Жовто-блакитний Вільнюс. Чи варто шукати зраду у саміті НАТО
Україна рухатиметься до Альянсу за прискореною процедурою, але після війни. Водночас, питання безпекових гарантій переходить у практичну площину
Вулиці Вільнюса рясніють тисячами українських прапорів. Їх там багато не тільки тому, що Литва – один з наших найважливіших союзників, але й тому, що наші литовські друзі створили максимально потужний медійний супровід для дводенного саміту Організації Північноатлантичного договору (НАТО). І лейтмотивом медійної кампанії є приєднання України до Альянсу в якості 33-го члена, тобто після Швеції (#UkraineNATO33).
Не тріумф, але успіх
Щодо реалізації цієї перспективи просто тут у Вільнюсі, на жаль, у багатьох з нас були завищені сподівання — попри всю очевидність того факту, що зараз, поки триває війна, запрошення України до лав Альянсу є сюжетом з ненаукової фантастики. Проте були очікування, що ми отримаємо таке запрошення одразу по завершенню війни. Більше того, як повідомляють наші джерела, особисто президент Зеленський та його офіс продовжували добиватись відповідних формулювань навіть в останню годину перед публікацією Декларації саміту.
Цього не сталося. Та чи все так погано? Чи є привід взагалі для того нападу зрадофілії, який можна було спостерігати в нашому інформпросторі вже вчора, на кінець першого дня саміту?
Коротка відповідь: ні. Саміт для України загалом був успішним.
Отже, в 11-му пункті зазначається, що запрошення приєднатися до НАТО ми отримаємо, "коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані". Це перший раз, коли в декларації взагалі згадується слово "запрошення" в прив'язці до України.
Водночас в тому ж пункті є чітка заява, що "майбутнє України в НАТО". Україна "стає все більш оперативно та політично інтегрованою з Альянсом і досягла значного прогресу на шляху реформ", зазначили також союзники, які зобов’язуються і надалі підтримувати нас на цьому шляху. Оскільки, і це вже 12-й пункт, безпека України "має велике значення для членів Альянсу та Альянсу загалом".
Ще один важливий момент – це відмова від Плану дій щодо членства для України. Тобто ми йтимемо до Альянсу за прискореною процедурою — як Фінляндія чи Швеція. Хоча варто також визнати: в нашій ситуації може бути так, що ПДЧ нагадуватиме всім відомого ховрашка: ми його не бачимо, але він наче є, просто добре ховається.
Якщо обійтися без жартівливих алюзій, то безумовно це важливий сигнал для нас. Хоча є одне "але", точніше два.
Це, по-перше, згадування "умов". Тут неясно — чи йдеться про умови, які ми маємо виконати, чи про безпекові умови, які дозволять Україні стати членом Альянсу. Саме цей пункт, до речі, намагалась відкоригувати українська сторона.
По-друге, згода від всіх союзників. Тут теж не все просто, якщо згадати про, наприклад, блокування інтеграції Швеції до НАТО Туреччино, або про уряд Віктора Орбана, який послідовно спорадично нам політично шкодить.
З іншого боку, відсутність довгострокового і конкретного плану дій гіпотетично зміщує акцент передусім на політичну доцільність інтеграції. Тобто кількість умов/критеріїв та терміни можуть бути набагато меншими і, даруйте за каламбур, теж умовними. З рештою, не виключено, що вони можуть бути визнані як виконані після наступу СОУ чи закінчення війни загалом.
Окрім того, відсутність ПДЧ, виконання якого може розтягнутися років на 10 років, нівелює ризик, що за цей період Росія акумулює ресурси і здійснить новий напад на Україну, і вступ до Альянсу знов буде відтерміновано на невизначений час.
Радитись та боронитись
Тим часом союзники, і це закріплено було також в комюніке, наближатимуть перемогу України ще активніше, і вже через призму інтеграції України до НАТО.
З цією метою підвищується рівень координації, комунікації та взаємодії між Україною і Північноатлантичним Альянсом шляхом створення Ради України-НАТО замість Комісії Україна-НАТО. Учасники Ради, зазначається в комюніке, працюватимуть як рівні для просування політичного діалогу, взаємодії, співпраці та євроатлантичних прагнень України щодо членства в НАТО. Цей орган стане такою собі Радою з нацбезпеки і оборони між Україною та Альянсом, в тому числі у випадку "кризових ситуацій", тобто нових потенційних агресивних дій РФ проти нас.
В практичній площині НАТО зобов’язується сформувати багаторічну програму підтримки України заради зміцнення секторів безпеки та оборони, і в процесі "переведення України до повної оперативної сумісності з НАТО". Іншими словами, інтеграція до Альянсу відбуватиметься без формального приєднання, і це, власне, є запорукою вступу за прискореною процедурою.
