Завершення війни в Карабасі. Який секретний пакт підписали Путін та Ердоган

Війна завершена (призупинена на невідомий термін). Давайте спробуємо подивитися, що ж ми маємо після підписання мирного договору

1. Росія зберегла повний контроль на цій території. Так, Путін погодився віддати частину територій, які вірмени вважають своїми, але все мирне врегулювання лежить виключно на російських військових. Ніяких інших миротворців немає і не буде. Іншими словами, для чогось Путін підіграв Ердогану та Алієву, хоча й повністю зберіг оперативний контроль в регіоні.
2. Сторони залишили міну сповільненої дії, яка в будь-який момент може призвести до подальших бойових дій: статус Нагірного Карабаху взагалі ніяк не визначається мирним договором. Іншими словами, нинішня війна — це лише чергове серйозне загострення, яке, при потребі, можна буде знову перевести в гарячу фазу.
3. Вірогідність падіння уряду Пашиняна доволі висока. Але навіть якщо він утримається, що зараз виглядає не дуже реалістично, це не вплине ні на що. Пашинян чи будь-хто інший залишаються на 100% залежними від росіян. Вірменія, як самостійний гравець, де-факто, перестала існувати. Це самоврядна територія з повною васальною залежністю від РФ.
4. Перемир'я, судячи з усього, є частиною більш широких домовленостей між Росією та Туреччиною. Що входить в ці домовленості — сказати складно. Можна припустити, що це фіксація такого собі статус-кво в цьому регіоні, яке може потішити самолюбство Ердогана без особливих втрат для Росії. Але очевидно, що це зовсім не основа домовленостей. Конфлікти в НАТО, ускладнення ситуації в європейських країнах з високим рівнем турецьких мігрантів, Сирія та Лівія, російські газопроводи — ось короткий перелік умовних тем цього, можливо, навіть не підписаного пакту. Путін, де-факто, підіграв Ердогану, давши можливість йому показати Франції, де найбільша діаспора вірмен, хто в домі хазяїн. Путін свідомо піднімає статусність Туреччини і її лідера. Очевидно, що створюється такий собі антиєвропейський фронт, де роль головного зла буде відведена саме Ердогану.
5. Вирішивши питання Карабаху Путін може розв'язати собі руки в Грузії, яка, на відміну від Вірменії, справді є геополітичним плацдармом Закавказзя. Очевидно, там будуть спроби йти шляхом "перекуповування" еліт, тобто таким же шляхом, як і в Україні.

А тепер щодо України та Донбасу. Путін показав, що може мислити нестандартно. Віддавши невеликі території він, як вважають в Кремлі, зв'язав по руках своїх можливих геополітичних суперників і навіть, можливо, перетворив їх на ситуативних союзників. Але Карабах і деокуповані райони буде контролювати Баку, хоч як би це складно не було і які б міжнаціональні конфлікти там не виникали на локальному рівні (судячи з усього, там буде спроба заміщення вірменського населення азербайджанцями). А це в свою чергу може призвести до різного роду ускладнень. І на це, між іншим, розраховують в Кремлі.

Нам пропонують куди гіршу пастку: нам пропонують забрати підконтрольний Росії Донбас і залишити за російською агентурою право управляти цією територією. Тому нічого страшного, якщо ми, як і азербайджанці, чекатимемо 30 років.