталя. Тож чому таки Каркоць?

Як чесно визнали в агенції, на слід екс-легіонера вони вийшли не самі, а "за підказкою" британського "мисливця на нацистів" доктора Стівена Анкера. Він уперше дав про себе знати ще у 2005 році, коли спричинив хвилю публікацій у західній пресі про двох, п'ятнадцятьох, двадцятьох, а згодом і про дві сотні "українських нацистів" із дивізії "Галичина", які вільно проживають у Великій Британії, попри "жахливі злочини", начебто вчинені ними в Україні та Польщі. Ця хвиля, яка переросла у низку тенденційних книг та документальних фільмів, боляче вдарила по романтичному іміджу пост-революційної "помаранчевої" України й викликала нервову реакцію вітчизняного МЗС та громадськості.

Сам доктор Анкер явно кокетував і забороняв себе фотографувати журналістам, яким надавав інформацію, однак після того, як преса назвала його "секретним експертом з Голокосту", пояснив: він не експерт, а аматор, пенсіонер-фармацевт, який займається розшуком "військових злочинців" безкоштовно, на громадських засадах, заради правди. Чому його увага сфокусована саме на українцях - цей "Грем Філіпс від історії" не пояснив. Реакція української громади Британії, як і Скотланд Ярду, була спокійною: звинувачення дивізійників у воєнних злочинах досі не підтверджувались, але розберемось.

За сценарієм КДБ

Новий спалах активності пошуковця-фармацевта припав на знаковий для України 2013-й рік. Після "підказки" АР про Каркоця Анкер викинув у пресу звинувачення іще проти низки українців, зокрема у 2014-му він "викрив" колишнього волинського легіонера Сергія Вороного, якого назвав "членом сумнозвісної 31-ї каральної бригади". Те, що йдеться про той же самий УЛС, викривач не зрозумів, що іще раз свідчить про його низьку компетенцію. Свою роботу чоловік продовжує й досі, зокрема розсилаючи українським історикам "конфіденційні листи" із пропозиціями співпраці, тож медійна хвиля із чітким пропагандистським душком "інструменталізованої історії" явно не вщухатиме.

Можна, звичайно ж, прийняти на віру те, що в особі фармацевта Анкера перед нами постає ідейний "мисливець за нацистами" a-la Сімон Візенталь, який самостійно розслідує повоєнні долі поплічників нацизму, і може, не встаючи з дивана, знайти своїх жертв у далекій Міннесоті, а їхня національна приналежність цілком випадкова. Однак не завадить глянути, хто ще цікавився долею фокусного персонажа статті - Михайла Каркоця.

Як виявило дослідження істориків Олега Клименка і Сергія Ткачова, першими предметно зацікавились "Вовком" у "Конторі Глибокого Буріння", а саме у Волинському управлінні КДБ, ще у 1970 році. Тоді Каркоця збирались звинуватити у загибелі 60-ти (а не 44-х) мирних мешканців села Хланюв, та ще й у співпраці з американськими спецслужбами, тож у грудні 70-го оголосили у розшук.

Як показали подальші пошуки, у виданому 1979-го року секретному кадебістському "Алфавітному списку зрадників Батьківщини, агентів інорозвідок, карателів та інших державних злочинців, які підлягають розшуку" прізвище Каркоця відсутнє, що, за даними джерел у СБУ, може означати лише одне: місцезнаходження офіцера на той момент уже було чітко відоме, тому підготовка його арешту стала питанням часу, а не розшукових дій.

Однак для обґрунтування видачі "воєнного злочинця" із капіталістичної країни потрібен був пропагандистський шум і вплив на громадську думку. Крок у цьому напрямку КДБ зробив у 1988 році публікацією книги "художньо-документальних нарисів" про УЛС під назвою "Чорний легіон". Тут не тільки сам Михайло Каркоць представлений кривавим маніяком, але й навіть його племінниця на радість бандерівцям (хоча "Вовк" був мельниківцем) розстрілює із револьвера селянок, у яких перед цим просила подаяння (логіка й достовірність неважливі, це ж "художньо-документальні нариси", а не наукова праця). Однак подальшому розкручуванню справи "КДБ проти Каркоця" завадив розпад СРСР. Як виявилось - ненадовго.

Варто також зазначити, що публічний суд за участю нинішньої офіційної Варшави проти колишнього легіонера може боляче дошкулити самій Польщі. Хиба у тому, що УЛС - це зовсім не УПА, і до розкручуваної нині нашими західними сусідами Волинської трагедії він має мінімальний стосунок. Зате бойовий шлях цієї частини набагато більше висвітлює події на Холмщині у 1943-1944 роках. Там у зазначений період відбувалась така собі "Волинь навпаки": коли на волинських землях УПА мала чисельну й організаційну перевагу над АК і здобула сумнівну перемогу у взаємній українсько-польській різанині, то у Грубешівському повіті Холмського воєводства, куди саме прямував Легіон через злощасне село Хланюв, більший "успіх" в етнічних чистках здобувала саме польська сторона. Роль самого УЛС в цьому процесі була не надто значною - конкуренти з УПА навіть дорікали легіонерам за те, що вони "відсиджувались на базі, поки поляки палили українські села" - проте за умілого застосування пропагандистський ефект протиставлення трагедій Холмщини і Волині може зіграти неочікувану роль.

Питання, однак, в іншому - чи потрібно це Україні і Польщі у ширшій перспективі? Однозначно - ні, адже кінцевий бенефіціар (і, як свідчать останні викриття вітчизняних хакерів, основний спонсор) українсько-польського протистояння у будь-якій формі відомий. Це, як писав незабутній Василь Кожелянко "фортеця з червоної цегли із потворними зубцями у вигляді букви М".