Палестина, розстріли та ліваки. Що спільного між університетським кампусом та ХАМАС

У середу ввечері, в місті Льюїстон, штат Мен, США, озброєний чоловік увійшов до місцевого боулінгу, застрелив сімох відвідувачів, після чого вбив ще вісьмох чоловіків у суміжному з боулінгом барі. Троє поранених пізніше померли, всього, таким чином, загинуло 18 людей, поранено – 13. Не всі загиблі були пасивні, навпаки, кількість тих, хто спробував чинити опір і миттєво викликав поліцію, приємно дивує. Якби не ці рішучі дії, жертв було б більше.

Нападник, колишній військовий, інструктор зі стрільби, який незадовго до цього лікувався в психіатричній лікарні, втік з місця і застрелився. Сотні поліцейських шукали його кілька діб, поки не знайшли труп, але нас цікавлять не ці деталі, а те, як розвивалися б події, якби в боулінгу чи барі опинилася хоч одна людина з пістолетом. А якби не одна? Володіння зброєю захищене другою поправкою до Конституції США: купити пістолет можна з 21 року, а з 18 гвинтівку. У кожному штаті все влаштовано по-різному, але Мен у цьому плані ліберальний. Проте ніхто не був озброєний — у сучасних США носіння зброї не в тренді. Та й навіщо, якщо можна прожити життя, не потрапивши до ситуації, коли воно знадобиться? Але можна і потрапити, і не прожити життя.

Про право на самооборону

Випадок у Льюїстоні свіжий, але не унікальний. Поточного року по всій території США було 330 перестрілок, з різних приводів, хоча частіше з меншими жертвами, і 566, враховуючи ті, в яких ніхто не загинув. Судячи з доступних описів, щонайменше у половині випадків, потенційні жертви мали шанс захистити себе, відкривши вогонь у відповідь. У деяких випадках, коли хтось із них так і зробив, все обходилося з мінімальною шкодою. Але такі випадки були поодинокі. Постріл у людину, навіть злочинця, вимагає як практичних навичок, так і соціального клімату, що схвалює такі дії, включаючи доброзичливе ставлення судді, який розглядатиме питання про правомочність самооборони. Тим часом історії зі спробами збройного самозахисту від погромників з BLM говорять про протилежне. Отже, якщо стрілець ще й чорний, варто десять разів подумати, перш ніж стріляти у відповідь. А оскільки поняття "афроамериканець" співвідноситься з де-факто кольором шкіри дуже приблизно, думати доведеться довго, але часу зовсім не буде.

Інакше кажучи, декларація про самооборону в сучасних США існує теоретично, але за фактом паралізована, як і в більшості країн. Просто коли вогнепальної зброї на руках небагато, це не так помітно: нарубати-нарізати вдається менше, ніж настріляти, та й ножі-сокири у населення не відібрати.

Дискусія про те, чи треба озброювати громадян поголовно й прищеплювати їм навички поводження зі зброєю та готовність до самооборони, чи, навпаки, поголовно роззброювати і привчати до непротивлення злу та очікування прибуття представників влади, стара як світ, і ми не будемо в неї заглиблюватись. Тим більше, що вона виходить за межі питання продажу зброї і стосується багатьох соціальних проблем. Нам цікаво інше — те, що така дискусія виявляє у суспільстві два різні психотипи. Власне, дві основні американські партії та орієнтовані на них, кожна на свій, хоч із партіями, в останні десятиліття, все ускладнилося.

Один із психотипів схильний розраховувати на себе і бачить у державі сервіс, право на послуги якого він купує, сплачуючи податки. Держава, що існує на багатьох рівнях, повинна, серед іншого, прибрати сміття, освітлити вулицю та покарати злочинця, а краще – не дозволити психопату вчинити злочин, роззброївши його превентивно. Але якщо держава запізнюється, громадянин готовий узяти все до своїх рук. Звісно, він спитає і з держави за недбальство – але потім.

