Чи можуть жінки керувати церквою
Як очікується, пропозиція буде затверджено парламентаріями наступного тижня, і тоді жіноча посвята у єпископи стане для Англіканської церкви законом.
Для Англіканської церкви це рішення було справою часу з того моменту, як була посвячена перша жінка-священик. Загалом, це мало статися рано чи пізно - адже роль жінок і церкві і суспільстві в цілому стає все більшою. В церкві, треба відзначити, вона завжди була великою - жінки переважають серед вірних, мабуть, будь-якої християнської конфесії. Але саме зростання ролі жінок і їхньої активності у суспільному житті зробили можливим перегляд заборони на жіноче служіння в якості священиків і єпископів. І у цьому русі всупереч традиції англікани лише трохи відстають від протестантів, які вже досить давно мають жінок-пасторів, жінок-єпископів і навіть жінок-глав церков. Щоправда, протестантські церкви в більшості не надають великої ваги ієрархії. На відміну від таких "традиційних" церков, як католицька і православна. Які продовжують міцно триматися традиції.
За словами духовного глави Англіканської церкви архієпископа Кентерберійського Джастіна Уелбі, "за останні 20 років багато жінок досягли видатного лідерства в якості вікаріїв, архідияконів". Тому в середині липня Генеральний синод Англіканської церкви після п'ятигодинних дебатів остаточно схвалив зміни в церковному законодавстві, що дозволяють жінкам бути рукоположеними в єпископський сан. В палаті єпископів 37 ієрархів проголосували за закон, двоє були проти і один утримався. В палаті священиків голосування дало наступні результати: 162 "за", 25 "проти" при чотирьох утрималися. Вирішальним стало голосування серед мирян, які цього разу також висловилися на підтримку закону.
Рішення про посвячення жінок-єпископів видається тим паче природним для Англіканської церкви, главою якої час від часу стають жінки - королеви. Втім, кожен крок у напрямку лібералізації традиції - а посвячення жінок належать до числа "ліберальних" рішень - ускладнює стосунки Англіканської церкви з Ватиканом, які ще зовсім недавно - наприкінці 90-х - знаходилися за один крок до угоди про єдність.
Щоправда, щодо жіночого священства (а за ним, можливо, і єпископських свячень) немає єдиної думки і у Католицькій церкві. Деякі представники католицького богослов'я вважають, що прямої заборони посвячення жінок немає у головному джерелі християнства - Святому Письмі. Тому відмова від посвяти жінок - це, швидше, дань традиції, ніж догмату. Інша справа - що важить для церкви традиція. Тобто питання жіночого священства - це великою мірою питання про готовність церкви в цілому сприйняти таке нововведення. Щодо "готовності" - то достатньо пригадати, що тільки два роки тому саме миряни Англіканської церкви голосували проти посвяти жінок у єпископи. Тобто ще два роки тому і Англіканська церква не була готова до того, аби сприйняти жінок-єпископів, навіть попри те, що вже мала жінок-священиків.
До того ж, питання жіночого священства - не найперша претензія Ватикану до Англіканської церкви. Значно гірше католики сприйняли рішення англікан висвячувати гомосексуалістів. Якщо питання жіночого посвячення у Ватикані крізь зуби - але все-таки обговорюють, то гомосексуалізм має однозначну оцінку. Не дивлячись на те, що якщо людина посвячена у єпископи - байдуже, які в неї сексуальні смаки, бо ж вона мусить сповняти вимоги щодо целібату.
Загалом подальші зрушення по лінії "лібералізації", хоча й бажані багатьма членами "традиційних" церков, є доволі проблемними, оскільки всередині кожної з цих церков є люди і цілі спільноти, налаштовані як "ліберально", так і "консервативно" (часом ультра консервативно). Будь-який різкий рух у таких питомих питаннях, як порушення традиції (навіть без натяку на порушення догмату), може викликати надто серйозні зрушення у всій складній і дуже великій структурі, якою є будь-яка "традиційна" церква. "Мережевим" структурам протестантів простіше - адже тут кожен не згодний з порядками в окремій громаді може знайти собі іншу до вподоби. А от в Англіканській церкві, кажуть, почався відтік вірних, не згодних з ліберальними нововведеннями, до Католицької церкви. Тому обережність католиків та православних у питаннях жіночого священства та щодо інших ліберальних ініціатив можна зрозуміти.
