Росія - це Країна божевільних?
Може, це щось пояснить читачеві щодо девіацій поведінки наших північно-східних сусідів: за оцінками, які озвучив віце-президент Російської психотерапевтичної асоціації Володимир Курпатов, загалом по Росії 1 млн 70 тис. осіб - інваліди з психічних захворювань. І це тільки ті, які "з довідкою". Тільки ті, до яких так чи інакше дісталися фахівці, здатні поставити діагноз.
Проблема, на думку доктора психологічних наук, ректора Східно-Європейського інституту психоаналізу Михайла Решетнікова, в нестачі фахівців, здатних надати вчасно необхідну допомогу. А також у відсутності "психологічної культури населення", яка, насамперед, виявляється в тому, що людина не поспішає до фахівця, а коли хвороба набуває загрозливих форм, замість психіатра чи психотерапевта воліє звернутися до знахаря, чаклуна чи ще якогось представника "альтернативної народної медицини". Їх у Росії - тільки зареєстрованих більше 300 тисяч, а їхній сукупний річний прибуток, за словами Решетнікова, перевищує річний бюджет МОЗ РФ.
"Сили в нас нерівні", - зазначає Решетніков. Адже в Росії діють 14 тисяч психіатрів, 2,5 тисяч психотерапевтів і ще 40 тисяч клінічних психологів. До того ж 90% фахівців працюють в мегаполісах. Російська глибинка, в такий спосіб, отримує психологічно і навіть психіатричну допомогу методами "народного лікування". Або не отримує взагалі.
Цікаво, як ці цифри прокоментували би представники РПЦ. Адже за православними канонами звертання до усіляких ворожок і знахарів є відпадінням у язичництво. Загалом, певний психотерапевтичний ефект могло би мати спілкування зі священиком, участь у таїнствах, зокрема таїнство сповіді. Але по-перше, для дійсно складних випадків це швидше паліативна допомога. А по-друге, для того, аби надавати подібну допомогу священик мусить мати добру духовну підготовку і/або високі людські якості. Зазвичай, нажаль, російське православне священство до "душевних" хвороб ставиться "за старим стилем", вважаючи їх швидше Божим втручанням, ніж хворобою і інтерпретуючи відповідно.
Небажання звертатися до фахівця - і це стосується не лише Росій, але й України - пов'язана не тільки з недосяжністю цього фахівця. Пострадянська "психологічна культура" зберігає дві особливі риси: перша - уявлення про психічну хворобу як стигмат, щось ганебне, гріховне, друга - недовіра до психотерапії, як "західної вигадки", що для Росії актуально до сьогодні. До речі, це уявлення про психотерапію як про "чужу духовну практику" дуже популярне в консервативних колах російського священства.
Але тим список проблем з "психологічною культурою" не вичерпується. "Душевне здоров'я" стає заручником поганої освіти. А саме принципової відмови радянської і пострадянської школи усіх рівнів формувати в людині здатність критично мислити. В результаті ми отримуємо маси людей, які не вміють захищатися від різного роду психологічних, головно, інформаційних впливів. Не дивно, що відкритість і довіра пересічного росіянина до медіа - просто неймовірна. Нездатність
сприймати інформацію критично стає у нагоді рекламістам, піарникам, політикам та пропагандистам. Такий стан підтримують і відтворюють від часів СРСР. Адже простіше жити, коли маєш цілу країну людей, чиїми мізками легко керувати.
Але мізки - матеріал дуже делікатний. І коли до них беруться не надто вправні керувальники, вони легко ламаються. А найближчий "сервіс-центр", як зазначають фахівці, - аж "в області", до якої кілометрів 200.
Втім, і в мегаполісах все зовсім не так безхмарно - не зважаючи на наявність фахівців і спеціалізованих клінік. Достатньо послухати виступи людей, які представляють найвищу владу в країні. Вони чомусь теж не справляють враження психічно адекватних людей. Так, вони пройдисвіти і грають на публіку. Але, здається, останнім часом маски остаточно приросли до облич, і хвости все більше махають собаками.
Мабуть, не можна перетворити цілу країну на божевільню, і при тому лишитися цілком неушкодженим.
