Жест відчаю. Чому Роухани почав торгувати дружбою з Обамою
Загроза виходу Ірану з ядерної угоди 2015 р., озвучена президентом Ісламської республіки Хасаном Роухани, виглядає абсолютно реалістичною, передбачуваною сама по собі, а також несе ряд вигод і ризиків іншим гравцям міжнародних відносин як в регіоні, так і в світі.
Войовничий ліберал
З одного боку, можна відзначити, що Тегеран з огляду на традицію агресивного зовнішньополітичного поведінки протягом останніх восьми місяців вів себе досить терпляче, спочатку намагаючись визначити, з ким і чим він має справу в особі Дональда Трампа. Переломний момент, мабуть, настав в момент травневого візиту президента США в Ер-Ріяд, звідки на адресу Ірану негайно прозвучали грізні обвинувачення, до того ж пов'язані з підписанням масштабних угод у військово-промисловій галузі. Більш того, афронт збігся з днем президентських виборів в Ірані, що саме по собі породило специфічний криза.
Схоже, якби Трамп відвідав королівство Саудів на кілька тижнів раніше, де під його візит були зібрані всі союзники Америки не тільки на Близькому Сході, але й в усьому мусульманському світі, економічний і дипломатичний "ліберал" Хасан Роухани, швидше за все, з тріском програв би вибори консервативному опоненту. Те, що трапилося в саудівській столиці поставило Роухани і його прихильників у двозначне становище і в подальшому змушує їх бути святіше аятоли Хаменеї у справі утвердження іранського суверенітету.
З іншого боку, серйозність намірів нового Білого дому, як і ідейна глибина, а також послідовність його головного мешканця і тоді, і сьогодні викликала сумніви. Звідси і щодо нешвидка розвиток конфронтації.
Має сенс поглянути на її основні моменти у неспецифічному порядку. Поточний результат - це посилення риторики з натяком на підвищення ставок.
Принизити Іран
Отже, 15 серпня президент Роухани різко засудив введення нових американських санкцій проти Ірану. За його словами, подальше посилення тиску може змусити Тегеран вийти з Віденських угод про долю ядерної програми. "Провал санкцій і політики стримування і привів попередні адміністрації за стіл переговорів. Якщо вони хочуть повернутися до вихідної точки, ми теж можемо повернутися до вихідної точки. На це нам потрібно не тижні і місяці, а лічені години", - сказав він, виступаючи перед депутатами парламенту.
За словами Роухани, президент США Дональд Трамп проявив себе ненадійним партнером, неодноразово порушували не тільки Віденські ядерні угоди, а й інші міжнародні домовленості. "Йому не можна довіряти", - підсумував президент. А це певний риторичне вододіл - усвідомлення Тегераном того обставини, що Білий дім після періоду шукань все ж відкидає лінію Обами на комплексне умиротворення Ірану.
У свою чергу, постійний представник США в ООН Ніккі Хейлі (яка багато в чому несподівано і невідомо, усвідомлено чи ні, але грає в діючій адміністрації роль яструба) прокоментувала загрозу Роухани щодо можливого виходу країни з ядерної угоди "протягом кількох годин" войовничим чином.
Посол Хейлі зазначила, що Іран повинен нести відповідальність за запуск ракет, підтримку тероризму, нехтування правами людини і порушення резолюцій Ради Безпеки. За її словами, не можна дозволити Ірану використовувати ядерну угоду, щоб утримувати світ в заручниках. В цілому саме по собі "ядерна угода не повинно ставати настільки важливим, щоб його розірвання мала глобальні наслідки", - сказала посол і додала, що нові санкції США не мають стосунку до ядерної угоди Ірану.
Тут не можна не відзначити вербальне - умисне чи ні - приниження Ірану схоже на те, як Барак Обама називав Росію "регіональною державою", яка до того ж погано справляється зі своїми обов'язками. Тим не менш наступного тижня Хейлі вирушить до Відня, щоб обговорити ядерну програму Ірану. А це означає, що, принаймні, на даний момент віденський дипломатичний механізм з іранського питання продовжує діяти. Що, скажімо, вигідно відрізняє його від Мінського і Нормандського форматів, институциализовавших стан російської агресії проти України.
