Залізо Шовкового шляху. Як Китай відбирає у Росії, Центральну Азію
30 жовтня в столиці Азербайджану була відкрита залізниця Баку-Тбілісі-Карс. У церемонії взяли участь лідери трьох держав, чиї території вона об'єднує: прем'єр Грузії Георгій Квірікашвілі, азербайджанський і турецький президенти Ільхам Алієв і Реджеп Таїп Ердоган. Але дуже великий інтерес представляло присутність заморських гостей - казахстанського і узбекистанского прем'єр-міністрів Бакытжана Сагинтаева і Абдулли Аріпова (ще дві країни з іншого боку Каспію - Таджикистан і Туркменістан - були представлені на рівні міністрів). Воно символізувало приєднання нової залізниці до масштабного проекту "Залізного Шовкового шляху", який, у свою чергу, тісно пов'язаний з китайським проектом "Один пояс, один шлях".
Будівництво століття голови Сі
Довжина презентованого в азербайджанському Міжнародному морському торговому порту ділянки залізниці не занадто велика - менше тисячі кілометрів (по території Азербайджану 503 км, 259 км грузинської території і 76 - за турецькою). Новація в тому, що ділянка з пропускною здатністю в 17 млн тонн вантажів на рік (6,5 млн т і 1 млн пасажирів в рік на початковому етапі) з'єднає західний берег Каспійського моря з розгалуженими мережами турецьких, а далі і європейських залізниць (для цього під Босфором вже проритий тунель Мармарай). І стане важливою частиною швидкісного залізничного коридору Європа-Кавказ-Азія, який повинен закінчитися на західному березі Тихого океану - в Китаї, скоротивши час доставки вантажів з одного кінця континенту до іншого до 10-15 діб (замість 40-45 по морю). А за найбільш сміливим прогнозам, через Південно-Східну Азію і поромні переправи цей транспортний коридор дотягнеться до Австралії та островів Океанії, адже саме такими бачаться ядру китайської компартії, нового "керманичеві" КНР Сі Цзіньпін результати його реалізації мегапроекту "Нового Шовкового шляху" (поширене раніше назву ініціативи "Один пояс, один шлях").
Цілком можна очікувати, що в найближчому часі китайський лідер подвоїть зусилля, спрямовані на просування проекту. І пов'язано це не тільки з подоланням виникли на його шляху труднощів (зразок обструкції з боку Індії та ряду європейських країн, яка проявилася в ході помпезної презентації проекту на пекінському саміті в середині травня), але і з наявністю на даний момент сприятливих для його реалізації можливостей.
Їх внутрикитайский аспект полягає в небаченої з часів Мао Цзедуна концентрації влади в руках голови КНР, про що "ДС" нещодавно писала. Вона висловилася, зокрема в тому, що проект "Один пояс, один шлях" (разом з іншими "думками Сі Цзіньпіна") був зафіксований у статуті Компартії Китаю в якості однієї з основ міжнародної економічної політики Піднебесної.
Зовнішньополітичне сприяння реалізації китайської ініціативи забезпечив Дональд Трамп, який, як і обіцяв під час виборчої гонки, одним з перших своїх указів вивів США з Транстихоокеанского партнерства (зони вільної торгівлі ключових країн по обидві сторони самого великого океану, що має метою стримування зростання китайського впливу у світовій економіці та торгівлі). Тим самим американський президент якщо не поховав, то знекровив і дуже забарився не лише цю, а й ще одну "антикитайскую" ЗВТ - Трансатлантична торговельне та інвестиційне партнерство, яке повинно було об'єднати американське протидія Піднебесної з аналогічними зусиллями вже європейських країн. І експерти почали припускати, що місце Вашингтона в цих організаціях цілком може зайняти Пекін. Причому не тільки "прийшовши на готове", але ще і використавши у своїх інтересах напрацювання попередніх американських адміністрацій, спрямовані на обмеження саме його економічної експансії.
Але становище Дональда Трампа продовжує залишатися хитким, і арешти таких людей з його близького кола, як Пол Манафорт, розхитують його ще більше. Тому в інтересах товариша Сі поквапитися, тим більше що сприятливі для його реалізації мегапроекту обставини виникли і по іншу сторону китайських кордонів - в Центральній Азії. З-за плодоовочевого спору казахської і киргизької митниць з новою силою затріщав Євразійський економічний союз, очолюваний ще одним "заклятим другом" Китаю - Росією.
