Безпека, яка нас вбиває
Страху, який посіяв у людях теракт 9/11. Тобто ще півтори сотні смертей "виграв" вже мертвий Усама бін Ладен, "обличчя" терору - великої війни сучасності, яку ми всі воліємо не помічати, хоча беремо в ній участь, укладаючи угоду з власним страхом. Саме після нью-йоркських терактів кампанії-авіаперевізники прийняли безпрецедентні заходи безпеки, які дали можливість пілоту "усамітнитись" і на власний розсуд вирішити, жити чи померти людям за зачиненими дверима.
Намагання забезпечити собі "безпеку" грає погані жарти на усіх рівнях нашого суспільного життя, ставлячи нас у залежність від дії однієї людини або невеликої і дуже замкненої групи людей. Глобальний приклад подає Росія, яка нещодавно розродилася новим рекордом - 75-відсотковою готовністю проголосувати за Путіна. Згадайте, свого часу Путін зумів зосередити у своїх руках владу саме завдяки страху, посіяному терактами (не виключено, ФСБ-шного походження) - вибухи у будинках, Дубровка, Беслан. Росіяни злякалися - і радо віддали в руки принагідного "справжнього мужика" і професійного працівника спецслужб стільки повноважень, скільки він сам схотів. А також - свою довіру, бо завжди спокійніше вірити в те, що якийсь "капітан Америка" стоїть на сторожі твого спокійного сну, ніж начуватися самому. Путін не обманув сподівань - тепер вже заради "захисту" він готовий на будь-що, в тому числі розпочати війну та застосувати ядерний арсенал. І біда в тому, що він - той самий пілот, що забарикадувався у кабіні. Надто багато залежить від однієї людини, яку у критичний момент ніхто не зможе зупинити.
Але Путін - лише сходинка у сходжені страху на світовий олімп. Він лякає світ і зброєю, і власною неадекватністю, яку, швидше за все, свідомо перебільшує - аби ще більше боялися. Йому здається, що він використовує страх - а тим часом страх використовує його для підвищення ставок.
Страх - поганий радник. На певній стадії нагнітання, він перестає стимулювати, і навпаки, позбавляє людину волі. У цій точці раптом зійшлися східна і західна європейські традиції - у готовності пожертвувати частиною своєї свободи заради безпеки. Одні надто звикли до того, що створена і фінансована ними соціальна система надає тверді гарантії безпеки. Інші звикли сподіватися на державу або людину, що її уособлює, якій вони надали стільки повноважень, скільки вона сама забажала, і мусить виконувати свою частину угоди. І в тих, і в тих "безпека" стає більш значущим словом, ніж навіть свобода, бо одні звикли, що їхній свободі нічого не загрожує, а інші ніколи її до ладу і не мали, а отже і не мають, що втрачати.
В такий спосіб людина поволі сама віддає важелі відповідальності за власну долю якомусь черговому Великому Братові - системі, яка все одно "коротить" в якійсь момент на "людському факторі". Небезпека цих систем у тому, що вони замкнені. Часом дуже замкнені - як двері у кабіну пілота, де він лишився сам. Замкненість цих систем, їхня не контрольованість ззовні - результат саме страху і неготовності особисто мати до справи з ризиками.
Ситуація виявляється парадоксальною: намагання перекласти відповідальність за загальну безпеку на якусь "систему" - тобто щось безособове, понадлюдське - ставить нас у кінцевому рахунку у залежність від однієї людини або дуже обмеженої і, що гірше, ізольованої групи людей. При тому, що у будь-яких негараздах зазвичай винуваті не "системи" і не машини, а саме "прокладка" між кріслом і пультом керування. Тобто, здавалося б, чим менше "людського фактору" тим надійнішою буде система.
Втім, поки що всі наші концепції безпеки роблять "людський фактор" вирішальним - і то в найгірший спосіб з усіх можливих. Наприклад, "захистивши" кабіну пілота від можливого вторгнення сторонніх, авіаперевізники дотепер нікого не врятували - але вже втратили півтори сотні життів.
В той час, як треба просто прийняти за факт те, що людину - принаймні, поки що - усунути з "рівняння безпеки" неможливо. Більше того, саме фактор людини, а не "система" - кінець кінцем виявляється вирішальним. А з цієї точки зору найкращою видаються не замкнені, а навпаки, відкриті системи - які дають можливість проявитися людському потенціалу вповні. Адже "людський фактор" зовсім не завжди саме "згубний" - він стає таким, головно, саме за умов "підвищених заходів безпеки". Людина, не передбачувана у своїх проявах, чия поведінка не алгоритмізується - і тому згубно впливає на будь-які "системи" - в екстремальних ситуаціях здатна виявити не лише руйнівний, але й рятівний потенціал. Як це зробили команда і пасажири одного з літаків, захоплених терористами 9 вересня, і який не втрапив у ціль, бо на борту мерці дали бій мерцям.
Саме завдяки непередбачуваності людини спільноти дотепер виживали і розвивалися - як живий організм завдяки мутаціям. А безпека має лишатися справою кожного члена спільноти. Який має перейматися цим питанням сам, а не делегувати ці повноваження одній людині чи замкненій касті "службистів". Які завжди радо приймають в жертву чиюсь свободу в обмін на примарну обіцянку "безпеки". Яку, у кінцевому рахунку, все одно виявляються не в стані гарантувати.