"Путінська програма переозброєння армії явно провалена"
Днями перший заступник голови комітету російської Ради Федерації з оборони та безпеки Франц Клінцевич пообіцяв країні шість авіаносців вже найближчим часом, хоча ця байка повторюється з 2008 року, а розмови про нові кораблі точаться з 1997 року. Втім виступ Клінцевича був лише продовженням медійної розкрутки оприлюдненого 20 липня указу президента РФ Володимира Путіна про затвердження основ державної політики Російської Федерації у галузі військово-морської діяльності на період до 2030 року. Цей документ цілком вкладається в рокову традицію мрій про потужний флот великої води, яка не полишає російських керманичів протягом кількох століть. Наскільки реальна нова доктрина Кремля і які її завдання, пояснив "ДС" заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Михайло Самусь.
ДС: Указ Путіна від 20 липня вже називають "указом про великий флот". Не є таємницею, що ВМФ РФ сильно програє ВМС західних "імовірних противників", насамперед, США. Чи в змозі Росія насправді вийти на передбачене документом друге місце в світі за бойовими можливостями або хоча б наблизитися до такого рівня?
М.С. Я думаю, що перед Росією не стоїть завдання вийти на друге місце, оскільки це нереально, дивлячись на бойовий та чисельний склад Військово-морських сил Сполучених Штатів, які мають, наприклад, 11 авіаносців. А Росія фактично не має жодного, бо "Кузнєцова" (важкий авіаносний крейсер "Адмірал Кузнєцов", - "ДС") навряд чи можна назвати повноцінним авіаносцем, або порівнювати з авіаносцями, які стоять на озброєнні ВМС США. Тому я б усе ж таки розцінював концепцію і напрямок розвитку Військово-морського флоту Росії з точки зору геополітичних завдань, що ставляться Кремлем не тільки перед флотом, а й узагалі тією машиною, яку режим Путіна вибудовує стільки років після приходу до влади.
Одним з основних завдань Кремля є реалізація давньої мрії ще російських імператорів стосовно виходу в теплі моря, - насамперед ідеться про Середземне. Ми бачимо, як за рахунок операції у Сирії, а також активної демонстрації своїх можливостей на кшталт ударів крилатими ракетами по території Сирії з Каспійського і Середземного морів, Росія просуває свої впливи в цьому регіоні.
У цьому сенсі, одним з напрямків розбудови російського флоту є якраз не суперництво зі Сполученими Штатами чи іншими країнами НАТО, а намагання точково, я б сказав навіть, асиметрично створити умови для встановлення контролю, або хоча б умов для протидії діяльності флотів НАТО, і в Чорному и Середземному морях також. В Чорному морі ситуація для Росії простіша, оскільки через конвенцію Монтре флот США не може перебувати в ньому на постійній основі. У Середземному морі Росія зараз намагається створити таку собі зону власного впливу. І це їй вдається. Я б відзначив таку деталь, що насправді Росія вже встановила зони A2AD як в Балтійському, так і у Чорному морях. Фактично на сьогоднішній день РФ контролює Балтійське і Чорне моря. Жодна країна не може там діяти вільно, бо Москва має можливість кожної хвилини встановити свої умови військово-морської діяльності у цих водах. Наприклад, може легко закрити Україні вихід до відкритого моря тими засобами, які в неї є; і враховуючи ті засоби, які є у розпорядженні України. На жаль, це так.
ДС: Чи здійсненна така амбітна програма в умовах технологічного голоду РФ, коли бувають випадки, що росіян ловлять на незаконному експорті технологій зі США, причому одержувачем, як з'ясовується, стають спецслужби?
М.С. Говорячи про загальну картину розвитку ЗС Росії, варто зважати на їхню програму з розвитку озброєнь до 2020 року - вона явно провалена. І не тільки через зниження фінансування, що зумовлено падінням цін на нафту, і бюджетні проблеми, але й через технологічне відставання. Адже велика кількість програм, особливо щодо наземної техніки, авіації, систем зв'язку, розвідки, управління все ж таки базувалася на західних технологіях. Зараз ці технології не надходять, і Росії важко виходити на серійне виробництво сучасних зразків озброєння та військової техніки. Зараз, якщо новітнє озброєння й випускається, то переважно лише в одиничних екземплярах, серійного виробництва немає.
Внаслідок цих проблем російське керівництво було змушено прийняти рішення щодо продовження модернізації радянської техніки - і сухопутної, й авіаційної, та й в інших секторах. Так, розробка винищувача п'ятого покоління фактично перебуває у стані стагнації. Проект начебто реалізується, однак він не йде далі. Виходу на серію не видно. І я думаю, ще довго не побачимо його в серії. Натомість іде випуск серійними партіями радянських ще літаків. Те саме можна побачити в будь-якій сфері. Наприклад, у бронетехніці. Хоча ще кілька років тому було заявлено і анонсовано велику кількість нових програм: починаючи від "Армати" й до легкої бронетехніки, колісної та гусеничної. Але все це завершувалося тим, що зробили кілька зразків на випробування, проте на серію вони не вийшли. Це при тому, що за планами вони мали вийти на серійне виробництво у 2017 році.
