Криза в Затоці. Що Путін придбає на блокаді Катару
Катарська криза лишається болючою проблемою, що розколює арабський світ. Катар та його опоненти не хочуть чути один одного й більше схильні до продовження конфронтації. Безпосереднє втручання США та Росії у перебіг переговорного процесу щодо кризи в Затоці буде лише поглиблювати існуючу прірву між ворогуючими арабськими державами.
Президент США Дональд Трамп в переддень перших 100 днів від початку катарської кризи вирішив безпосередньо втрутитися у процес її врегулювання та запропонував функції посередника. Про це стало відомо в ході візиту еміра Кувейту Сабаха аль-Ахмеда аль-Джабера ас-Сабаха до Вашингтону. Саме Кувейт з червня 2017 року виступає головним та визнаним усіма ворогуючими сторонами посередником у переговорах між Дохою та її антагоністами в особі "арабської четвірки" - Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн та Єгипет. Отже, уряд США перебирає від Кувейту на себе ініціативу з примирення ворогуючих арабських країн. Трамп зазначає, що ухвалив рішення щодо можливого посередництва після телефонної розмови з саудівським королем Салманом. Також він висловив впевненість, що в разі американської участі "цей конфлікт скоро буде легко та справедливо врегульовано".
Окрім того, заяви Трампа в ході спільної прес-конференції з еміром засвідчили, що Вашингтон зараз прихильніший до Катару, ніж до Саудівської Аравії. Хоча зовні США зберігають відданість домовленостям з саудитами, досягнутим на масштабному травневому саміті у Ер-Ріяді, відносини між сторонами стають дедалі холоднішими. Ер-Ріяд дратує, що Трамп в своїй промові в переліку держав, що ведуть боротьбу з міжнародним тероризмом, назвав саме Катар - на першому місці. Це при тому, що ще в липні він підкреслював інше: "Емірат є головним спонсором тероризму на Близькому Сході". Більше того, голова Білого дому тепер додав, що в США чудові відносини з усіма країнам-членами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, можливо навіть кращі, ніж будь-коли. Це теж добрий знак для Катару, якого США вже зовсім не вважають вигнанцем з арабської родини.
Те, що американці нині більше зацікавлені у Катарі, ніж у Саудівській Аравії, стає дедалі більш очевидним, хоча остання є стратегічним союзником США в регіоні ще з 1940-х рр. В цьому контексті необхідно виділити три причини, що грають на користь Дохи.
По-перше, зберігається надзвичайно висока залежність США від розташованої в еміраті військової бази Ель-Удейд. Дана база американських військо-повітряних сил є найбільшою в регіоні Перської затоки, там розміщено 10 тис. військових (чисельність збройних сил Катару становить 12 тис.). Вона є головним елементом стримування експансії Ірану та боротьби проти Ісламської держави. Катарська криза хоча і не загрожує безпосередньо самій базі, але блокує довгострокове планування нових військових операцій США. Американським військовим невигідно та вкрай проблематично переносити настільки велику базу в інше місце, тому вони прагнуть продемонструвати свою повагу до Дохи навіть у складних поточних умовах. Це підтверджує факт відвідання еміром Катару Тамімом 11 вересня Ель-Удейда та переговори з керівником Центрального командування військово-повітряних сил США Джеффрі Харріганом щодо активізації спільного партнерства у боротьбі з тероризмом.
Друга причина стрімкої зміни риторики Трампа щодо Катару полягає у перемозі групи енергетичних лобістів на чолі з компанією ExxonMobil. Саме згаданий енергетичний гігант є партнером Катару з виробництва скрапленого газу та стане найбільшим іноземним інвестором у економіку емірату в 2017 році. Держсекретар США Рекс Тіллерсон є вихідцем з ExxonMobil й продовжує зберігати тісні зв'язки з компанією, яку раніше очолював. Він неодноразово наполягав на необхідності послаблення блокади Катару та деескалації конфлікту. Опонує Тіллерсону інша частина газового лобі у США, це зокрема такі техаські компанії, як EOG Resources, Chesapeake Energy, Pioneer Natural Resources, Whiting Petroleum. Вони є виробниками газу на території США та планують наростити його експорт на міжнародні ринки. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, частка США на глобальному газовому ринку складатиме 20% до 2022 року, і їх головними конкурентами будуть Катар, Австралія та Росія. Задля розширення присутності на ринках Європи та Азії новим газовим гравцям вигідно аби Катар був дискредитований як ненадійний постачальник скрапленого газу.
