Нова грань війни. Як Пекін будує зону юаня і при чому тут Росія
Ще в кінці 2012 р. відомі економісти Інституту Пітерсона Арвінд Субраманіан і Мартін Кесслер помітили, що в Південно-Східній Азії кілька валют корелюють з юанем сильніше, ніж з доларом, і навіть назвали це явище "блоком юаня". Мова йшла про Кореї, Індонезії, Тайвані, Малайзії, Філіппінах, Сінгапурі і Таїланді - їх валюти більш ніж на 50% повторювали тенденції юаня.
Маркетинг юаня
На початку нинішнього десятиліття Китай кілька років як був найбільшим у світі чистим кредитором. Але вже тоді роль юаня аж ніяк не обмежувалася Південно-Східною Азією. Тенденції кореляції валют демонстрували Чилі, Індія, ПАР, Ізраїль і Туреччина. Але і в цілому безлічі країн важливо підтримувати курсової паритет з КНР, щоб їх виробники банально не втрачали конкурентоспроможність порівняно з китайськими.
Між тим ще в 2000-е до долара був прив'язаний сам юань. І тільки адміністрація Барака Обами переконала Пекін кілька відпустити віжки. Це було необхідно США для скорочення дефіциту в торгівлі з Китаєм, але щось подібне почало відбуватися тільки зараз, при Дональда Трампа, хоча поки що досягається лише вкрай брутальними методами.
Втім, раніше Китай вкрай обережно підходив до питання про статус і правилах функціонування своєї валюти. Тому свого часу висловлювалися й інші думки про поведінку юаня. Справа в тому, що статус світової резервної валюти не лише дає емітенту великі переваги, але й накладає певні обмеження. Так, великий борг США - почасти це наслідок того, що центробанки всіх країн світу хочуть мати долари в своїх резервах. При цьому країна з резервною валютою неминуче приходить до профіциту по рахунку капітальних операцій і поточного дефіциту. У той же час в основній привілеї країн з міжнародною валютою - можливості багато позичати за кордоном, не маючи при цьому великих валютних резервів - Китай не потребував і поки не потребує.
Але не минуло й року після цих палких дискусій переважно в академічному середовищі, як Піднебесна стала "пробувати воду" глобальної політики, проектуючи свій вплив на навколишній світ. Так, у листопаді 2013 р. голова держради КНР Лі Кецян відправився в Європу, причому в першу чергу в Східну. В ході візиту він відвідав Румунію, Естонію, Литву, Хорватію, Боснію і Герцеговину, а також дуже перспективну з точки зору інтересів Піднебесної Угорщину. І результати не забарилися позначитися. Наприклад, китайські підприємства стали активно вигравати підряди на великомасштабних інфраструктурних проектів, збільшувати прямі інвестиції, розглядати можливості придбання європейських підприємств. Можна звернути увагу на те, що сам Лі Кецян (прямо кажучи, архітектор сучасної системи зовнішнього впливу Пекіна) невпинно заявляв про те, що Китай "буде, як і раніше, неухильно підтримувати процес інтеграції Європи". Підкреслюючи, що "єдина, стабільна і процвітаюча Європа відповідає інтересам усієї планети, включаючи Китай".
Це ж послання Кецян привіз у Париж, ще попередньому президенту Франсуа Олланду. Лічені місяці потому заступник міністра фінансів КНР Чжу Гуанъяо повідомив, що в ході діалогу з французькою стороною багаторазово обговорювалося питання про можливість перетворення Парижа в одну із зарубіжних фінансових майданчиків, які обслуговують операції в юанях. При цьому Китай дотримується відкритої позиції щодо готовності Парижа вести міжнародні операції з китайським юанем. У свою чергу, тодішній міністр економіки і фінансів Франції П'єр Московічі зазначив, що Франція готова грати свою роль в процесі інтернаціоналізації китайського юаня. За його словами, Париж лідирує в Європі за загальним обсягом юаневих банківських вкладів.
Все це відбувалося, нагадаємо, задовго до появи у світлі політичних софітів нинішнього президента США Дональда Трампа.
