Зрозуміти Росію. Як МЗС Італії сів у калюжу зі своїм "Планом Мореля"

Тепер Москва збирається захищати "своїх" не лише за етнокультурною ознакою, але й за політичною орієнтацією. Але італійські дипломати цього не зрозуміли

Голова МЗС Італії Луїджі ді Майо

Вчора відбулися дві знакові події, які наочно демонструють, що:

  1. Кремль змушений підправляти наративи, які виправдовують його агресію проти України;
  2. Попри вісім років війни в Україні, попри три місяці масштабного вторгнення й таку ж масштабну реконструкцію ідеології та практик тоталітаризму, охочі "зрозуміти Росію" не наблизились і на крок до своєї мети.

Отже, за порядком. Перший заступник керівника адміністрації президента РФ Сєрґєй Кірієнко виступив із лекцією на марафоні "Новые горизонты". Марафон було охарактеризовано як "просвітницький", та фактично це типовий пропагандистський захід у найкращих радянських традиціях. Тим більше що проводило його товариство "Знание". Цю організацію Політбюро ЦК КПРС прирівнювало до міністерства І категорії, а останніми роками воно перебуває під особистим патронатом Володимира Путіна.

Наскрізною темою лекції були "спецоперация на Украине" та західні станції проти Росії. Виправдовуючи війну, Кірієнко фактично визнав те, про що давно казала міжнародна експертна спільнота: рішення Путіна про вторгнення не було зумовлено об'єктивною необхідністю. Цю явку з повинною варто навести повністю: "Решение, которое наш президент принимал 24 февраля, оно описывалось в первую очередь не геополитическими вопросами. Хотя, безусловно, приближение НАТО к российским границам – это важнейшая проблема безопасности нашей страны. Это геополитическая проблема. Но мне кажется, что выбор был морально-нравственный – мы не бросаем своих, мы не бросаем людей, которые защищают свое право быть россиянами и быть русскими".

Тут є одразу кілька важливих зізнань. По-перше, "морально-ціннісне" рішення вторгнутись в Україну продиктовано самим її існуванням та обраним нею шляхом розвитку. Хоча цю причину і маскує теза про відсутність суб'єктності: "Против нас воюет объединенный Запад, просто на территории Украины и, к сожалению, руками украинцев", – просторікує Кірієнко. Паралельно це пояснює й провали російської армії: мовляв, що ви хотіли, як проти нас цілий західний світ?

Наступний момент, який впадає в око: рішення про вступ до Альянсу Фінляндії та Швеції змушує російську пропаганду перевзуватись у польоті. Заїжджений за вісім років агресії проти України трек про підлітний час ракет та американські чоботи на кордонах Росії відправляється на списання. Ба більше, "отсель грозить не будем шведу": спікер рівня Кірієнка на повністю керованому Кремлем майданчику не зумів заявити ані про "адекватну відповідь", ані про перенацілювання ракет. А до нього голова МЗС РФ Сєрґєй Лавров відмахнувся від теми: мовляв, ці країни вже давно не нейтральні, та що поробиш.

Однак це не відступ. Кремль зовсім не відмовляється від своєї політики. Просто вносить у неї корективи. І його відповідь на розширення НАТО – оновлений наратив про "русскіх, які своїх не кидають". Тепер Москва збирається захищати "своїх" не лише за етнокультурною ознакою, але й за політичною орієнтацією. Це відверта погроза подальшими анексіями територій по периметру РФ – від України до Фінляндії, від Казахстану до Естонії – звісно ж, заради співвітчизників, які воліють, не самі повернутись до Росії, а пустити Росію до себе. Фактично це наступний крок в інструменталізації діаспор із подальшим застосуванням у якості знаряддя гібридної війни. Але еволюція вражає: від ототожнення "російськомовний – значить росіянин" до "русофіл – значить росіянин" – це, погодьтеся, космічний ривок. Фактично це черговий ультиматум Кремля Заходу: війна може спалахнути будь-де і тривати скільки завгодно довго, адже "морально-ціннісне" рішення її розпочати не обмежується жодними раціональними чинниками.

…Тим часом Італія, яка активно включилась в перегони за європейське лідерство, розробила мирний план для України. Фактично це чергова реінкарнація – дороблена і покращена – сумнозвісного "плану Морреля", про який, здавалося, з початком – а головне – ходом повномасштабного вторгнення в Україну взагалі згадувати непристойно. Втім, глава МЗС Італії Луїджі Ді Майо розсудливо й не згадував. Просто передав план генсеку ООН Антоніо Гутеррішу, наголосивши, що мета Риму полягає в тому, щоб знайти "справедливе, рівноправне рішення, узгоджене між сторонами, на основі незалежності і територіальної цілісності України".

План передбачає такі пункти:

  • припинення вогню та ліквідацію лінії бойових зіткнень під наглядом ООН;
  • вступ України в короткі терміни в ЄС і її нейтральний статус без приєднання до НАТО;
  • угода між Україною і Росією щодо "спірних територій" Донбасу і Криму для вирішення суперечок щодо міжнародно-визнаних кордонів;
  • новий багатосторонній договір про мир і безпеку в Європі, покликаний забезпечити контроль за озброєннями і запобігання конфліктам.

На кожному етапі передбачено перевірку виконання зобов'язань, взятих на себе сторонами, щоб можна було перейти до наступного етапу. Санкції проти РФ, військово-технічна підтримка України та фінансова й гуманітарна допомога їй лишатимуться.

Ну що ж. Розберемось. ООН практично паралізована тим, що держава-терорист, яка вчинила акт агресії проти держави-засновниці Організації, продовжує незаконно посідати місце в Радбезі. Але то пусте. Вона, безперечно, буде здатна здійснювати відповідний нагляд. Моніторінгова ж група ОБСЄ – ще однієї паралізованої організації – могла?

Міжнародно зафіксований нейтральний статус для України – це фактично визнання права Росії (так-так, держави-терориста) диктувати умови НАТО та ветувати його рішення. Про порушення вестфальських принципів на кшталт рівноправ'я держав та поваги до рішень суверенних урядів можна не згадувати.

Щодо "спірних територій" можна сказати одне: компетенція пана Майо, може й дозволяє йому посідати міністерську посаду, та її явно бракує, аби зрозуміти, що "територіальної суперечки" між Україною та Росією немає. Просто друга здійснила акт агресії, окупації та протизаконної анексії міжнародно визнаних територій першої. Ба більше – відкрито погрожує її повним знищенням.

Ну і, нарешті, багатосторонній договір. Міжнародне право ґрунтується на фундаментальному принципі Pacta sunt servanda – угоди мають виконуватись. Росія систематично порушує цей принцип щонайменше з 2008 року (насправді значно довше). Основа її політичної культури – суміш шахрайства та права сили. Що може змусити її дотримуватись узятих на себе зобов'язань крім поразки, а також жорсткого й тривалого режиму санації? Італійський міністр не дає відповіді на це питання. Згадки про санкції та підтримку України в його цедулці – ніщо інше як ритуальні фрази, продиктовані правилами пристойності. Тим більше що провідна італійська газова компанія Eni cпокійно нехтує самою ідеєю санкцій, відкриваючи рублевий рахунок у Газпромбанку. Нічого особистого – тільки бізнес.

Але головне тут не це. Головне те, що італійський МЗС не зрозумів Кірієнка. Росія вже сказала цьому плану чітке "ні!"