Євген Глібовицький: Що робити Україні після Brexit?
Ситуація з виходом Британії з ЄС ставить нас перед кількома новими викликами. Спробую тезово:
Всередині ЄС з'являється нова тема, яка відтіснить Україну, Росію та інші східні виклики на маргінес. Потенційний рух до незалежності Шотландії та інших частин Британії з збереженням/вступом цих країн до ЄС перетворить британську тему на серіал, який міцно заповнить перші шпальти європейських видань.
Всередині ЄС може бути змінений характер і динаміка розвитку відносин між учасниками, оскільки вихід Британії зменшує противаги до лідерства Німеччини, з одноосібністю якого значна частина суспільств в ЄС не готова погоджуватись. Німеччина буде перед очікуваннями, вимогами і викликами, до яких німецькі виборці, які і німецькі інституції, не звикли.
В Брюсселі вихід Британії ймовірно буде проінтерпретований як сигнал щодо необхідності реформ, але ліки різні політичні сторони бачать в прямо протилежний спосіб: "більше Європи" і "менше Європи". Хід цих дебатів напряму впливатиме на європерспективу України.
Популісти на континенті отримають вітер натхнення (і російські гроші) в свої вітрила, дуже ймовірно, що вони активізуються по всьому ЄС.
Росія почуватиметься впевненіше щодо України і з більшим завзяттям просуватиме свій порядок денний в ЄС.
Ізоляціонізм в США може посилитися на тлі суперечливих новин з Європи.
Що робити Україні? Нам потрібна різка зміна нашої риторики і політики всередині ЄС. Наразі Україна подає себе і сприймається як жертва агресії, якій складно поратися самостійно. Успішність наших реформ сприймається дуже суперечливо.
Нова українська політика має фокусуватись на промотуванні України як частини рішення, а не проблеми. На демонстрації України як сумлінного гравця, який допомагає зміцнювати безпеку ЄС. На поясненні тих унікальних переваг, які ми маємо у дипломатії щодо пост-радянського простору. Україна також може додати пасіонарності про-європейському табору всередині ЄС, якщо зможе стати частиною внутрішніх євродебатів - якщо балтійці і центральноєвропейці "втягнуть" українців як важливу сторону дискусії.
Проблема в тому, що МЗС скорше за все не зможе стати джерелом нової риторики через внутрішньополітичні та інституційні обмеження. А громадянське суспільство та експертні середовища тільки прорубують своє, незалежне від держави, вікно в Європу.
А МЗС мав би фокусуватись на тому напрямку, де громадянське суспільство поки майже безсиле, а європейці слабкі - на нашій східній політиці. Те, що може Київ на Кавказі, в Центральній Азії, в Білорусі, Молдові - Брюссель чи інші ЄСівські столиці або не можуть, або не вміють, або не хочуть, або все разом. На тлі цього ми маємо нарощувати свою "м'яку силу" щодо Росії і Білорусі.
Виклики знову приходять перед тим, як ми до них готові.
Джерело: facebook.com
