Запит на Апокаліпсис. Як влади зіграли на страху перед вірусом і що буде далі

Немає сумнівів, що як масштаби карантину, повсюдно введеного в звʼязку з пандемією, так і понесені у звʼязку з ним економічні втрати були непомірні загрозі, навіть якщо рівень смертності від коронавіруса розраховувався по верхній точці розкиду різних прогнозів. Цього могли не знати громадяни, налякані суперечливою інформацією, але не могли не побачити експерти. Тим не менш більшість урядів прийняли рішення про карантинні заходи виходячи в першу чергу з ірраціональних страхів громадян.

Причини і запити

Причина очевидна: основною метою урядів було збереження влади. Але була й різниця. В демократичних країнах це було повʼязано із збереженням рейтингу в очах виборців — будь-якою ціною, але найчастіше потураючи їх неуцтву, короткозорому егоїзму і стадним інстинктам — і відводячи від себе звинувачення у неприйнятті заходів, що стали причиною смертей. У тоталітарних — з недопущенням паніки неконтрольованих масштабів від поширеної інформації про спалах смертності. Завдяки цьому карантинні заходи в кожній з країн стали хорошим тестом на демократію і тоталітаризм, а також на рівень освіти населення.

Карантин і викликані ним економічні труднощі загострили і всі конфлікти, які вже були, а також протестували здатність кожної з країн згладжувати їх, гуртуючи суспільство і ділячи труднощі на всіх — або, навпаки, кидаючи вразливі групи населення напризволяще. Випробування зазнала і стійкість економіки. Все це взяте разом вже виявило переможців і аутсайдерів карантину, давши підставу говорити про пандемію як про репетицію — або про прелюдію Третьої світової війни.

Але ще більшу популярність, ніж тема прийдешньої світової війни, знайшла тема Апокаліпсису і чотирьох його вершників. Нагадаю, що, згідно з Одкровенням Іоанна Богослова, це Чума — в нашому випадку, очевидно, коронавірус (вона ж Завойовник), їздить на білому коні, Війна, вона ж Розбрат, на рудому, Голод на вороному і Смерть на "блідому", приходять один за одним, щоб зруйнувати старий світ, який зжив себе. Формальних переможців при цьому немає — за фактом же переможуть ті, хто зуміє дожити до світового перезавантаження.

Треба сказати, що запит на Апокаліпсис в нашому світі, безсумнівно, є, і він виник задовго до пандемії коронавіруса як реакція на критичну масу протиріч, які не піддаються еволюційно-компромісному вирішенню. В принципі, це нормально — відкладені, але невирішені конфлікти з нульовою сумою неминуче накопичуються, а їх загальна маса рано чи пізно досягає критичної величини, викликаючи кризи — спади економіки, війни і революції, які ділять історію на цикли. Не цілком звичайно сьогодні виглядають тільки число і глибина накопичених проблем, від чого масштаби прийдешньої кризи обіцяють перевершити все, з чим ми стикалися в новітній історії. Найближча відповідна аналогія — крах Риму, за яким, як ми памʼятаємо, були Темні століття.

Коли усе почнеться? Власне, вже й почалося — внутрішні протиріччя світової системи досягли критичної величини, і вона розбалансовується від найменшого поштовху, що і показала пандемія. Глобальні ж зміни катастрофічного характеру чекають нас, ймовірно, найближчим часом: мова може йти про 5-10 років. Будуть жертви? Безсумнівно, так. Чи настануть Темні століття? Досить імовірно, хоча, чисто теоретично, необовʼязково. Що можна зробити? В глобальному плані — нічого. Оновлення світу необхідне і вже неминуче, ресурси його існування в колишньому вигляді вичерпані. У плані особистому універсальних рецептів немає, крім хіба що придбання освіти та вироблення вміння критично мислити. Гарантій виживання це не дасть, але у певних випадках допоможе прийняти правильне рішення. А бонусом дасть можливість оцінити масштаб, красу і складність того, що відбувається. Воно того варте — нам випало жити в дуже цікаву епоху!