Другий психотип бачить у державі довічну няньку, на яку можна перекласти відповідальність за чисті та безпечні вулиці, соціальне забезпечення та власну нерозумність, а також отримувати від неї компенсації за образи, реальні чи уявні, і просто гроші на життя. Не у виняткових випадках, а в режимі довічного утримання, не заморочуючись, звідки ці гроші беруться. Отримати голоси першого типу громадян складно, бо планка їхніх вимог висока. Голоси другого типу можна купити, а це вже не проблема, а лише витрати. І на такі голоси підсідає частина політиків.

Чому ми обговорюємо ситуацію в США так детально? Тому що США — не просто країна номер один, а й складальний цех завтрашнього дня для всього світу — так склалося з низки причин. І всі світові конфлікти спочатку розгортаються там, у зменшеному масштабі.

Втеча від волі

Розбіжності між двома психотипами найчастіше списують на ідеологічний суперечку між лівими та правими, злегка пересмикуючи, від психології до ідеології, і ще раз пересмикуючи, приписавши перший психотип до "правих". Але це не так, є ще одна вісь (насправді їх більше, але ми візьмемо за основу найпростіший тест на політичні погляди, популярний у мережі): ліберальний-комунітарний, причому "комунітарний" викликає сумніви. Комунітарність передбачає готовність підкоритися рішенням більшості, але більшість громадян другого психотипу не здатні виробити спільні рішення, а просто слідують за вождем, який утвердився в результаті політичного імпринтингу. Опанування мистецтва такого імпринтингу визначає успіх політика-популіста. Вісь лівий-правий, по суті, визначає ставлення до перерозподілу коштів від багатих до бідних, через податки та соціальні програми.

Отже, суперечка про право на самооборону зводиться до розбіжностей між лібералами та антилібералами. Останні здебільшого сьогодні ліві та комунітарні, але на словах. Їхній комунітаризм легко підміняється культом вождя з популістськими гаслами, а лівизна злітає як пух із кульбаби, щойно такий антиліберальний лівий дорветься до влади. Її відразу змінюють знакові риси кнура Наполеона з роману Оруелла.

А можна уявити собі лівого ліберала ? Так, але цей вид сьогодні майже не трапляється, оскільки антилібералізм для погано освіченого лівого, тобто лівака, набагато зрозуміліший. Ліваків же серед лівих більшість, бо примітивність вчення стала частиною канону. Погодьтеся, що ліволіберальна концепція рівних прав на реалізацію нерівних можливостей, разом із розумінням того, що нерівність і є свобода — хай навіть надлишком багатства і треба поділитися, щоб суспільство не злетіло з рейок – це складно. Лівий ліберал сьогодні, це, наприклад, мільйонер-філантроп, який жертвує на освіту не для того, щоб уникнути податків, а за покликом душі. Типаж, як мінімум рідкісний, щоб не сказати фантастичний. А зрівняйлівка під поліцейським пресом, який легітимує себе як "голос народу", чи, ще краще, як "відновлення історично ущемлених прав когосьтамів" — це зрозуміло і просто.

Так от, в антиліберальному розумінні і озброєний злочинець, і обрана ним жертва, що зважилася на збройну відсіч, рівні та рівнозлочинні. У розумінні антиліберала, жертві слід сподіватися тільки на державу і чекати на її рішення та дії. Це не принцип рівності перед законом, а принцип загального приниження перед силою, яка тяжіє над будь-якою особистістю, і бачить у ній лише свою власність. Але антиліберального лівака такий підхід влаштовує, а принцип рівності перед законом йому теж занадто складний. Адже ліберальний закон має бути продуктом консенсусу більшості суспільства, із повагою, наскільки це можливо, до прав і думок незгодних з більшістю. Теоретично, його офіцери повинні прибувати на місце миттєво і припиняти злочинні дії в зародку. У випадках, коли події випереджають їхню появу, виникає право на самооборону. Лівак же, вважаючи нормою примат країни над особистістю, перебуває стосовно держави у позиції лукавого раба. У нього немає моральних принципів, що не дозволяють обдурити закон, коли це можливо без ризику бути покараним, але він діє нишком. Спроби відкритих і жорстких дій, на кшталт першого психотипу, його лякають. Антиліберальний лівак бачить у них, і в громадянах, здатних на них, загрозу як для себе, так і для держави, що його патронує; він не відрізняє таких громадян від терористів та прагне виштовхнути їх за рамки закону. Поняття права тоталітарний лівак взагалі не осягає, і тому легко примикає до будь-яких неправових дій, здатних прогнути закон.