Підтвердженням серйозності намірів слугують, зокрема, нові пакети допомоги та інші рішення, заявлені під час саміту.
Так, данське Міноборони повідомило про початок вже у серпні навчання в Данії українських пілотів на винищувачах F-16 в межах авіаційної коаліції, до складу якої входять 11 країн на чолі з данцями та нідерландцями (Бельгія, Данія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Велика Британія та Швеція).
Паралельно Франція надає нам 50 далекобійних ракет. За даними AFP, йдеться про ракети Scalp, що є аналогом британських Storm Shadow.
Збільшує військову допомогу Україні і Норвегія. За словами прем’єра цієї скандинавської країни, допомога зросте до $960 млн тільки цього року. І на 700 млн євро допомоги нам надасть Німеччина. До пакету входять дві пускові установки Patriot, 40 ББМ Marder, 25 танків Leopard 1 A5, 5 танків Bergepanzer 2.
І це не всі "подарунки" від Берліну. Власне, напередодні саміту Армін Паппергер, гендиректор одного з найбільших у ФРН оборонних концернів – Rheinmetall, анонсував відкриття у Західній Україні протягом найближчих 12 тижнів заводу, який обслуговуватиме і вироблятиме важку техніку (зокрема, БТР Fuchs). Вартість підприємства – 200 млн євро.
Цей спільний проект Rheinmetall і Укроборонпрому покликаний посилити український ВПК, зробити його незалежним і самодостатнім. Це мета наших союзників, що, за інформацією наших джерел, прописана у документі щодо гарантій безпеки від країн "Групи семи", який сьогодні погодять.
Безпекові гарантії. Крига скресла
До переліку гарантій, частина яких є елементами Kyiv Security Compact, повідомляють наші джерела, буде включено процес перемовин щодо формалізації цих гарантій, тобто матимемо чіткі зобов’язання гарантів у двосторонньому форматі в рамках широкої багатосторонньої угоди працювати над забезпеченням Києва інструментарієм, необхідним для стримування нової агресії Росії: озброєнням і устаткуванням для всіх видів військ; обміном розвідінформацією, зміцненням кібербезпеки, фінансовою допомогою і активною інтеграцією з країнами НАТО. Особливий пункт — негайні консультації держав-гарантів та України на випадок агресії, щоб оперативно надавати нам усю необхідну оборонну допомогу. Натомість від нас союзники чекатимуть на завершення реформ державних інституцій та оборонного сектора.
Всі зазначені вище треки підтримки України мають компенсувати відсутність негайного запрошення до НАТО для України в підсумковому комюніке. І не можна сказати, що відповідні рішення приймалися дуже легко. Ні, насправді довкола навіть формулювань щодо вступу та гарантій безпеки вчора точились запеклі дискусії. Попри наявність згоди, в принципі, всіх членів НАТО із тим, що Україна приєднається до Альянсу.
Що стримувало? По-перше, певна обережність. Так, страх спровокувати Росію наче втратив актуальність. Власне, скільки вже було "порушено" червоних ліній, криво намальованих Кремлем? І це на додачу до повної деміфологізації російських армії, ВПК і держави загалом.
Водночас режим в РФ зараз вкрай хиткий – після спроби заколоту Євгєнія Пригожина турбулентність значно посилилася. Державна система в Росії нестабільна. Отже це знижує горизонт прогнозування нашими партнерами можливих дій Кремля. Звідси і обережність, яка чітко проглядається у 16-му пункті комюніке, що стосується ядерної зброї Росії і безвідповідального ставлення режиму Путіна до неї.
По-друге, почасти і проблеми самої України. Адже, дійсно, окрім армії є інші чинники. Якщо щодо збройних сил, які згодом ділитимуться власним досвідом з вояками країн НАТО, питання лунають радше технічні, то в плані корупції і стабільності державних інституцій зроблено далеко ще не все.
Але й прогрес в реформуванні теж чималий. Зокрема на шляху до євроінтеграції. Це сьогодні у Вільнюсі визнала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. "Швидкість, з якою Україна прагне до членства в ЄС (…), прекрасна, вражаюча. Це заснований на досягненнях процес, і ми бачимо, з яким ентузіазмом та інтенсивністю Україна проводить реформи та стрімко рухається до членства в ЄС", — цитує її LRT.
Тож не варто впадати у відчай. А заразом, якщо ми вже сприймаємо себе частиною Північноатлантичної спільноті, то маємо не тільки тяжіти до певного егоцентризму, але й думати про загальні позитивні речі для цієї спільноти. В цьому контексті, примирення між Швецією та Туреччиною – безумовний плюс, що зміцнить родину НАТО, частиною якої ми прагнемо стати у майбутньому.