Воюйте та плодіться. Як Путін переконував кузькіну мать заводити нових дітей

Російський диктатор Владімір Путін обрав для свого чергового звернення до Федеральних зборів РФ — традиційного шоу окозамилювання — останній день лютого у переступному році, аби, мабуть, підкреслити неабияку значущість всього того, що він наговорить під час цього заходу.

Чи справді в його двогодинній тираді було щось значуще? Попри те, що кремлівський сонько Дмітрій Мєдвєдєв майже не куняв (ймовірно через якийсь допінг), звернення Путіна (увага: спойлер) було все ж як завжди нудним і прогнозованим. В принципі, немає жодного сенсу переповідати всі нісенітниці підстаркуватого чекіста (ця марудна справа для профільних спеціалістів, зокрема, психіатрів), проте виокремимо п’ять ключових наративів його виступу. 

Але перед тим завважимо: вчора, як відомо, так звані депутати так званої "ПМР" звернулися до Росії з проханням врятувати їх від "економічної блокади" Молдови. Багато хто не виключав, що сьогодні російський автократ може знов погратися в імперскість, як він це зробив щодо українських територій. Але ніт – ані пари з вуст про якесь там "приєднання" Придністров’я. Імперськості в Путіна зараз по вінця – цілком достатньо для форсування "виборів президента" в РФ, що відбуваються на тлі війни проти України, і радше Путін грав іншу роль.

Тому, і це перший пункт, весь його виступ був виголошенням досі відсутньої передвиборчої програми, покликаним переконати, заколисати, задурити безмовний електорат.

За лічені дні після вбивства Алєксєя Навального російський старець вийшов на сцену, аби де-факто заявити, що саме він створить ту саму "Прекрасну Росію майбутнього". І задля переконливості Путін вправно жонглював мільярдами і трильйонами – обіцяв збудувати/відновити дитсадочки, школи, лікарні, дороги, ліси; позбутися імпорту і мати власні компуктєри, літаки і все на світі, а паралельно – засипати грошима простих росіян, але насамперед завсідників пологових будинків. Ну, і вишенька на торті – списання двох третин боргів регіонів за бюджетними кредитами. Прямий підкуп депресивних суб’єктів РФ, що є головними постачальниками "м’яса" на фронт.

Звідки він братиме кошти на свої грандіозні звершення? Радники підготували переконливе обґрунтування – російська економіка зростає попри все і всіх, а Росія ввійде до "четвірки найбільших економічних держав світу".

І тому Путін хизувався тим, що за 23 роки кількість росіян, які перебувають за межею бідності, зменшилася з 42 млн до 13,5 млн (і жодного слова про зворотній тренд, який — так уже склалося — незручно співпав із війною проти України).

Взагалі, економіка РФ, мовляв, минулого року зростала фантастичними темпами. Була настільки прудкою, що випередила "не тільки провідні країни ЄС, але й всі держави "Групи семи". Серйозно, він так сказав.

Втім, по-перше, тут варто завважити наступне: по-перше, уявімо, що повіримо у цифри Росстату, згідно з якими ВВП у Росії минулого року зріс на 3,6%, і тоді дійсно темпи зростання російської економіки були вищими за показники Великої Британії, Італії, Канади, Німеччини, Франції чи Японії, які коливаються у межах 1%. Але. У "Групі семи" також є ще Сполучені Штати, де ВВП зріс у 2023 р. на 6,3% (друге місце Китай – 4,6%).

По-друге, відносна стійкість економіки РФ обумовлена накопиченням прибутків від продажу енергоресурсів і тим, що зараз ці резерви божевільними обсягами вливаються у війну – у ВПК і армію, а також ідуть на виплати солдатам та родинам загиблих. Тобто це не інвестиції, що посприяють розвитку країни у довготривалій перспективі, а радше навпаки — за кілька років можуть спричинити соціально-економічну катастрофу.

