Зрозуміти Кіссінджера. Інструкція з використання релікту часів Холодної війни

"Через 10 років Ізраїлю не буде." Це, як стверждувала журналістка New York Post Сінді Адамс, сказав їй Генрі Кіссінджер у вересні 2012 року. Правдивість цитати потім багато хто намагався спростувати, та річ у тім, що за свою кар'єру він наговорив і наробив чимало такого, що навіть вигадані цитати можуть сприйматись за чисту монету. Тож у даному конкретному випадку я радше повірю журналістці. А щодо пророцтва — ну що ж, іще не вересень.

Тоді Кіссінджеру було 88. Зараз — 98.

Обурюйтесь далі тим, як дідо зіпсув собі некролог виступом у Давосі, коли заявив, що Україна має поступитися територіями Росії. Я ж тим часом зауважу, що пристойно той некролог ніколи не виглядав. Він завжди був шизофренічним. Бо Кіссінджерів по факту є двоє. Дві половини цілого, яке завжди лишається вірним собі. Професійний історик – і професійний геополітичний маніпулятор.

От вам його (реальна та верифікована) цитата з 1974: "Бути ворогом Америки небезпечно, але бути її другом — згубно" (To be an enemy of America can be dangerous, but to be a friend is fatal). Сказано це було через рік після підписання Паризької мирної угоди, на тлі виведення американських військ з В'єтнаму. Десь тоді ж Кіссінджер отримав Нобелевську премію миру. За рік Південний В'єтнам припинить існування, Сайгон перейменують на Хо Ши Мін, а передбачені угодою вільні вибори ніколи не буде проведено. Роком раніше Ізраїль здобув обмежену Вашингтоном перемогу у Війні судного дня, а Сомалі, іракський Курдистан, Афганістан будуть попереду…

Як тут не згадати пушкінське:

Бойцы вспоминают минувшие дни

И битвы, что мудро сливали они…

Про те, для чого зливали, буде нижче. Поки завважу, що Кіссінджер – релікт золотих часів доби Холодної війни. Тих часів, до яких прагне повернутись Путін. І купа добре вдягнутих осіб із правом підпису у Європі та Америці. Українська "криза" для них – небезпека, тому що остаточно ламає звичний і значною мірою виплеканий ними світовий порядок. І їхній спосіб життя.

Та іронія в тому, що історія ніколи не повторюється насправді. Історичні паралелі завжди дуже й дуже приблизні. Вони годяться для публіцистики й наочності пояснень, не більше. Чи Кіссінджеру про це відомо? Авжеж.

Ширнармасам же, якщо і відомо, то байдуже. Для них якщо щось виглядає як качка, рухається як качка, кряче… Ну ви зрозуміли: кому спаде на думку створювати качку-кіборга?

Тому публіка просто не зважає на важливі деталі. А їх тут декілька.

Почну з того, що лежить на поверхні – і тому постійно випадає з поля зору. Давоський форум має два виміри. Перший – і найважливіший: це майданчик для комунікації між світовими елітами. Тусовка, на якій можна і виголосити, і потеревеніти. Другий, що випливає з першого, – це потужний інструмент глобального піару. В цій другій площині регулярно відбуваються маніпуляції. Як заплановані (за приклад наведу практично всі кліматичні заходи), так і випадкові (зокрема, з виступом Кіссінджера). Останнє трапляється значно частіше – як через поганий загальний інтелектуальний та освітній рівень ширнармас планети, так і через об'єктивну неможливість означених мас і представників ЗМІ вписати ту чи іншу подію в ширший контекст, побачити картину цілком. Насправді ж навіть дуже скандальні й обурливі заяви – для глобальної публіки чи для певної її частини – як правило, спрямовані на зовсім іншу аудиторію. Порою дуже вузьку.

Отже, повернімось до Кіссінджера. Скандал викликав його заклик до України поступитись Росії територіями заради миру. Тут варто навести всю цитату повністю "Перемовини треба починати протягом наступних двох місяців, поки це не задасть потрясінь і напружень, які буде нелегко – якщо взагалі можливо – подолати. В ідеалі, лінія розмежування має бути повернута до STATUS QUO ANTE (стану до [війни]) Продовження війни за цією межею було б не про свободу України, але про нову війну з Росією".

Таким чином, Кіссінджер закликав сторони повернутись до стану на 23 лютого 2022 року. Отже, питання повернення Криму та ОРДЛО мають вирішуватись за допомогою перемовин, а не зброї. Двомісячний термін, серед іншого, зазначений, вочевидь, очікуваннями світової продовольчої кризи, спричиненої російським вторгненням в Україну (яка до війни виступала гарантом продовольчої безпеки для 400 млн людей). Недурно питання створення зеленого коридору для експорту українського зерна стало одним з ключових у світовому порядку денному. І зараз неймовірного зовнішнього пресингу зазнають і Київ, і Москва. Тож питання, на чиїх умовах цей коридор запрацює, стало ще одним з полів бою цієї війни.

