Демократичні маніхеї. Як віра в боротьбу добра й зла стала політичною релігією

Існує відоме визначення ідеології як найбільш невловимого поняття. А от термін "популізм" в онлайновому оксфордському посібникові визначається як центральне поняття ідеології. Оскільки останнім часом воно є чи не найбільш уживаним безмаль не у всьому світовому політикумі, то, може, варто подивитися, що ж за ним стоїть.

Фахівці часто наголошують, що під "популізмом" мають на увазі чи не протилежні речі. Наприклад, кажуть, що він є різновидом ідеології або ж специфічним соціально-політичним рухом, а дехто взагалі просто зводить його до ознаки якоїсь прихованої несподіванки. Так або інак, але коли ми чуємо, що прості громадяни мають необмежене право на щось там і щось іще, то одразу ж повіває смисловий вітерець популістичної риторики. До того ж, усе це можна "приправити" якимись показово нарочитими гаслами, як-от, "депортація нелегалів" або "взяття на вила ненависників" і подібне. Й одразу очі спраглих реваншу блискають невимовним вогником. Ще частіше речники популізму грають на невдоволенні людей, які відчувають свою упослідженість. Втім, популісти неабияк зацікавлені, щоби кількість маргіналізованої публіки непомірно зростала, адже тоді їх можна буде "брати під опіку" чи на всяк лад "захищати".

Дослідники популізму часто виокремлюють бодай три великі його історичні форми, котрі утворилися у відповідності до географічних або ж ідеологічних особливостей. Передовсім, ідеться про так званий аграрний популізм, варіанти якого поширилися незалежно один від одного, в Російській Імперії та США на зламі ХІХ і ХХ століть. Крім того, це латиноамериканський соціально-економічний популізм. І нарешті, європейський ксенофобський популізм останніх десятиліть.

В першому випадку ми маємо справу, по-перше, з відомим мало не кожному, хто застав радянську систему освіти, феноменом народництва. А по-друге, з діяльністю американської Народної партії. В середині ХХ століття виразний сплеск популізму був пов'язаний із аргентинським військовим і політиком Хуаном Пероном. А ось тепер популізм шириться в осередку західноєвропейських радикальних партій, переважно правого спрямування, зокрема, австрійських або французьких.

Народники, котрі займалися тим, що можна було б окреслити як "ходіння в народ", являли собою відносно невелику групу людей, яка складалася переважно з інтелігенції. В їхньому уявленні, селянство, що становило на той час досить таки вагому частину суспільства, було найбільш автентичним осередком соціального розвитку, не тільки в біологічному, але й у моральному сенсі. Як тут не згадати "ґрунтярство" Достоєвського чи прагнення до "опрощення" графа Толстого, котрі побудували на цьому цілу світоглядну доктрину. Оскільки простий люд витворив найкращий спосіб колективного і господарського способу життя, належало навчити неосвічене селянство заявити про свої права на державному рівні. Недарма народницький рух згодом був надзвичайно привабливим для російських більшовиків.

Приблизно в той самий час, тільки вже на американському континенті, виникає народна партія, щоправда ніяк не пов'язана з російським рухом, представники якої заснували справжнісінький масовий рух у глибинці. Він був відповіддю на тодішні виклики індустріалізації, хоча її оберти годі було вже не зупинити, бо вона суттєво змінювала соціально-економічні й політичні умови життя американського суспільства. Тамтешні прихильники "простого люду" так само покладалися на селянські верстви аграріїв, які чесно заробляють свій кусень хліба, працюючи в поті чола. Їм не надто подобалися процеси модернізації, що могли їх позбавити традиційно вивіреного трибу життя.

