Поза "Великою шахівницею": Чому світу бракуватиме Збігнєва Бжезінського

Впродовж свого тривалого 90-літнього життя Бжезінський, звичайно, займав чимало високих офіційних посад. Він був радником Ліндона Джонсона (1966–1968), радником з питань нацбезпеки за президента Джиммі Картера (1977–1981), надавав консультативні послуги адміністрації Рональда Рейгана, пише depo.ua.

Але реальний вплив Бжезінського на міжнародну політику США практично завжди був істотно більшим, ніж можна було б запідозрити, якщо дивитись на коло його службових обов'язків.

Він був серед архітекторів стосунків з СРСР і ядерного роззброєння, американської політики стосовно Афганістану, Ірану, арабо-ізраїльського конфлікту, Єгипту, примирення з Китаєм. Він захищав дисидентів у Східній Європі і робив усе, що міг, для розвалу Радянського Союзу. Він по мірі сил допомагав рідній Польщі.

Бжезінський завше був прихильником школи Realpolitic. Міжнародні відносини він бачив у вигляді балансу сил — економічних, військових, демографічних. Він більше вірив у силу повітряних армій, танкових дивізій і гігантських промислових районів, ніж у слова про можливість "з усіма домовитись". Можливо, саме тому його вплив на ідеалістично налаштовану адміністрацію Барака Обами і не був надто великим.

Коли після анексії Криму Путін вирушив на Донбас, у Бжезінського розгублені західні журналісти часто запитівали: що з цього приводу збирається робити НАТО? Відповідь його залишалась незмінною: "Усе залежить від того, чи будуть українці захищатись".

Утім, віра у силу зброї та економіки ніколи не заважала Бжезінському розуміти, що свобода — це завжди краще, ніж несвобода. Бжезінський усе життя жив у жорстокому світі  і сам був жорстким стратегом. Але політика, яку проводив він, точніше, реалізували за його порадами керівники США, зводилась до спроб припинити кровопролиття і дати людям трохи більше можливості самостійно обирати власну долю.

При тому Бжезінський добре бачив поступовий занепад американської зовнішньої політики після фактичного завершення холодної війни, але вплинути на хід подій, схоже, уже не міг. Ну, хіба написати монографію "Другий шанс: Три президенти і криза американської надвлади" — це про Буша-старшого, Клінтона та Буша-молодшого. Про зовнішню політику Обами і Трампа Бжезінський уже не писав. Літнім людям шкідливо хвилюватись.

Сьогодні, за день після смерті Бжезінського, можна сказати, що світ у дечому є таким, яким є, не в останню чергу завдяки діяльності "Великого Збіга". Хтось міг би сказати, що світ цей вийшов не надто мирним, безпечним чи добрим. І це, звичайно, буде правда.

З іншого боку, якщо порівняти сьогоднішні часи з моментом, коли Бжезінський щойно став чинником міжнародної політики, коли планета щойно оговтувалася від Кубинської кризи, а в радянських і американських школах всерйоз учили дітей, що їм робити, коли на горизонті раптом почнуть рости ядерні грибочки, і на скільки довше проживе людина у двометровій глиняній ямі за 50 км від епіцентру ядерного вибуху порівняно з людиною на поверхні землі, сьогоднішній стан міжнародної безпеки не видається таким уже критичним. Хоч і радіти, прочитавши список терактів за останній місяць, теж не випадає.

У будь-якому разі Збігнєва Бжезінського не вистачатиме. Як американським президентам, так і політологам усього світу. Бо цей стриманий нащадок польських дипломатів умів грати у "геополітичні шахи" з найбридкішими, найстрашнішими тоталітарними і авторитарними режимами з тих, що бачив світ. Грати, вигравати  і при тому самому не ставати звіром.