Як Папа Римський помирив Кубу та США
Президент Обома і президент Кастор обмінялися люб'язностями. Куба звільняє політв'язнів США знімають обмеження для своїх туристів, обидві сторони готуються відновлювати дипломатичні стосунки та наголошують на "особливій ролі" папи Франциска у примиренні. Вже не вперше Папа Римський відіграє суттєву роль у залагоджені чергової "карибської проблеми".
У Ватикані підтвердили припущення ЗМІ про те, що нинішньому потеплінню передували таємні перемовини між представниками США і Куби, які відбувалися за посередництвом Ватикану. Про Кубу йшлося під час березневого візиту президента Обами до Ватикану. Можна сказати, що Кубу тримали в полі зору, принаймні, останні три папи: Іван Павло ІІ був першим понтифіком, який відвідав "Острів свободи" після революції, два роки тому на Кубі побував папа Бенедикт ХVІ, і от, нарешті, папа Франциск допоміг досягнути перемир'я між Кубою та США.
Загалом не дивно, що це вдалося саме папі Франциску. Хоча ще два роки тому - підчас візиту папи Бенедикта здавалося, що до потепління і лібералізації Кубі ще дуже довго. Папа Бенедикт і папа Франциск дуже по-різному бачать і розуміють марксизм. Для папи Ратцингера це однозначно зло - і він не втримався від слів про те, що "марксизм себе вичерпав". Для папи Бергольо латиноамериканський марксизм є даністю, з якою він співіснував все своє життя, яку він розуміє і вміє спілкуватися з людьми, вихованими цією доктриною. Адже папа Бергольо - дитя Латинської Америки, найбільш марксистського і найбільш католицького континенту.
Тобто все, що відбулося між США і Кубою, є наслідком цілої сукупності співпадінь: наявність Папи Римського, здатного зрозуміти кубинців, президента-демократа, традиційно залежного від голосів виборців-католиків, послаблення російської і венесуельської участі в кубинській економіці і, відповідно, їхнього політичного впливу. Нарешті те, що папа Франциск, відповідно до власної програми, переймається бідністю - від якої дуже відчутно потерпає Куба. Потепління у стосунках зі США може вже найближчим часом трохи покращити економічну ситуацію на острові.
У свою чергу на Кубі католицькі настрої традиційно сильні - якщо навіть відвертий антимарксист папа Ратцингер зібрав на месу у Гавані більше 200 тис католиків. Комуністична партія на Кубі - як і у більшості інших латиноамериканських країн - виявилася не надто послідовною у викоріненні релігії. Доволі швидко режим Кастро дійшов до необхідності відновлювати церковне життя після революційного розгрому, дипломатичні стосунки Куби з Ватиканом майже не переривалися. Кінець кінцем, у цій частині світу католицизм доволі успішно співіснує і навіть часом переплітається з марксизмом - у системних гоніннях на віру немає жодного змісту. Щоправда, серед священнослужителів латинської Америки чимало тих, що потерпіли від "лівих" режимів.
Певний час Католицьку церкву навіть звинувачували в колабораціонізмі - хоча за участі церкви часом вдавалося домогтися звільнення того чи іншого "в'язня совісті", в цілому складалося враження, що брати Кастро тримають кубинське священство в кулаку. Тим не менш, в результаті саме Католицька церква стала тим майданчиком, на якому виявилося можливим відновити дипломатичні відносини між запеклими ворогами, покласти кінець напруженню у карибському басейні і, можливо, почати звільнення народу Куби від тривалої і недоречної для такого райського куточка бідності.