Насамкінець на позицію Трампа впливає й ситуація, що склалася з реалізацією Саудівською Аравією домовленостей перед американськими військовими корпораціями щодо закупівлі зброї. Сенсаційна інформації про те, що на саміті в Ер-Ріяді було укладено угоди між сторонами на $110 млрд, виявилася далекою від реальності. В більшості випадків це були лише листи про наміри, а не реальні контракти. До того ж в саудитів через падіння цін на нафту в даний час просто бракує коштів на виконання означених угод. Це розчаровує адміністрацію Трампа, яка сподівалася, що саудівські контракти створять нові робочі місця. Натомість Доха пропонує реальні гроші в рамках угоди на $12 млрд із закупівлі 36 винищувачів F-15QA Eagle. Цей крок отримав схвальну оцінку голови Пентагону генерала Джеймса Меттіса.
Проте, на відміну від заяв Трампа про те, що посадити ворогуючі сторони катарської кризи за стіл переговорів - справа легка, практика є геть іншою. Вже 8 вересня Трамп зателефонував до еміра Катару та переконав його поспілкуватися з кронпринцем Саудівської Аравії Мохаммадом бін Салманом ас-Саудом Останнього вважають одним з архітекторів загострення відносин з Дохою. І диво сталося: вночі 9 вересня відбулися перші від червня 2017 року прямі контакти між представниками двох ворогуючих сторін. Проте вони не принесли жодного прориву. Попри активність американської дипломатії та давно відомі заклики державного секретаря Рекса Тіллерсона до єдності арабських країн заради спільної боротьби проти тероризму в регіоні, зрушень не відбулося.
Офіційно причинами різкого переривання діалогу, що тільки почався, стали протокольні моменти: це суперечка довкола того, хто став ініціатором контакту. В Ер-Ріяді наполягають, що розмова відбулася на прохання Катару. У свою чергу в еміраті висловлюють протилежну точку зору. З цього видно, що розбіжності в позиціях між саудитами та катарцями поки є нездоланними. Саудівська сторона вимагає від катарців беззаперечних доказів відмови від фінансування тероризму, що є попередньою умовою для переговорів. У свою чергу Доха хоче переговорів без висунення попередніх вимог.
Інша фундаментальна проблема - це встановлення, хто несе відповідальність за початок катарської кризи, і хто має понести тягар покарання за це, аби примирення стало реальністю. Якщо стане зрозумілим, що провокатором кризи був Ер-Ріяд, то це поставить під сумнів його право бути лідером арабського світу, оскільки лідер не може сіяти чвари в середовищі очолюваного ним блоку. А саудити прагнуть консолідувати арабські держави в рамках проекту "арабського НАТО" для протидії Ірану. В ОАЕ, що є молодшим партнером Саудівської Аравії, також не хочуть брати на себе провину за ескалацію кризи. Хоча саме хакери, які діяли на замовлення Абу-Дабі, виконали брудну роботу з публікації фейкових матеріалів проти Катару. І так, власне, виник привід для початку його дипломатичної ізоляції.
У свою чергу, Доха теж не готова поступатися, і активно демонструє свою рішучість надалі нести тягар вимушеної ізоляції. Останні аналітичні огляди вказують, що попри недружні заходи з боку держав-сусідів економіка Катару не зазнала значних втрат, і продовжує стабільно функціонувати. В МВФ вказують, що в 2017 році дефіцит бюджету Катару буде навіть нижчим, ніж у попередній рік: 5,9% проти 9% ВВП. Попри те, що в червні 2017 року Катар отримав найменшу виручку від реалізації газу та нафти за останні 9 місяців, це скоріше є наслідком сезонних коливань попиту на азійських ринках, ніж наслідком блокади. Наслідком же блокади стало те, що емірат істотно скоротив власний імпорт, що впав в червні 2017 року на 38%, і склав $1,61 млрд. Проблема пов'язана з транспортуванням товарів територією Саудівської Аравії, що стало неможливим. Але кмітливі катарці швидко вирішили логістичні проблеми, налагодивши імпорт через оманські порти Сохар та Салала. При цьому 5 вересня емір Катару шейх Тамім аль-Тані відкрив новий глибоководний порт імені Хамада, робота якого допоможе обійти накладені на країну обмеження.
