Навіщо "зрадофилы" готують виступи проти НАТО

У Кремлі не приховують, що приєднання України до Північноатлантичного альянсу стане для РФ черговий, згадуючи слова Путіна, "найбільшою геополітичною катастрофою", — тільки вже XXI ст.

Причому мова не обов'язково йде про повноцінне членство: будь-які кроки по зближенню сприймаються північним сусідом кинута рукавичка. І викликають відповідну реакцію, що позначаються на розкладі сил в самій Україні.

Так, було б символічно, якби курс Києва на форсований вступ до НАТО спонукав Кремль повернути окуповану частину Донбасу до складу України, щоб тим самим збільшити питому вагу антинатовського населення напередодні можливого референдуму. Однак є обставини, які вказують на слабку життєздатність такого сценарію. Україні в нинішніх обставинах буде розумно провести консультативний, а не зобов'язує референдум. Та й у Путіна дуже невисоко думка про волю народу, щоб брати її до уваги. У що віриться набагато більше, так це в лавиноподібне наростання протестної активності на всіх рівнях з максимальним залученням можливостей російської пропаганди (особливо мовлення на південь і південний-схід), так і агентів впливу та агентів-агітаторів. Активний початок вже покладено "хресною ходою", а до того були неодноразові спроби "мирно вшанувати пам'ять жертв 2 травня в Одесі" — потенціал таких перфомансів не варто недооцінювати.

У потрібний момент можна використовувати "зрадофилов" і "пацифістів". Досвід є: досить згадати, як у вирішальні дні липня 2014-го "солдатські матері" перегороджували стратегічно важливий міст через Південний Буг у Миколаєві. Можна вкинути і розкрутити ідею про те, що "українці тепер будуть вмирати за інтереси НАТО, а Росія вже була згодна на світ", — у таких теорій знайдуться свої слухачі.

Велику послугу Кремлю по дестабілізації ситуації в Україні справі можуть зробити наші доморощені популісти. Будь-яку протестну акцію ("знизимо тарифи", "не дамо підвищити пенсійний вік" і т. д.) завжди можливо розгорнути в інший бік: "вистачити думати про війну, пора думати про людей".

Найбільш довготривалий і перспективний для Путіна варіант — пересварити Україну з її західними сусідами, які вже стали членами НАТО. Так вже історично склалося, що з усіх західноєвропейських прикордонних держав у нас немає взаємних історичних образ хіба що зі Словаччиною. На цій ниві відкривається широке поле для провокацій (які слід передбачити і до яких потрібно готуватися) з боку Москви. Можна інспірувати антипольські і антирумынские настрої серед українців, конфлікти з молдовським, румунським та угорським меншинами, русинський сепаратизм (і антиукраїнську істерію в Польщі, Угорщині і Румунії, де у РФ вистачає інформаційно-агентурних ресурсів).

Окремим рядком йде тема "Волинської різанини", разогревающаяся в Польщі кожне літо до відповідної історичної дати. А в цьому році і українські політики внесли посильну лепту в її розпалювання. Спроба проштовхнути в парламенті "симетричний" законопроект про визнання геноцидом українців дій Армії Крайової в 1942-1943 рр., очевидно, провалиться. Але практично гарантовано, що паралельно — і за результатами провалу теж буде гойдатися ситуація в західних областях України.

Нарешті, кремлівські агенти і "корисні ідіоти" намагатимуться протиставити вступ до НАТО і ЄС. Мовляв, перед українцями тримають закритими двері Євросоюзу, а замість цього українську територію беруть в Альянс — і це законсервується на десятиліття, як показує приклад Туреччини (те ж саме нібито чекає і Грузію). Тут важливими будуть економічні результати України в 2016-19 рр.: якщо розрив з східноєвропейськими країнами буде скорочуватися, то у влади з'являться нові аргументи для діалогу зі своїм народом і з ЄС. З іншого боку, економічні показники можуть бути як завгодно гарні, але це нічого не змінить, якщо політичні та інтелектуальні еліти країни не зуміє вибудувати функціонуючу і випереджальну комунікацію з населенням. Простіше кажучи, різнорівневу роз'яснювальну і пропагандистську кампанію на користь НАТО треба було починати ще позавчора — незважаючи на "раптом" проявилася завдяки російській агресії позитивну тенденцію у цьому питанні. Ні представництво Альянсу, ні Центр інформації та документації НАТО, ні жменька експертів поодинці таку роботу не потягнуть. Питання на засипку: що сьогодні відомо пересічному українцю про гуманітарну діяльність НАТО і яким чином ця складова роботи Альянсу стосується України?..