Розкол в ЄАЕС
Спір вважається продовженням політичного конфлікту, пов'язаного з нібито підтримкою владою Казахстану опозиційного кандидата на нещодавніх президентських виборах у Киргизстані. Але офіційно проходить в рамках торговельно-економічних претензій країн один до одного. Астана звинувачує Бішкек порушення фітосанітарних або митних (реекспорт китайської контрабанди) норм ЄАЕС. А той звинувачує її в штучному перешкоджання потраплянню киргизьких товарів на свій і ще більш пріоритетний для Бішкека російський ринок (хоча навіть деякі киргизька експерти кажуть, що казахи просто вперше почали повністю і прискіпливо застосовувати всі пункти договірної бази інтеграційного об'єднання, ніж і паралізували торгівлю).
В результаті цього величезна кількість фур з киргизькими товарами, багато з яких є швидко псуються (наприклад фрукти), стоїть на кордоні. А президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв тиражує звинувачення в адресу інших членів ЄАЕС, резюмуючи, що покладати надії на цей союз кыргызам не варто.
Швидкого краху ЄАЕС не чекають, тим більше, що через місяць Атамбаєв залишить президентське крісло. І нещодавно обраний президент Сооронбай Жеенбеков отримає всі шанси почати розмову з Нурсултаном Назарбаєвим "з чистого аркуша". Але це не означає, що Китай не спробує використати конфлікт, щоб посилити протиріччя в цьому інтеграційному об'єднанні. Тим більше що навіть приєднання до ЄАЕС конфліктного Киргизстану супроводжувалося скандалом: нібито Москва пообіцяла Бішкеку за входження в союз інвестиції на будівництво цілого каскаду ГЕС, але потім не змогла виконати цих обіцянок. Що багатьох навело на думку: поспішне втягування Бішкека в організацію було продиктоване бажанням Кремля продемонструвати подальше "збирання земель".
Образа кырзызов на те, що Кремль їх "погрався й покинув" (не тільки не дав грошей на ГЕС, але і перед казахами зараз не заступився) вигідна Пекіну, незадоволеному не тільки тим, що з входженням до ЄАЕС кырзызское вікно сірого імпорту на ринки країн СНД стало значно вже, але і власне існуванням ЄАЕС. Адже ця організація певною мірою дублює (тільки в інтересах Кремля) ту структуру, яку Піднебесна хотіла б створити на теренах Центральної Азії для реалізації власних інтересів. Адже прокладання нових і розширення старих торгових шляхів - це лише частина проекту "Один пояс, один шлях".
Ще в 2015 р. міністерство комерції КНР опублікувало "Пропозиції щодо сприяння торгівлі та логістики". З них випливало, що Китай збирається не стільки облаштовувати торгові шляхи логістичними центрами і новими дорогами, скільки створювати зони вільної торгівлі вздовж цих шляхів. І останні, зрештою, повинні будуть охопити всі країни - учасниці проекту "Один пояс, один шлях". А пострадянська Центральна Азія бачиться як ймовірна перша стадія руху цього проекту на Захід. До того ж - найбільш перспективна. Адже альтернативний центральноазіатського південний коридор "Пояси і шляху" повинен проходити спочатку через зони територіальних суперечок Китаю, Індії і Пакистану, а далі через нестабільні країни Середнього та Близького Сходу. А північний - через Росію, яка Китай своєю непередбачуваністю і непомірної жадібності корумпованого чиновництва (епопея з дворазовим завищенням росіянами кошторису на будівництво нових залізниць за китайські кредити, можливо, вже і призабылась в Москві, але добре пам'ятається в Пекіні). Тому і Китай бажає будувати дороги для постачання своїх товарів до Європи не з рівнинним російських просторах, а через моря і гори, облаштовуючи поромні переправи і роя тунелі. Зокрема - тунель, що перетинає грузинсько-турецький кордон на залізниці Баку-Тбілісі-Карс.
І підігрує йому в цьому плані не тільки Киргизстан, критикує ЄАЕС, але і його опонент в нинішній суперечці - Казахстан. Який до того ж є одним із найбільш завзятих прихильників китайського мегапроекту. До речі, казахстанський прем'єр прибув на відкриття дороги Баку-Тбілісі-Карс не з пустими руками: з них з нового казахського порту Курик в бакинський Алят на поромі прибутку і перші контейнерні поїзди, сформовані в Казахстані та Китаї. Які увійдуть в число перших випробувачів нового маршруту.