Літнє загострення
Сам по собі новий етап загострення почався ще в перші літні місяці. Так, 17 липня глава МЗС Ірану Мохаммад Джавад Зариф прибув у Нью-Йорк, щоб в рамках ООН обговорити реалізацію так званого Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо іранської ядерної програми. Його візит символічно співпав із другою річницею прийняття СВПД щодо іранської ядерної програми. Стало очевидно, що президент Трамп (відразу після переїзду в Білий дім коментував це питання обережно і довірив викриття Ірану своєму тодішньому радника з національної безпеки Майкла Флінна), судячи з його новим публічним заявам, всупереч умовам віденської угоди, не бажає продовжувати зближення з Тегераном і послідовно знімати санкції.
Передбачалося, однак, що і на різке загострення Вашингтон не піде, оскільки це радикально розходилося б з позицією європейських партнерів США. Втім, за останні півроку стало ясно, що думка європейців для Америки Трампа не представляє особливої цінності (можливо, з деякими винятками для Франції). Більш того, його адміністрація почала загрожувати Ірану новими санкціями.
Справа в тому, що виконання плану денуклеаризації, а саме - графік зняття санкцій, багато в чому залежить саме від особистої волі президента США Дональда Трампа, який в період передвиборної кампанії досить жорстко висловлювався про ядерну угоду, називаючи її однією з помилок вже екс-президента Барака Обами.
У перші ж дні свого візиту Джавад Зариф встиг дати інтерв'ю телеканалу CNN, де в черговий раз звинуватив Вашингтон в небажанні виконувати зобов'язання за СВПД. "При укладанні угоди ми домовилися, що єдиною структурою, відповідальною за перевірку її виконання, буде МАГАТЕ. І на даний момент МАГАТЕ вже сім раз заявляв, що Іран чесно і повністю виконує свої зобов'язання", - сказав він. Примітно, що тоді ж президент США і сам визнав, що Іран дійсно виконує умови угоди, однак це ще не означає, що Вашингтон не стане вводити нові санкції у зв'язку з ракетною програмою Ірану.
Між тим, ще 15 червня Сенат США прийняв новий законопроект про санкції проти Ірану в зв'язку з його ракетною програмою. Документ передбачав введення санкцій проти осіб, що мають відношення або надають сприяння програми Ірану з розробки балістичних ракет або зброї масового ураження. Окремо передбачаються санкції відносно Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і співпрацюють з ним іноземних осіб.
Претензії Вашингтона
СВПД - угода між Іраном і "шісткою" держав (також відомої як "група 5+1") - п'ять постійних членів Радбезу ООН плюс Німеччина - було підписано 14 липня 2015 р. За планом Іран повинен виконати ряд умов. Наприклад, велика частина іранського збагаченого урану повинна бути вивезена за кордон, а завод по збагаченню палива "Фордо", попередньо позбавлений потужностей для створення збройового урану, стане науково-дослідним центром ядерної фізики і т. д. Крім того, Тегеран також зобов'язується допустити на свої ядерні об'єкти інспекторів МАГАТЕ через це країни Заходу будуть покроково знімати з Ірану санкції. Але СВПД - це не договір між Вашингтоном і Тегераном, а багатосторонній план дій на 10, а за деякими аспектами на 15 років по приведенню іранської ядерної програми в рамках міжнародних угод.
Положення СВПД закріплені відповідною резолюцією Радбезу ООН, яка була прийнята одноголосно (всіма 15 країнами) менше, ніж через тиждень після укладення ядерної угоди. Цікаво, що резолюція Радбезу в одній частині повністю повторювала СВПД, а в іншій - пропонувала шляхи втілення цього плану в життя. Для США (але, схоже, не для Трампа та деяких його радників особисто) важко піти проти цієї резолюції, яку вони самі підтримали. Це складно навіть з психологічних причин. Що стосується країн ЄС, то вони завжди з великою надією дивилися на Іран як на серйозний ринок. Зняття санкцій було вигідно і для Китаю, Японії, Південної Кореї, Індії - країни зацікавлені в розвитку економічного співробітництва з густонаселеним, нафтоносним і навіть історично відносно розвиненим Іраном. Самі ж іранці ніколи не були задоволені темпами втілення СВПД в життя. Але процес емансипації ісламської революції все-таки розвивався, і багато транснаціональні компанії повернулися в країну.
Щодо Ірану довгий час діяли як міжнародні санкції на рівні ООН та ЄС, так і санкції, накладені в односторонньому порядку. Найбільш відчутно вдарили по економіці країни заборони на купівлю іранської нафти, на страхування іранських нафтоналивних суден та обмеження, накладені на банківський сектор, - в першу чергу висновок Ірану з міжнародної системи SWIFT.