Звісно, ніксонів держсекретар пропонує Україні пожертвувати своїми інтересами ради світу. Тут немає нічого нового. Він просуває цю ідею вже вісім років (і навіть раніше, якщо згадати його позицію щодо Бухарестського саміту НАТО 2008 року).

Так от, іще 5 березня 2014 року в колонці для The Washington Post Кіссінджер виклав свої "принципи, а не настанови" щодо "фінляндизації" України. Невдовзі його тезу підтримав і Збіґнев Бжезинський. Апологети цієї ідеї чіплялись за нейтральний статус, та ці двоє чудово знали, що фінляндизація – то насамперед збереження народу, держави та її суверенітету ціною втрати територій (втім, визнання аннексії Криму той-таки Кіссінджер називає міжнародно неприйнятним).

Тож тут нас має цікавити інше: чому Кіссінджер просуває цю тезу? Він не приховує: "Росія останні 400 років була важливою частиною Європи та виступала гарантом європейського балансу силової структури в критичні часи". І – ключове: "Європейські лідери не повинні втрачати з виду триваліших стосунків, не повинні ризикувати підштовхуванням Росії до постійного альянсу з Китаєм".

От воно. Виступ Кіссінджера став елементом публічної підтримки азійського турне Джозефа Байдена, яке розпочалося напередодні Давоського форуму. В ході поїздки до Японії та Південної Кореї президент США намагався довести союзникам, що війна в Україні – попри всю допомогу їй оборонятись, включаючи ленд-ліз та $40 млрд фінансової підтримки – ніяк не змінює тривалогого геополітичного тренду на стримування КНР. США почали формування "антикитайського НАТО" в Індійському океані (AUKUS), але питання протистояння інтеграційним фінансово-економічним проектам під егідою Пекіну стоїть дедалі нагальніше. І Вашингтон вбачає в цьому не регіональну, а глобальну проблему. А отже – потребує і європейської підтримки.

В системі координат, яка лишається актуальною для американських творців політики (policymakers), "союз ведмедя з драконом" — найгірший з можливих сценаріїв. І тут важливо те, що давоську заяву зробила людина, яка допомогла цьому союзу розпастись, хай би і вказавши "дракону" шлях до вищої геополітичної ліги. Адже саме Кіссінджер підготував історичний візит президента Ніксона в Пекін, з якого почалося сходження Китаю до нинішнього статусу.

Фаховий історик, Кіссінджер добре засвоїв римський принцип "розділяй та володарюй", і активно використовував його протягом усієї своєї кар'єри. Та не менш успішно він вдавався і до іншого принципу — шулерського: якщо ризикуєш програти, перекинь дошку. І вихід з В'єтнаму через каскадні ризики затягування війни, і свідоме обмежування перемоги Ізраїлю через ризик його надмірного унезалежнення за часів Шестиденної війни – це лише деякі приклади. Розкрутка Китаю й човникова дипломатія з її політикою розрядки — результат поєднання обох підходів. Це почерк Кіссінджера. Та цей стиль лишився візитівкою Вашингтону і після нього. "Кидки" курдів, пост-саддамівського Іраку, евакуація з Афганістану – це все воно. Хай світ вважає це за поразки, але в цій системі координат вони – просто обнулення рахунку, не більше.

Примітно, що Кіссінджер виступає за "цивілізоване суперництво" між США та Китаєм, а "балансуюча" Росія в ньому є чинником, украй важливим. Її втрату не зможе компенсувати ані Індія, ані В'єтнам, ані багатосторонні об'єднання.

Та річ у тім, що епігони Кіссінджера досі не в стані зрозуміти того, що нинішня Росія не є й ніколи не стане СРСР2.0. Її політична культура ґрунтується на запереченні ключового положення міжнародних відносин: Pacta sunt servanda. Угоди мають виконуватись. Та всі договори, які підписує Росія, Кремль розглядає як тимчасові й тактичні. Якщо їх зрив дозволяє досягти нової нормальності – їх буде зірвано. Та й ця нова нормальність, однак, буде розглядатись як еквілібріум, а не константа. Відтак, сучасна Росія фактично є недоговороспроможною, тож не може виступати партнером ні Заходу, ні Китаю. Для обох сторін саме її виведення з клубу може стати виходом з нинішнього клінчу нестабільної багатополярності. І навіть якби Україна була схильна прийняти вбивчу пораду Кіссінджера, її реалізація стане для світу в кращому разі кількарічною передишкою перед наступною, ще більшою кризою.

Нинішня війна в Україні – це шанс її уникнути. Шанс виключити Росію з вищої ліги та обнулити рахунок. Цілком собі в кіссінджерівському стилі. Проблема в тому, що Україна не в стані комунікувати цю тезу самотужки. А між тим, у війні парадигм ця кампанія має стати однією з вирішальних.