Приклад? В американських кампусах зараз назріла проблема: палестино-ізраїльський розкол загрожує перейти, а подекуди і перейшов у пряме насильство. Групи тоталітарно налаштованих студентів-мусульман увійшли у протистояння зі студентами-юдеями. Керівництво кампусів говорить про необхідність дотримуватися миру, але клони оруелловського кнура найчастіше проти Ізраїлю. Вони накручують безліч пояснень такого вибору, в центрі яких "окупація Палестини" Ізраїлем (дуже сумнівна теза!), але реальність прозаїчніша. Ізраїль (сам майже соціалістичний!) надто ліберальний для ліваків.

ХАМАС їм ближче та зрозуміліше, тим більше, коли він організував на підконтрольній собі території щось на кшталт тоталітарної держави. Тут же на горизонті з'являються Ердоган і Лавров з Небензей, і кажуть, що ХАМАС не терористи, а продукт страждань палестинського народу. Логічний ланцюжок набуває закінченого вигляду, і вже є на кого послатися, оскільки і ООН, як завжди, виступає за все добре відразу, і ні за що до ладу. І ліваки-антиліберали гуртуються в небензю сотню.

Втім, така сотня неоднорідна: у ній є палестинська частина, яка розуміє сенс гасел, які скандує та тримає в руках, і є масовка з місцевих, яка механічно відтворює ці кричалки. А тим часом:

• From river to the sea Palestine will be free – від Середземного моря до річки Йордан, тобто, вся територія, на якій розташовані Ізраїль і Палестинська Автономія. Завуальований заклик до знищення держави Ізраїль, що часто супроводжується картою "всієї вільної Палестини": таку саму карту, але вже Ізраїлю, малюють в Ізраїлі ті, хто пропонує закрити питання про палестинську автономію/державність як таку.
• "Хайбар, Хайбар йа йахуд"(араб.) — мова про битву при Хайбері в 628 році, ранніх мусульман під проводом Мухаммеда з євреями. В результаті населений євреями оазис Хайбер був узятий після півторамісячної облоги, а євреї вбиті або вигнані. Іранці назвали "Хайбер" одну зі своїх ракет. Заклик використовується радикальними ісламістами у всьому світі, і не лише у зв'язку з євреями. Той, хто виходить із таким плакатом, підтримує не лише ХАМАС, а й Аль-Каїду, ІДІЛ, Ісламський Джихад, Хізб а-Тахрір та іншу людиноїдну нечисть.
• "Немає миру без деколонізації" — ще один "стерильний" спосіб сказати, що Ізраїлю не повинно бути. Це адаптація наративу ХАМАС, згідно з яким усі ізраїльтяни — поселенці, тобто колоністи, і мають бути депортовані. Улюблене гасло на демонстраціях ліваків у американських університетах.
• Про "газ для Ізраїлю", "світ без Ізраїлю" та "коханий Касам, врази Тель-Авів" і так все зрозуміло.
• "Поклади меч на меч, ми всі люди Дефа". Мухаммад Деф — голова Батальйонів Езз ад-Дін аль-Кассам, військового крила ХАМАС.
• І, нарешті, "Духом і кров'ю ми викупимо тебе, про Аль-Акса" — 1929 року під цим гаслом почалася різанина євреїв у Хевроні, Єрусалимі та інших містах у підмандатній Палестині.

