Чому Ебола стає брендом

Новинарні стрічки конкурують з серіалами. Серед решти сюжетів, які постійно потрапляють у чергові "топ-5" новинарних агенцій, - лихоманка Ебола. Сюжет, в якому є все, що подобається реципієнту. Присутня загроза світу від вірусу - і яка різниця, чи це якісь зловмисники отримали доступ до арсеналів біологічної зброї, чи винуватець глядачеві поки не відомий. Так навіть цікавіше - бо можна здогадуватися, приписувати злочин довільним "силам зла" і спостерігати, як підтверджується та чи інша здогадка.

Також є елемент політичного детективу, де "перший світ" виразно протистоїть "третьому". Адже всі помітили і відзначили (якщо б раптом реципієнт не помітив сам), що хворих з розвинених країн швидко евакуюють з Африки, і вони майже ніколи не вмирають (хіба були б вже зовсім старі, але такі і від звичайного грипу можуть віддати Богу душу). В той час як у країнах "третього світу" хворі мають шанс вижити десь у 50%, і ніхто, здається, не переймається тими умовами, в яких вони опинилися. Аби карантин не порушували.

Присутня і теорія змови. Принаймні, корпоративної. Адже фармацевтичні гіганти зберігають загадкове мовчання. Їм мати справи з Еболою не вигідно - принаймні, поки епідемія не охопила розвинені країни. Який сенс робити вакцини для Африки, де ніхто ніколи не заплатить стільки, за скільки вони звикли працювати? Тим часом у країнах "третього світу" час від часу з'являються повідомлення про те, що вакцина від Еболи вже готова до використання. Ці повідомлення одиничні, інколи не підтверджуються, і складається параноїдальне враження, що їх замовчують цілеспрямовано. А тим часом організації, які мають до справи з хворобою, вимагають ще і ще збільшити їм фінансування. Кому війна - кому мати рідна.

Але цього, звісно, для доброго медіа продукту замало. Повинні бути якісь емоційні сигнали і обов'язково психотерапевтичний ефект. Аж тут нагодилася іспанська медсестра - перший, до речі, випадок зараження безпосередньо у Європі. І не так навіть медсестра та її чоловік, якого негайно було ізольовано, як її пес. Оскільки науці невідомо, чи не може собака переносити захворювання, пса вирішили приспати. О, це було правильне рішення. Здійнявся галас. Захисники тварин - організовані і ні, просто небайдужі люди встали на захист пса. Адже це направду не по-людськи - вбивати когось тільки тому, що не знаєш, чи він є небезпечним.

Етична дилема виявилася суто сентиментальною - і це її перевага. Бо від таких поворотів сюжету глядач очікує не шекспірівських пристрастей, а швидше психотерапевтичного ефекту. Собака, що має померти заради почуття безпеки людей, витісняє з полі зору десятки тисяч людей, які мають померти в африканських карантинах. Звучить трохи цинічно - але ті, хто переживає за собаку, все одно нічним не можуть допомогти тим, хто вмирає в Африці. Отже, немає нічого поганого у психотерапії.

Звичка спостерігати за життям планети через екран, має два цікаві наслідки. По-перше, людина, як ніколи раніше, впевнена, що її особисто це не торкнеться - адже у кіно помирає хто завгодно, окрім глядача. По-друге, будь-що, перетворене на медіа-продукт, включається у звичну маркетингову гру. Сюжет про еболу, набувши певну кількість прихильників, опановує сувенірний сектор. Тепер поруч з лялькою Люка Скайвокера і футболкою з Сімпсонами ви можете придбати "горнятко з Еболою" або сережки у вигляді її ДНК. Дуже стильна річ.

Втім, приреченість на маркетинговий успіх в цих сувенірів та прикрас пов'язаний не лише з тим, що це дуже популярна тема в медіа. В даному випадку, маркетинг має неординарну можливість продавати людині її власний страх. Гадаю, якби маркетинг досяг подібного розвою на час Карибської кризи, сучасна модниця могла би знайти у "бабусиній скрині" футболку з зображенням ядерного гриба чи сережки, які відтворюють будову атому плутонію.

Тобто, знову психотерапія. Здається, після того, як ця практика була відкрита і прижилася у суспільствах добробуту, разом з необхідністю мати до справи з власними страхами в людей остаточно зникла потреба змінювати світ.