Зусилля китайських емісарів не пропали даром - 1 жовтня 2016 р. китайський юань був включений в кошику резервних валют МВФ. Фактично Фонд визнав зростаюче значення китайської валюти та економіки країни, а також оцінив реформи фінансового сектора, які провели влади КНР. В даному випадку мова йде про кошику валют, виходячи з якої розраховується вартість спеціальних прав запозичень (SDR) МВФ. Це платіжний засіб, який випускає Фонду і яка не торгується на фінансових ринках. SDR використовуються для розрахунків між МВФ і його членами. Насамперед у SDR він видає кредити країнам, які потерпають від будь-якої кризи. Але від складу резервної кошика залежить курс SDR і те, в якій валюті отримає допомогу країна. Крім юаня, в число резервних валют МВФ входять долар, євро, японська ієна і британський фунт. Найбільшу вагу в кошику належить долара і євро.
Це була велика перемога, адже протягом останніх років Китай домагався визнання за юанем статусу валюти для міжнародних розрахунків і заощаджень. Деякі світові центральні банки почали зберігати частину резервів в юанях. Однак поки частка в юанях у резервах центробанків набагато менше, ніж у долара та євро. Перетворити юань валюту для проведення світових розрахунків Китаю також поки не вдається. Більшість угод в світі як і раніше полягають у доларах і євро.
Шлях до китайської валютної зони
Тим не менш визнання юаня в якості не просто конвертованою, але резервної - при всіх умовностях - валютою не могло обійтися китайцям безкоштовно. Американські політики і міжнародні організації рутинно звинувачували Китай в маніпулюванні курсом юаня. Протягом багатьох років курс китайської валюти і справді був занижений, що штучно знижувало вартість китайського експорту.
І вже в листопаді того ж 2016-го президентом США був обраний Трамп, який почав фронтальну торговельну війну з Китаєм. Він оголосив "грабунком" весь китайський експорт в США, а співпраця з КНР нетерпимим. Але вже незабаром американський президент зірвався на власного главу ФРС, який, підвищуючи процентну ставку, зробив долар дорожче і тим знецінив перемогу.
У 2019 р. Трамп уже неодноразово відмовлявся від угод з КНР. Зовні це виглядає як звичайний торг на переговорах, підкреслений надією домовитися "коли-небудь", але на ділі - принципова позиція.
Любов китайців Трампу не потрібна, йому потрібні приклади повернення традиційних американських промислових підприємств до роботи. Але вимога фактичного самогубства Китаю - ще й старт нової виборчої кампанії Трампа. Адже неконкурентоспроможність ряду галузей у США порівняно з Китаєм потребує протекціонізму. Подібний підхід викликав у інтегрованою в Захід частини китайської еліти вибух шаленого патріотизму.
Тому стратегічних, довгострокових відповіддю Китаю на таку провокаційну агресію може бути офіційне створення валютної зони юаня. Як раз отримали всі "плюшки" від глобалізації і накопичили трильйони доларів, китайці противляться цьому не менше американців, але логіка історії не залишає їм іншого шляху самозбереження. Угода про таких розрахунках готувалося з 2014 р. і ще в листопаді 2018-го здавалося справою вирішеною. Проте первинним стимулом для Китаю було небажання сваритися з США. Пекін навіть дозволив американцям пограти з Кім Чен Ином, але, схоже, навіть подарунок у вигляді панд в цьому випадку виявилася б марною.
Зрозуміло, що посилюється розрив між Китаєм і США не міг пройти безслідно. Так, 3 червня аналітики Morgan Stanley передбачили настання рецесії в Штатах в кінці 2019 р. В американському банку уточнили, що прогноз складений з урахуванням сприятливого (!) результату торговельної війни з Китаєм. Іншими словами, навіть якщо Трамп врегулює всі розбіжності з Пекіном, і країни відмовляться від взаємних мит, рецесія в США все одно настане. Щоправда, інвестори не дуже в це вірять - вони захоплені простенькими бульбашками на американському фондовому ринку. Але вже 5 червня в КНР посипалися перші великі банки - "Баошань" і Банк Цзінчжоу. Стверджується, що за ними можуть наслідувати й інші.
Колапс Baoshang Bank викликав параліч на грошовому ринку після того, як були припинені торги його депозитними сертифікатами (NCD). Для малих і середніх банків такі цінні папери є джерелом від 23 до 31% фондування, вважають аналітики Deutsche Bank; однак тепер бажають кредитувати колег під заставу NCD стає все менше. Виникла ситуація "може змусити кредиторів на міжбанківському ринку переглянути свої відносини з малими і середніми банками", - пишуть аналітики OCBC Bank.