І на цьому тлі відчувається, що Путін зробив ставку на військово-морські сили. Причому розвиток йде за рахунок досить прагматичного підходу. Тобто, розвитку комплексів з крилатими ракетами і розміщення їх на підводних човнах та на невеликих надводних кораблях. У росіян із новітніми фрегатами є проблеми - через двигуни (планувалося, що вони будуть українського виробництва) та інші системи. Тому вони зараз з одного боку обирають невеликі ракетні кораблі, оснащені крилатими ракетами. З іншого - за радянським "стандартом" роблять ставку на підводні човни, які, в принципі, можуть завдати великої шкоди будь-якому флоту. Це асиметрична зброя з точки зору дій у світовому океані, коли навіть авіаносне ударне угруповання противника може бути вражене підводними човнами, адже за ними важко стежити. Потрібно мати велике бойове забезпечення для цих авіаносців, щоб протидіяти субмаринам противника. Крилаті ракети здатні нести ядерні боєголовки і можуть стати реальною проблемою не тільки для флотів, а й для будь-якої країни Заходу.
ДС: Насправді з підводним флотом справи йдуть краще. Чи не прийде РФ до рішення, що в лобовому зіткненні з США і НАТО їй нічого не світить, а тому краще активніше розвивати підплав? Чи бажання володіти авіаносцями таки виявиться сильнішим?
М.С. Я вважаю, на цей час питання про авіаносець може лише обговорюватися в російському інформаційному просторі саме для накручування пропагандистської істерії. Насправді ніхто цим не буде займатися, бо в росіян для цього немає технологій і коштів. Вони зробили ставку на розробку носіїв крилатих ракет, які, слід віддати належне, є дійсно ефективними. Оскільки комплекси "Калібр НК" і "Калібр" для підводних човнів можуть мати радіус дії до 1,5 тис. км, цього достатньо, щоб загрожувати всій Європі, а в Середземному морі - і країнам далеко за її межами.
Я не думаю, що Росія колись зможе протистояти в лобовому зіткненні Сполученим Штатам. Зараз так війни не ведуться, звичайно. Жодного лобового зіткнення не буде перш за все тому, що, якщо ми говоримо про сучасний флот, особливо про американський та російський, треба пам'ятати, що вони є частиною стратегічної ядерної тріади. Частина флоту є частиною стратегічних ядерних сил стримування і в Росії, і в США. Тож, лобового зіткнення не буде. Проте протистояння відбувається кожен день: холодна війна, начебто, закінчилася, але насправді вона продовжується. А зараз починається з новою силою. І стратегічні ядерні сили Росії стримують стратегічні ядерні сили Сполучених Штатів, і навпаки.
Навіть під час холодної війни СРСР і США намагалися стримуватися, бо, хочу нагадати, що військовий корабель з піднятим прапором є територією держави. І завдання удару по цьому кораблю фактично означає початок війни. Тому до прямого зіткнення навряд чи дійде. На це і розраховує Росія. Вона шантажує країни Заходу своїми можливостями, крилатими ракетами. Це дає змогу говорити кремлівським очільникам: "Дивіться, наш флот дійсно лякає Захід! Російський флот змушує Сполучені Штати тремтіти й вводити до складу ВМС ще один авіаносець у відповідь на велику російську військово-морську могутність". Хоча вона не є великою. Вона є просто асиметричною.
ДС: Ще з часів Петра І Московія прагнула мати великий і сильний флот. Але кожного разу потуги його побудувати нищили економіку держави - навіть за часів СРСР, коли були пікові показники. Чи може ця доктрина зруйнувати російську економіку зараз, враховуючи, що її вже сильно побито санкціями?
М.С. Думаю, це стане одним з факторів удару по російській економці. Знову ж таки, ідея стосовно встановлення зон впливу в Балтійському і Чорному морях, з точки зору Кремля - чудова. Ідея розміщення флоту в Середземному морі - теж чудова. І щодо нарощування кількості підводних та надводних човнів з крилатими ракетами - чудова. Однак це потребує величезних коштів.
І через те, що Путін, очевидно, зробив ставку на ВМС, в інших видах збройних сил буде падіння або взагалі припинення програм реалізації серійного випуску зброї. Для України це добре. Бо якщо Росія продовжуватиме випускати модернізовану радянську зброю, а Україна за допомогою своїх західних союзників, тих же США, отримає технологічну перевагу, це знизить імовірність того, що Росія піде на якусь велику військову авантюру проти України.
Стосовно подальшої долі РФ - звичайно, якщо буде зберігатися санкційний режим і розширюватимуться санкції, а Росія будуватиме цілими серіями нову корабельну техніку, це рано чи пізно підірве її економіку.
Сучасний корабель не найвищого класу, скажімо, корвет, коштує, як мінімум, $200 млн. Та якщо ми кажемо про ціни на кораблі ($200, $500 чи $1 млрд), треба пам'ятати про відкати в російських реаліях. Промислові групи дуже зацікавлені в тому, щоб закладалося багато кораблів, оскільки на кожному великому проекті можна зробити великі гроші. Тому те, що вони зараз закладають велику кількість кораблів, за моєю оцінкою, є позитивом. Цей маховик, який розкручується, зжирає просто величезні кошти. І з роками - все більше, бо кожен корабель, поки добудується, потребуватиме дедалі більше грошей. Тобто, пік витрат припадатиме на 2018-2019-2020 роки, як раз у критичний для України період, якій треба буде вийти на ефективний розвиток.
Крим, наприклад, вже напхано зброєю і якщо там з'явиться ще кілька човнів, для України це вже не буде якимось вирішальним фактором. Україні все одно треба створювати флот і максимально нарощувати сили в цьому напрямку. Треба будувати сучасний флот, в основі якого мають бути не традиційні рішення, а новітні технології та нові підходи до використання роботизованих безпілотних систем, надводних і підводних. Україні потрібен флот, мовити б, асиметричний - швидкісний і непомітний. До того ж такі ВМС коштуватимуть значно дешевше, ніж традиційний флот "справжніх кораблів", який для нас в сучасних умовах був би радше символом згаяних грошей і зусиль, аніж реальною потребою.