Тим не менш, крім претензій до ядерної програми Ірану, в США є ще ряд формальних приводів для посилення санкцій. Це сама по собі ракетна програма, розвиток якої ніяк не обмежується на рівні СВПД і підтримка тероризму. "Хезболла" і ХАМАС - терористичні організації, проте Іран вважає їх опорами опору ліванських шиїтів і палестинських сунітів відповідно. Нарешті, це права людини, адже Іран - друга у світі країна за кількістю смертних страт після Китаю.
Трамп без козирів
2 серпня Дональд Трамп підписав схвалений протягом минулих двох місяців обома палатами американського Конгресу закон про введення додаткових санкцій проти Ірану, Росії і КНДР. Саме Іран, а не Росія, з особистої точки зору Трампа, як раз і є ключовою адресат системного санкційного документа, тому за нього проголосував навіть російський лобіст в Конгресі, республіканець Дана Рорабахер. Формальною причиною введення санкцій проти Ірану стали випробування балістичних ракет, створення перешкод вільної навігації в Перській затоці і підтримка терористичних організацій.
Заступник міністра закордонних справ Ірану Аббас Аракчи, у свою чергу, назвав підписаний Трампом закон про санкції порушенням Віденської угоди щодо іранської ядерної програми. У відповідь на цей американський афронт вже 12 серпня парламент Ірану затвердив асигнування $520 млн на розвиток ракетної програми і розширення діяльності Корпусу вартових ісламської революції. Як стверджується, ця міра покликана дати відсіч "зарозумілим американським імперіалістам". "Американці повинні знати, що це тільки перший крок. Ісламська Республіка Іран готова дати відсіч провокаціям американських терористів", - заявив голова парламенту Алі Ларіджані.
Слід звернути увагу, що американський крок формально не пов'язаний з СВПД, але в системі американо-іранських відносин ніяких великих глобальних козирів у Тегерана просто не залишилося. Але "за протоколом" провокований американцями Іран "грає не за правилами". А провокують його США як з об'єктивних, так і суб'єктивних причин.
Серед перших - небажане перетворення Ірану в домінанту на Близькому Сході, адже очевидно, що, скориставшись вакуумом в регіоні після виходу американців з Іраку і їхня нерішучістю у Сирії, він робить основний вплив на стан справ на цьому перехресті ліній сили. Ірак, Сирія, Ємен - всі вони є об'єктами докладання таких зусиль Тегерана при відносно слабкому оппонировании з боку Анкари і Ер-Ріяда.
Суб'єктивні причини - це посилений при Трампа ізраїльське лобі, яке красномовно представлено власним зятем-радником президента Джаредом Кушнером, який до того ж є автором системної угоди з Саудівською Аравією. А особистий мотив самого Трампа - зображення зовнішньої політики Обами слабкою і безрезультатною. Крім того, Трамп намагається зблизитися з соціально-консервативним флангом Республіканської партії, який розглядає Іран, незалежно від конфесійної приналежності, як вселенське зло. Військовий ж фланг правлячої партії і уряду у Вашингтоні не може пробачити іранцям підступів в Іраку і самого факту ісламської революції, пов'язаної з приниженням для американського політичного класу.
До речі кажучи, новий виток конфлікту збігся з розвитком чергового потенційно хворобливого скандалу. У центрі цього інциденту - діяльну участь Росії в ремонті іранської військової техніки та імпорт певних комплектувальних для російського ВПК. Схоже, ситуація настільки погана, що цих фактів навіть не стануть заперечувати. Також поширюються чутки про відключення від системи SWIFT за співпрацю з Сирією та Іраном помітного російського банку Темпбанк, який вперше потрапив під санкції ще в 2014 р.
Але при всьому сказаному можлива відмова Ірану від СВПД небажаний для європейців і китайців, а також потенційно підсилює латентно проросійську яструбину партію в Ірані, швидше виглядає як жест відчаю. Адже завдяки навіть часткове скасування санкцій Роухани вдалося зміцнити економіку країни. У 2013 р., коли він тільки прийшов до влади, ВВП падав майже на 6% в рік, тоді як у минулому році економіка Ірану показала зростання більш ніж на 7%.
Роухани також вдалося знизити інфляцію з 40% в 2013 р. до 7,5% у 2016-м. Правда, за даними неофіційних підрахунків, інфляція в Ірані коливається в районі 10%. Однак економічне зростання Ірану обумовлений тільки роботою нафтового сектора - інші галузі в країні як і раніше розвиваються слабо. Роухани розраховував впоратися з цією проблемою за рахунок створення в Ірані сприятливого інвестиційного клімату, про що тепер, ймовірно, доведеться забути.
