Європейський "парад суверенітетів" - хто наступний?

Каталонія призначила голосування щодо виходу зі складу Королівства Іспанія на 9 листопада. "У шотландському стилі", - як вказав голова каталонського уряду Артуро Мас. Втім, "шотландський стиль" навряд чи вийде в іспанців.

Каталонію називають одним з найвірогідніших суверенітетів Європи. Загалом, цей референдум викликав питання "коли", а не "чи буде". Від початку ХХ ст. каталонці витискали з Іспанії більшу і більшу автономію, і було зрозуміло, що питання про цілковиту політичну незалежність - справа часу. Час особливо стиснувся у 2010-му, коли Іспанія зазнала удару економічної кризи, і каталонці, впевнені, як будь-який промислово розвинений регіон в тому, що "всіх годує", отримали додатковий імпульс до свого давнього прагнення самостійності, яке допоки ґрунтувався головно на усвідомленні своєї культурно-історичної та мовної оригінальності. В результаті виборів 2012-го впевнену більшість у каталонському парламенті отримали прибічники незалежності провінції. І це був останній дзвоник для Мадрида.

Який, на відміну від Лондона, не пішов на подальші поступки каталонським сепаратистам. Референдум каталонцям намагаються заборонити - сьогодні офіційний Мадрид звернувся до Конституційного суду, хоча очевидно, що рішення суду не зупинить каталонців. Щоправда, на відміну від Шотландії, де інтрига зберігалася до останньої хвилини, тобто в Лондона залишався простір для маневру і надії на те, що поступки, вмовляння і рекламні кампанії вплинуть на результати голосування, в Мадрида такої надії майже не лишилося. Всі "пробні кулі", які були запущені дотепер, пророкують впевнену перемогу сепаратистів. Каталонці, на відміну від шотландців, не мають сумніву в своєму виборі.

Таким чином, Іспанія може ще до кінця року стати першою країною Європи, яка буде змушена мати до справи з сепаратистським новоутворенням. Наразі жодні переговори між Мадридом і Барселоною або не ведуться, або не мають успіху - Мадрид настоює на незаконності референдуму, а Барселона на тому, що референдум відбудеться. Мадрид погрожує, що не визнає результатів і буде вимагати того самого від світового співтовариства. Каталонці відповідають, що думка Мадрида їх не цікавить, а свої проблеми зі світовим співтовариством вони вирішуватимуть самі.

Єдине питання, яке зараз дійсно турбує і Іспанію, і Каталонію, і Європу - до якої межі Мадрид зможе дозволити собі дійти у "наведенні конституційного ладу на території Королівства".

Європу, зрозуміло, дуже непокоїть можливий успіх каталонського референдуму. І не лише тому, що може отримати ще одну АТО - вже на західному кордоні. Натхенні успіхом каталонців, підтягнуться інші шукачі суверенітету, яких дозріває в Європі чимало. На черзі - Фландрія, якій вже давно перестало бути затишно у складі Бельгії та Баварія, мешканці якої стверджують, що вони не німці. А далі процес дезінтеграції в Європі може стати обвальним.

Великою мірою до цього спричинилася економічна криза. Шотландці зробили конкретні кроки до незалежності після того, як на шотландському шельфі були знайдені поклади вуглеводнів, і відразу з'явився лозунг про "шотландську нафту". Ідея суверенно Каталонії, хоч і заснована на культурно-історичній іншості, набула особливої популярності на тлі загальної іспанської кризи і невдоволення тим, що податки, які стягуються з багатої, промислово розвиненої Каталонії, витікають у бідніші провінції. Такі самі настрої - у Фландрії, яка "годує" дотаційні франкомовні провінції.

Логіка економічної кризи прозора і зрозуміла - всім хочеться позбутися "зайвих ротів", аби не довелося зменшувати звичні порції. Втім, навіть промислово розвинені чи багаті на корисні копалини регіони можуть втратити свої переваги в процесі роздроблення - через політичні конфлікти місцевих еліт, випадіння - нехай тимчасове - з глобальних економічних схем, через падіння акцій місцевих підприємств на світових біржах, яким супроводжується будь-яка політична нестабільність.

Втім, європейський "парад суверенітетів" не варто розглядати виключно в економічному ключі. Це тільки найбільш зрозумілі, раціональні, добре артикульовані (хоча не завжди цілком щирі) відозви і лозунги. Намагання відійти у власні маленькі "етнічні" світи виказують більш глибоку суспільну кризу. Суверенітет розглядається як можливість облаштувати життя громади на якихось інших засадах, отримати більше впливу на владу, переформатувати державні інституції, обрати нові еліти тощо. "Парад суверенітетів" може означати те, що Європа переросла і почала розчаровуватися в багатьох ідеях і моделях суспільного життя, які були закладанні після Другої світової війни. А пошук нової парадигми співіснування не обіцяє бути ні легким, ні швидким, ні безболісним.