Знову ж таки, війна в Газі взята як свіжий приклад. Це окремий випадок загальної схеми, завдяки якій тоталітарні режими, і не тільки Росія, а й Іран, КНДР, КНР, Куба і будь-хто ще, виходять на контакт із західними ліваками і завойовують їхні симпатії. Від цього лише крок до ділового співробітництва, на кшталт бази підготовки RAF на території соціалістичної, на той час Угорщини, та постачання її членів грошима, документами та зброєю. Звичайно, приклад з RAF крайній та старий. Але є свіжий приклад — Захра Вагенкнехт!

Лівацька база для антиліберальних рухів є практично скрізь, не виключаючи і США.

До речі,США в основі своїй, ліволіберальні. Їх і створювали здебільшого ліві ліберали, яких поступово задавили праві антиліберали. Нині вони намагаються добити лібералізм, маніпулюючи антиліберальною лівачнею.

Гени пальцем не розмажеш

Але, як пам'ятаємо, сприйнятливість до ідеології визначається психотипом. А психотип залежить як від середовища, а й від генетики. Приклад? Чим вищий відсоток неандертальських генів в основній популяції – тим ліберальніша країна. Можливо, неандертальці, які жили невеликими групами, стикалися один з одним не лише з метою канібалізму, а й були палеолібералами? І термін "печерний лібералізм" має підстави? Як утриматися від спокуси розглянути в палеоліті міцний печерний середній клас?

Але жарти жартами, а генетична схильність до ліберального устрою соціуму підтверджується фактами. І "генетичні ліберали" виявляються у меншості.

Але є ліберально-демократичний варіант Китаю – Тайвань, Кореї – РК, і майже по-західному ліберальна Японія. Мусульманських ліберальних країн не видно, але в Ізраїлі є певний відсоток лояльних арабів-мусульман, а також затяжний конфлікт між світським лібералізмом і теократією. В Африці і в країнах, де більшість становлять вихідці з Африки, з лібералізмом справи не дуже, до речі, і неандертальських генів африканці не мають. Але, знову ж таки, можна навести приклади переконаних чорних лібералів і ліберальних країн з переважно чорним населенням. Загалом генетичний аспект проблеми існує, але не фатальний, хоча і потребує уваги до себе. Зважаючи на багатовікове змішування з абсолютно антиліберальною Росією, нас це також стосується.

Третя Світова та Світова Громадянська

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що світове протистояння лібералізму та антилібералізму розгортається не тільки в рамках Третьої Світової війни, яка вже йде на двох фронтах, і в економіці, а й у вигляді громадянського конфлікту в країнах, що борються з новою тоталітарною віссю Москва — Тегеран — Пекін — Пхеньян.

У самих країнах тоталітарної осі такого протистояння не буде чи воно буде незначним — де немає громадян, там протистояти нікому. А у ліберально-демократичних країнах знайдеться чимало охочих зіграти за іншу команду. У тому числі серед впливових персон. І більшість із них отримають підтримку з того боку, фінансову та інформаційну.

Тип особистості, що вже склався, ліберальний чи антиліберальний, змінити майже неможливо. Ліберал в антиліберальному оточенні, як і антиліберал в ліберальному йдуть урознос: сильні вчиняють бунт, слабкі носять у собі, але готові за нагоди приєднатися. Як варіант — вийшовши з психлікарні поїхати в Льюїстон, але це вже крайність. Проте проблема є, причому, викриваючи і критикуючи антилібералізм, її не вирішити. Тут потрібна тонка соціальна інженерія, здатна побудувати захист від темних мистецтв розмивання ліберального суспільства. А на наступному етапі — запропонувати методи розмивання і подрібнення антиліберальних груп, і соціалізацію продуктів їх розкладання на прийнятно-безпечному рівні, включаючи, наприклад, ізоляцію в зручних для антилібералів анклавах. Непросте завдання, але вирішувати його доведеться. У тому числі й нам.