Зрештою, Путін, вочевидь, вірить, що до цього часу Росії вдасться повернути хоча б частково втрачені позиції на ринках. Зокрема і через навернення нових друзів і активізацію участі в інших міжнародних структурах на кшталт БРІКС чи ШОС в контексті формування глобальної опозиції трансатлантично-тихоокеанській спільноті.

Досягти цього Путін, як і раніше, має намір за рахунок позиціонування Росії (і це другий пункт) як флагмана світової консервативної революції. Іншими словами, в ролі лідера сучасних хрестоносців, які зубами вчепилися в архаїчні, традиціоналістські догми і принципи.

По-третє, також в ролі фундаторів альтернативи США, Європі та іншим "неоколоніальним державам". Себто Кремль посилює наратив про "глобальну більшість" (свою "глобальну більшість" звісно), що, і тут є певні небезпечні медійні ризики для нас, опосередковано дзеркалить українську "формулу миру". Граючи в "антиколоніальність" Росії, Путін маскує підстави для розв’язання повномасштабної війни проти України, і гібридної – проти Європи, США та їх союзників. Путін подає цю війну як антиколоніальну, аби решта лідерів-маргіналів прийняла кремлівський порядок денний.

Разом з іншими автократами і просто ласими до грошей лідерами Кремль буде захищати свій суверенітет, "далі розвивати демократію" і…Ну, загалом, тут найкраще пасує відома мемна фраза одного створеного Метом Грюнінгом робота про якесь своє, особливе місце з блекджеком і хвойдами. А Заходу – зась!

Проте цю путінську "Прєкрасную Росію будущєго", або ж Четвертий райх хтось ж має боронити, чи не так? Звісно. Ось чому цей косплеєр Гітлера, від війни проти України одразу перейшов до дітей і багатодітних росіян. Основний посил: народжуйте якнайбільше, ми дамо всім гроші. Не будуйте свої кар’єри, а приводьте у цей світ більше майбутніх солдатів. Школярів починайте водити на заводи, щоб замість дитинства в них був обов’язок перед державою під наглядом, по суті, політруків – "радників з освіти при директорах". І взагалі: "кидайте пити, ставайте на лижі". Це, власне, і є четвертий наратив звернення Путіна.

П’ятий же полягає в тому, що Росія прагне мати своє місце під сонцем, рівнозначне американському. Путін каже, що він, з одного боку, готовий до діалогу з Вашингтоном, зокрема, і про долю Європи. Але як частини, мовляв, демонтованого Штатами та їхніми сателітами "євразійського безпекового простору", оскільки без "суверенної, міцної Росії неможливий жоден світовий правопорядок". 

Однак Росія, декларує Путін, якщо вже Штати не хочуть дружити, готова "вдарити" раптом що. І не прийме, якісь там натівські контингенти, як висловився Путін, на території Росії. І це він про Україну, коментуючи нещодавні заяви президента Франції Емманюеля Макрона та інших урядовців.

До речі. Варто завважити, що на тлі заяви Макрона про можливу відправку військ до України, в інформаційному просторі з’явилися повідомлення про передачу Зеленському через саудитів пропозиції щодо замороження конфлікту. І з’явилися вони напередодні виступу Путіну, що свідчить про, передусім, їх медійний характер: Кремль таким чином намагається продемонструвати бажання завершити конфлікт, але Захід, мовляв, пручається. Це теж передвиборчий наратив, що має разом з тим активізувати проросійських корисних ідіотів у контексті вимог припинити військову підтримку України.

Адже "нє ми началі ету войну", а Захід, який прагне стратегічної поразки Росії. Але Росія ще ого-го. В неї є ядерна зброя, в неї є усіляки "кинжали" та інші "пєрєбурєциркони" разом з "посейдонами" і "сарматами". І Росія, запевняє Путін, надалі крокуватиме цим шляхом, тим самим підтверджуючи те, що РФ було все ж втягнуто в гонку озброєнь. Чим це закінчилося для СРСР, за яким нудьгує кремлівський старець, добре відомо.