В політичному вимірі катарське суспільство виявило неабияку згуртованість довкола еміра, і усунути його від влади, чого би дуже хотіли представники "арабської четвірки", буде зовсім непросто. В такому разі варіантом виходу з кризи для саудитів може бути списання усієї провини на короля Салмана, який по суті лише формально очолює Королівство. Вірогідно, що після його відмови від престолу та передачі влади синові можна очікувати прорив у катарській кризі. Але, попри наявні чутки про абдикацію короля ближчими днями, вірогідно, що це станеться не раніше початку 2018 року.
За умов потепління відносин між США та Катаром керівництво Саудівської Аравії вирішило з метою балансування активізувати діалог з Москвою. На жовтень 2017 року планується візит Салмана ас-Сауда до Москви, що буде першою подією подібного рівня в історії двосторонніх відносин між країнами. 8 вересня голова МЗС РФ Сергія Лавров відвідав Ер-Ріяд та отримав від саудитів запевнення, що вони не докладатимуть зусиль до усунення від влади президента Башара Асада. Натомість Росія вустами Лаврова озвучила своє бачення шляху врегулювання кризи в Затоці. У Кремлі дуже хочуть, аби арабські держави вели між собою прямі переговори без американського посередництва. Росіяни торпедують ідею можливого саміту арабських лідерів у Вашингтоні задля примирення, оскільки такий формат буцім засвідчить втрату арабами обличчя, і підкреслить їхню несамостійність.
Контури ситуативного союзу Ер-Ріяду та Москви вимальовуються на тлі обопільного занепокоєння як політикою США в питанні цін на нафту, так і зростаючою роллю Туреччини й Ірану в арабському світі. Вашингтону низькі нафтові ціни необхідні для послаблення росіян та іранців, але саудити також втрачають мільярди прибутків, потрібних кронпринцу Мохаммаду ас-Сауду для модернізації економіки. У військово-стратегічному плані саудитам не подобається турецька військова присутність у Катарі, а росіянам - стрімке зростання ваги Ірану в Сирії.
Про зміну конфігурації у тріаді Росія-Катар-Саудівська Аравія свідчить факт перерозподілу структури власності в компанії "Роснєфть"(її 19,5% акцій купили Суверенний фонд Катару (QIA) і нафтотрейдер Glencore). Тепер QIA зменшив свою частку присутності у структурі акціонерного капіталу "Роснєфті" до 4,7% (Glencore - до 0,5%). Таким чином, Катар виходить з ради директорів компанії, а його місце посядуть китайці з компанії Huaxin, яка викупила в них акції. Тобто Доха зменшує свої зв'язки з російською стороною. У свою чергу, "Роснєфть", навпаки, висловлює інтерес до придбання акцій саудівської нафтової компанії Saudi Aramco. У 2018 році на ІРО буд виставлятися 5% пакет акцій нафтового гіганту. Тож, російсько-саудівські зв'язки набувають реального економічного взаємного інтересу.
Отже, з усього цього випливає, що на Близькому Сході триває процес формування нових ситуативних альянсів між ключовими гравцями. США починають гру разом з Катаром в одній команді, а Москва робить ставку на консервативних саудитів. Це буде сприяти подальшій поляризації відносин між сторонами кризи в Затоці, й надалі погіршуватиме американо-російські відносини. Очевидним є те, що поки ані Доха, ані Ер-Ріяд не готові йти на поступки один одному, а тому готуються до продовження боротьби. Перші 100 днів кризи поки дають аргументи лише на користь такого невтішного висновку. І це зрозуміло, бо крайнім, якого усі обвинуватять у розвалі арабської єдності перед обличчям іранської загрози, не хоче бути ніхто.