Як і раніше, на допомогу ринку прийшов Народний банк КНР, самовіддано заливший в систему 250 млрд юанів ($34 млрд) в рамках валютних аукціонів. Втім, заливаючи пожежа грошима, китайський ЦБ стикається з іншою проблемою - юанів на ринку стає більше. У свою чергу, нова девальвація юаня здатна привести до нового посилення торгової війни з Америкою. А за цим неминуче піде глобальний спад споживання і виробництва, в першу чергу - зниження цін на сировину. Що, зрозуміло, загрожує - в першу чергу для експортерів високоліквідних енергоносіїв.
Приміром, вже опинилося під питанням картельна угода РФ і ОПЕК щодо обмеження видобутку нафти заради підтримки цін на неї. Такий змова призвів лише до того, що американці наростили видобуток своїх вуглеводнів, заміщаючи скорочення видобутку картелем. Навіть обмеження нафтового збуту Ірану не призводить до зростання котирувань нафти - ціна пливе вниз. У кулуарах недавнього Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ) глава "Роснафти" Ігор Сєчін поскаржився: американці починають займати ті ринки торгівлі нафтою, які звільняють РФ та інші члени картелю. Тому тепер "Роснефть" готова підтримувати угоду ОПЕК, якщо держава компенсує держкомпанії "доходи". Ймовірно, з Пенсійного фонду.
Росія - слабка ланка
Вразливість Росії - колишній енергетичної наддержави - вже не перший рік стимулює її спроби "хоч тушкою, хоч опудалом" інтегруватися в зону юаня, бажано без втрати обличчя. Але поки Москві не везе ні з першим, ні з другим.
На початку листопада 2018 р. глава Зовнішекономбанку Ігор Шувалов заявив, що Росія і Китай можуть підписати угоду про перехід на розрахунки в національних валютах ще до кінця 2018 р. Проект угоди був представлений Дмитру Медведєву і Сі Цзіньпіну, а представники китайського уряду, на думку Шувалова, висловили "сильну зацікавленість" у його підписанні.
Також прославився на весь світ тримач чартерного повітряного флоту для своїх собачок породи коргі глибокодумно заявив, що рішення про перехід на розрахунки в національних валютах - політичне і поки що стосується лише двох країн, але при цьому - поганий сигнал для долара. "Адже долар завжди вважався, безумовно, надійним і не використовувався в якості політичного інструменту. А тепер в учасників ринку (під якими Шувалов, ймовірно, має на увазі корумпованих ділків з країн третього світу, в тому числі і себе. - "ВД") виникають підозри, що таке використання можливо. І не так важливо, наскільки ці підозри виправдані - сигнал все одно негативний". Але, як виявилося, Пекін сльозам не вірить.
Насамперед з'ясувалося, що безперервний перерахунок складний і пов'язаний з витратами. Тому передбачалося, що Росія і Китай виберуть одну базову валюту, в якій і будуть йти розрахунки. Але в зв'язку з тим, що економіка Китаю в кілька разів більше російської, більш імовірно, що такою валютою став би юань, а не рубль. Тому вже 25 грудня Росія і Китай відклали ідею підписати угоду про взаємні розрахунки в національних валютах. Втім, обсяг таких розрахунків зростає і без підписання угоди, - підбадьорив росіян перший віце-прем'єр Антон Силуанов.
При тому що товарообіг між двома країнами в 2018 р. склав близько $100 млрд, частка рублів і юанів у розрахунках за експорт з Росії в Китай склала в першому кварталі 8,8% (решта - в доларах), за імпорт в Росію з Китаю - 21%. Іншими словами, у двосторонній моделі використання юаня втричі перевершив рубль, але навіть разом вони не дотягнули і до третини від усього обсягу розрахунків.
Тим не менш, на думку Володимира Путіна, що зберігає свої записані на підставних осіб гроші в тропічних юрисдикціях, взаєморозрахунки в нацвалюті підвищать надійність банківського обслуговування експортно-імпортних операцій двох країн в умовах ризиків на світових ринках. Ризики у зв'язку з розвитком системи санкцій проти РФ, яких частково дотримується і Китай, чого там і говорити, наростають. Тому, незважаючи на те, що Росія і Китай почали підготовку міжурядової угоди щодо проведення розрахунків в нацвалюті і навіть створили з цього приводу меморандум, в результаті знову вийшов "пшик". Сторони знову домовилися "в рамках робочої групи" доопрацювати проект до підписання.