Не відстануть в прагненні допомогти реалізації китайських планів і інші центральноазіатські і кавказькі країни. Для них тиражовані російськими ЗМІ "жахи китайської експансії" поки що досить невизначене майбутнє. А російський політичний та економічний диктат, який нещодавно описувала "ДС", - цілком усвідомлене минуле і сьогодення. І страх перед ним підсилюють російські ж непередбачуваність і непослідовність. Вони проявилися спочатку в замиканні на себе максимуму експорту пострадянських країн (особливо того, який колишні республіки СРСР намагалися продати на Заході), а потім у відмові ці товари викуповувати. Найбільш яскраво це проявилося на прикладі туркменського газу, який до середини минулого десятиліття закуповувала Україна. І невідомо наскільки довго протримався б Туркменістан на поставках невеликих об'ємів блакитного палива в Іран, якщо б до моменту тривалої припинення його закупівель Росією в 2009 р. не був практично готовий новий газопровід в Китай (та й китайські кредити допомогли протриматися "на плаву"). Тепер же, після повної відмови Ірану і Росії від закупівель газу в Туркменістані, поставки в Китай - єдиний серйозний наповнювач туркменського бюджету.
Драконові кігті замість орлиних
Втім, Туркменістану вже довелося відчути і те, що кігті китайського дракона можуть стискати шию не слабкіше пазурів двоголового орла. Опинившись єдиним покупцем блакитного палива у Ашхабада, Пекін почав поступово знижувати його ціну, мотивуючи це зниженням цін на енергоносії на світових ринках (при цьому частина газу він ще й забирає у якості погашення кредитів). Туркменської влади протиставити китайському натиску нічого: альтернативних покупців у них немає. І шантажувати припиненням поставок не вийде: у цьому випадку Китай легко їх замінить газом з багатих цим сировиною Казахстану чи Узбекистану, по території яких проходять гілки газопроводу з Туркменістану. Спроби ж Туркменістану налагодити постачання газу на Південь (в Індію та Пакистан через неспокійний Афганістан) або на Захід (через Каспійське море, розділ якого блокується Росією та Іраном) поки результатів не дали. Хоча Туркменістан вже побудував на своїй території трубопровід, який може стати початком Транскаспійського газопроводу - з українських, до речі, труб.
Відчули на собі жорсткість китайських парламентерів та інші центральноазіатські країни. Наприклад Таджикистану, близько 700 тис. громадян якого є трудовими мігрантами в Росії, недавно довелося мало не вдвічі підвищити квоти для китайських робітників. Вони будуть за китайські кредити будувати в цій країні інфраструктуру "Пояси і шляху". Висловлюють серйозні побоювання з приводу посилення китайського впливу у своїй країні і представники різних політичних та громадських організацій Казахстану. Це видно навіть у написанні ними назви китайського проекту: "Один пояс - один шлях". Використання тире замість коми демонструє їхній страх перед майбутнім укоріненням Казахстану в кільватері китайської зовнішньої політики (більш поширений варіант написання через кому був простим об'єднанням в одному назві двох частин проекту - "Економічного пояса Шовкового шляху" і "Морського Шовкового шляху ХХІ ст.", тобто мав в'язку кількісну, а не логічну). Хоча іншого шляху у країн Центральної Азії на даний момент особливо і немає. Навіть до Росії, яка раніше могла підкинути кредитів за демонстрацію політичної лояльності, вже не повернешся. У Москві можуть лише порадити триматися і побажати гарного настрою, так як "грошей немає".
Всі ці вигоди і небезпеки повинна врахувати і Україна, яку Китай розглядає як важливого партнера при реалізації ініціативи "Пояси і шляху". Адже навіть без урахування повільно зростаючих можливостей українських покупців наша країна може відчутно допомогти реалізації китайської ініціативи завдяки своєму малореализованному транзитному потенціалу. Особливо для поставок китайських товарів через одеські порти і УЗ в Польщу і далі в країни Північної Європи. Тим більше що завдяки пуску залізничної ділянки від Тбілісі до Карса вивільняються пороми, які возили вантажі з грузинського порту Поті (саме туди раніше транскаспийские вантажі, що прибували із Баку) до Стамбула. І Одеса цілком може стати пунктом призначення. У той же час варто добре подумати над відповіддю на китайське пропозицію про створення з нами зони вільної торгівлі.