У часи Великої депресії 30-х років минулого століття на латиноамериканську політичну арену вийшли широкі маси на чолі з лідерами-популістами, мало пов'язаними з марксизмом, котрі активно апелювали до поняття "народ". Їм вдалося об'єднати досить різні групи виборців і залучити до числа своїх прихильників різноманітні політичні рухи та партії. Їхня діяльність була настільки успішною, що завдяки популістській програмі деякі соціальні групи змогли навіть бути включені у політичний процес. Однак, уже в 90-х роках там уже почали з'являтися такі популістські фігури, які не тільки були пов'язані з неолібералізмом, а й здійснили низку реформ, просуваючи тезу на користь вільного ринку в боротьбі з інфляцією та катастрофічним падінням економіки. Хай там як, але сучасний латиноамериканський популізм уже суттєво "полівішав" і завзято критикує ліберальну ідеологію, що свідчить про його здатність вміло використовувати аби-які економічні підходи й адаптувати їх до потрібної політичної ситуації.

Тривалої традиції популізму в Західній Європі не спостерігалося. Натомість до 80-х років були досить сильними елітарні та патерналістські тенденції. Втім, процеси масової еміграції пожвавили низку соціальних перетворень, що уможливили появу власне популістських партій. Цим особливо вирізняються праві партії, переважно авторитарного спрямування. Питання корупції чи злочинності вони одразу ж пов'язують із міграційними процесами. А всю вину вони одразу ж покладають на панівні еліти, котрі буцімто провадять політику ошуканства, імітують конкуренцію на виборах і ставлять інтереси колишніх іноземців вище за місцеве населення.

З цього часу популізм перетворюється на поширений світогляд. Але, в кожному разі, в його структурі можна виокремити стійку протилежність, подібно до маніхейської релігії, що розглядає світ як боротьбу сил добра і зла. В цьому контексті примітно, наскільки часто Дональд Трамп вживає словосполучення "погані хлопці" - як протягом виборчої кампанії, так і під час теперішніх дебатів із судовою системою через його перший наказ на посаді президента про заборону в'їзду громадянам сімох держав. Аналогічно поводились і ідеологи Брекзиту, подібна риторика притаманна й європейськім правим від поляка Ярослава Качиньского до француженки Марин Ле Пен.

Загалом, популізм типово зводиться до протистояння, так званих, "щиросердних людей" і "підступної еліти", яка дозволяє "поганим хлопцям" лиходіяти. Відповідно, політика має будуватися як вираження загальної волі народу. Тут слово "народ" передбачає не просто джерело влади, але вказує на "реальних" правителів, яким все має бути підпорядковано без будь-яких умов. Зрозуміло, що пересічній людині не хочеться майже ні за що відповідати, а побувати правителем кортить мало не кожному.

Речники популізму часом апелюють до набору популярних цінностей, які наявні заледве не в кожній культурі. А відтак критикувати подібні цінності вважається негожим, а тим паче підважувати смаки й щиру віру простих громадян. Тоді говориться, що в суспільстві виникає щось на зразок змови, приміром, певних еліт, які працюють проти свого народу. Останнім часом доводиться спостерігати більш виразний приклад: у деяких країнах з боку популістських партій посилюється критика еліт, які нібито інтереси Європейського Союзу ставлять вище за інтереси окремої країни.

Чим же живиться популізм? Чимало фахівців наголошують на зв'язку між ним і демократією. А точніше вказується, що популізм стає вагомою проблемою сучасної демократії, певною мірою навіть "паразитує" на ній. Інші ж, навпаки, окреслюють зв'язок між популізмом і націоналізмом або правим радикалізмом тощо. Довго вважалося, що як ідеологія популізм є гендерно-нейтральним. Однак успіх того-таки Трампа показав, що популізм аж надто замішаний на мові ненависті чи відвертому мачизмі.

Отже, можна виснувати, що популізм легко пристає до різних ідеологій, прикладається до багатьох понять, особливо якщо вони набули помітної ваги в політичній сфері. А в його осередку часто шукаються винуватці, яким одразу ж наліплюють ярлик "зловмисника". Та найбільш показовим моментом, який увиразнює популізм, є те, що в ньому часто зацікавлені не тільки речники, а й ті, до кого апелюють самі маніпулятори.