"Ми дійсно говорили про меморандумі. Ми відійшли поки що пропозицій від китайської сторони, від цього формату. Домовилися вести переговори по лінії центральних банків, міністерства комерції Китаю і мінфіну Росії", - підсумував Силуанов. Ніби ніхто не знає, що КНР вже близько року згортає свої інвестиції в російські інфраструктурні проекти за позамежного рівня корупції в країні Путіна.
Черговий виток скоморошества проявився на ПМЕФ-2019, де було знову заявлено, що Росія і Китай хочуть відмовитися від долара в розрахунках. Але підписання відповідної угоди анонсувало... тільки уряд Росії.
Платформа для юаня
Правда, Китай не проти, щоб росіяни самі переходили на юань. Про чергову спробу валютної реформи навіть йдеться у відповідному розпорядженні російського уряду. "Розрахунки і платежі за товари, послуги та прямі інвестиції між господарюючими суб'єктами РФ і КНР здійснюються у відповідності з міжнародною практикою та законодавством держав сторін з використанням іноземної валюти, валюти Росії (рублі) і валюти Китаю (юані)", - йдеться в проекті угоди. Але примітно те, що "вибір валюти платежу і способу розрахунків узгоджуються господарюючими суб'єктами самостійно".
У Петербурзі Путін кілька докладно, але в цілому цілком конкретно висловився з приводу ролі долара як світової резервної валюти - він заявив, що її слід "переосмислити".
У перекладі на російську це означає, що Путін готовий приєднатися до позиції Трампа, який вкрай зацікавлений у суттєвому зниженні ролі глобальних фінансових структур і інститутів. Швидше за все, саме на цю тему і йшли досить інтенсивні переговори з приїхали в Росію головою КНР Сі Цзіньпіном. Китайського керівника (крім питань до антикорупційних відомств РФ) могла зацікавити тільки одна тема, яку він якраз дуже не хоче чіпати, але до чого його жорстко підштовхує Трамп, який мріє про важкому доларі 1950-х - ліквідація світової доларової системи і перехід до валютних зон.
Але є нюанс. Задарма Москві користуватися юанем не дозволять.
Тому в квітні Путін заявив, що Пекін запропонував Москві збільшити постачання російського газопроводу "Сила Сибіру", не кажучи вже про те, що Китай змусив РФ продавати китайцям газ тільки за влаштовує його ціною. Але враження склалося таке, що російський бізнес-істеблішменту зовсім не збирається відмовлятися від американського долара, причому навіть ціною чималих жертв.
Іншими словами, з прискіпливими китайцями Кремлю знову не вдалося домовитися. Чи вдається іншим? Зрозуміло, коли мова йде про беззастережне участі в китайському проекті глобального домінування "Один пояс - один шлях", який і перетворюється на природну платформу для потенційної зони юаня.
Нагадаємо, що ідею "Одного поясу" Сі Цзіньпін вперше висунув під час візитів до Казахстану та Індонезії восени того ж доленосного 2013 р. У таких політичних документах, як План соціально-економічного розвитку на 2015 р. і Доповідь про роботу уряду, будівництво "Одного поясу" було включено в список найважливіших завдань, поставлених перед новим урядом Китаю.
Цей величезний проект був включений і в план 13-ї п'ятирічки, який був прийнятий в 2016 р. (тобто знову таки до приходу до влади в США Трампа). Суть ініціативи полягає в пошуку, формуванні і просуванні нової моделі міжнародного співробітництва та розвитку з допомогою зміцнення діючих регіональних двосторонніх і багатосторонніх механізмів і структур взаємодій за участю Китаю.
Примітно, що глобальний проект Китаю на тлі європейського інфантилізму і американського протесту продовжує прагнути до розвитку культурних обмінів і зв'язків у всіх сферах соціального буття, сприяння справі миру, стабільності та сталого розвитку. І все це - за $21 трлн, яких цілком вистачає для формування блоку з єдиною валютою, якщо США не змінять курс на руйнування глобалізації. Інша справа, що малорозвинені країни і ізольовані зможуть грати в китайському проекті виключно роль "їжі", що Китай недавно і продемонстрував, узаконивши відбирання у Росії ще 5 млн га території (про що в РФ повідомляється як про великий зовнішньополітичний успіх). Питання в тому, чи зможуть в умовах поділу світу на три валютні зони - долара, юаня і євро - збалансувати свої інтереси всі великі гравці.
