Лукашенко почав видавлювати російську церкву з Білорусі
Також у Апостольській Столиці "не виключають", що невдовзі президент Лукашенко зустрінеться з папою у Ватикані. Принаймні, за словами держсекретаря Пьєтро Пароліна, у Святого Престолу "є готовність до цього візиту".
Можна було би сказати, що потепління стосунків білоруського президента і Ватикану "іде за планом". В останні роки президент Лукашенко налагоджував стосунки - і Ватикан радо ішов йому на зустріч. Адже католиків у Білорусу не так вже й мало. За понтифікату Бенедикта XVI Білорусь відвідував держсекретар Бертоне, а Лукашенко в свою чергу був прийнятий в Ватикані папою Ратцингером. Тепер наступний держсекретар навідався в Мінськ і готується візит у відповідь - Лукашенко поїде до папи Бергольо.
Але є ситуація не стоїть на місці. Цього разу йшлося вже не так про долю білоруських католиків, як про посередництво Ватикану у налагоджувані стосунків між Лукашенком і ЄС. Про це Пьєтро Паролин говорив у Мінську відкритим текстом. А непорозуміння зі звинуваченнями католицьких священиків у шпигунстві та "проповідуванні чужих ідеалів" благополучно перевели в "етнічне" поле - Лукашенко виступив за те, щоби серед католицьких священиків в білорусі стало поменше поляків і побільше білорусів. Все-таки диктатор не може зрадити собі навіть у тонкій справі налагодження стосунків з бажаним партнером - він цілком відверто воліє мати до справи з людьми, які залежать від нього не менше (принаймні), ніж від свого закордонного начальства. Методи тиску на місцеве священство він вже давно і успішно відробляє на Білоруській православній церкві.
Власне, "релігійна багатовекторність" президента Лукашенка - один зі способів тиску на БПЦ. Він взагалі не приховує, що не в захопленні від ідей "Руського мира". Тобто ідея "братніх народів" йому, звичайно, близька - це підкреслюється. Але - і це також підкреслюється - він буде опиратися будь-яким спробам вдушити його в цих "братських обіймах". Адже поки Прибалтика на весь світ проголошує, що "вона наступна" і вимагає вже не твердих гарантій, а зброї та армії від партнерів з НАТО та ЄС, Лукашенко мовчки усвідомлює, що в нього значно більше шансів стати "наступним". І спірних територій більше, і "історичних підстав" з "духовними скрєпами". Тому останнім часом президент Лукашенко перетворився на рушійну силу національних перетворень - ставши пропагандистом білоруської мови (про яку доволі зневажливо відгукувався ще кілька років тому), білоруської національної самобутності і, не в останню чергу, білоруського церковного суверенітету.
Тому стосунки білоруського президента Ватикану мають найближчим часом вийти на новий рівень - тобто можна очікувати візиту папи у Білорусь та/або підписання конкордату між Святим Престолом і білоруською владою. Наразі Лукашенко зацікавлений в цьому партнерстві як ніколи раніше. По-перше, це, як тепер прийнято казати в Росії, "сигнал" Кремлю про те, що білоруський лідер готовий солідаризуватися і шукати підтримки на Заході, "якщо що" - і він вже наводить туди мости. По-друге, це очевидний ривок геть від "Руського миру".
Із Заходом в президента Лукашенка стосунки, як відомо, дуже складні. Тут треба починати з самого початку - переконати західну публіку, що спілкуватися з президентом Лукашенком зовсім не страшно і, головне, не соромно. Покращити свій імідж "за посередництвом папи" - вже відпрацьований метод. Згадайте, хоча б, Кучму, який попри страшенний опір з Москви приймав папу Іоанна Павла в Україні - саме тоді, коли на Заході на нього почали косо дивитися через вбивство Гонгадзе. Сам факт, що Папа Римський зустрівся з ним і потис йому руку перед камерами, для Заходу було символічним визнанням того, що він лишається в умовному колі "пристойних людей".
У свою чергу, Ватикан зарекомендував себе як ефективний посередник. Якщо вже папі Бергольо вдалося розтопити кригу між Кубою та США, примирити янкі з полум'яною сімейкою Кастро, сумнівів в успішності місії з примирення Європи з Лукашенком майже не виникає.
Втім, що для президента Білорусі навіть більш актуально наразі - це хоча б трохи "розігнути скрєпи". Послабити вплив агентів "Руського мира" на своїй території. На цьому напрямі Лукашенко, здається, теж намагається бути послідовним. Варто згадати дещо дивну історію, яка трапилася наприкінці минулого року - Білоруська православна церква спочатку раптово заявила про бажання отримати статус самоправної, а за кілька тижнів так само раптово - про те, що питання зміни статусу "не на часі", що церква взагалі цього не потребує. Склалося враження, що в період між двома заявами - про "готовність" і "відміну готовності" для Білоруського екзархату, так само як і для його начальства у Москві був дуже напруженим.
Нинішня ініціатива Лукашенка з запрошенням папи Франциска на "канонічну територію" РПЦ викликала також дуже стриману реакцію з боку Патріаршого екзарха Білорусі митрополита Павла. "Дуже стриману" - але не більше того. Ніяких протестів, голосних заяв про "неприпустимість" і т.і. Митрополит Павло прозоро натякнув у коментарях, що його зустріч з ватиканським держсекретарем була майже вимушена - "нетривала" і "протокольна". А щодо візиту понтифіка на ввірену йому частину канонічної території РПЦ, екзарх наразі втішає себе тим, що "таке питання поки не стоїть". Втім, з тону коментарю складається враження, що якою б не була думка патріаршого екзарха, до неї навряд чи дослухається президент Білорусі.
Приїзд папи римського до Білорусі взагалі має нашорошити Кремль не лише можливим потеплінням стосунків між черговим "молодшим братом" та демонічним Заходом, не лише послабленням впливу російського православ'я на білоруські владу, але також з невловимих містичних причин. Приїзд папи римського до будь-якої пострадянської країни і навіть сателітів - обов'язково закінчується черговою антирадянщиною, різкою зміною курсу країни геть від Москви. Згадайте Прибалику, Грузію, Україну, зі "свіженького" - Кубу... До речі, на 2017-й, не виключено, запланований Казахстан. Кремлю варто зважати навіть на ці "забобони" (чи то пак "співпадіння"), коли він торгуватиметься з Лукашенком.