Забобони і конфлікти

Очевидно, що в основу консенсусу, який зробив можливими настільки суворі карантинні заходи, незважаючи на шкоду, заподіяну ними світовій економіці, лягли уявлення про найвищу цінність людського життя і демократії, помножені на глибоку соціальну кризу. Розберемося, як працює ця складна конструкція, компоненти якої впливають один на одного.

Загальний прогрес медицини за останні 150 років, що виник як результат поширення гігієни, вакцинації, медичних досліджень, завдяки, до речі, багато в чому і війнам, і, нарешті, винахід антибіотиків, вніс у життя людей, спочатку в більш, а потім і в менш розвинених країнах, довготривале планування. Звичайно, раптові хвороби, катастрофи, нещасні випадки і вуличний кримінал, як і раніше, привносять свої корективи, але все ж смерть, яка раніше могла прийти в будь-яку хвилину і від будь-якої дрібниці, аж до подряпини, відступила на кілька кроків. Це істотно змінило уявлення про цінність людського життя.

Поширення доступної світської освіти, що ґрунтується на матеріалізмі ХVIII-XIX ст., породило те, що можна назвати "побутовим атеїзмом". Несучи в собі безліч забобонів, він тим не менш скептично оцінює перспективи посмертного існування. Це теж підвищило цінність життя, принаймні, свого. Рай і Пекло втратили конкретність, їх змінили Тут і Зараз, разом з бажанням контролювати ситуацію і з упевненістю, що це хоча б у теорії і в цілому, але можливо.

В сумі з урбанізацією це спричинило атомізацію суспільства. Спроба врівноважити антиклерикальний індивідуалізм світськими ідеями спільності — будь то нація, клас або корпорація, породили модернізм, а втома від "загальних справ", результати яких часто сильно розчаровували, — постмодернізм. Нарешті, мережева революція соціальних комунікацій та необхідність протистояти свавіллю правлячого класу, який став замкнутою кастою, на наших очах народжують метамодернізм як суспільство, в якому переважають горизонтальні, а не вертикальні звʼязки.

Останні значною мірою скомпрометовані і втратили довіру. Втім, старі еліти не здаються і успішно ведуть боротьбу за утримання влади, беручи під контроль цілі кластери горизонтальних звʼязків, за допомогою "лідерів думок".

Але що виводить блогера чи політика на рівень "лідера думок", забезпечуючи йому підтримку по горизонтальним звʼязкам? Прості рецепти вирішення проблем, які обіцяють виконання заповітних бажань і дають надію. Прості міркування, трансформовані в гасла, доступні навіть неосвіченим ідіотам, які знімають тривожність і непосильну напругу. В цьому і тільки в цьому секрет успіху будь-якої проповіді, від християнської до комуністичної, в чому, до речі, і полягає їх горезвісна схожість, а також мусульманської, більшовицької, нацистської, перебудовної — і далі аж до проповіді Володимира Зеленського на тлі масовки "слуг народу".

Талановитий маніпулятор завжди знайде виправдання рецептам, які не дали ефекту. Їх, власне, всього два: "воздасться в наступному житті" і "завадили вороги".

Надалі успішні лідери думок збудують під себе нову систему вертикальних звʼязків, після чого цикл повториться. Такі цикли при бажанні можна простежити і у відомій історії, але швидкість і глобальність комунікацій надають їм нову якість і значно прискорюють.

Отже, ми знаходимося в точці, де:

- Страх за власне життя досяг надзвичайно високого рівня, що вже успішно експлуатують різного роду екологічні і "зелені" світські сектанти. Всі вони, до речі, піднімають непоганий дохід — та ж Грета Тунберг всього за якийсь рік стала не тільки сучасною святою, але і брендом з мільярдною капіталізацією.

Страх також блокує можливість адекватної реакції на загрозу ковіда з чесним підрахунком оптимальних карантинних заходів, які хоча і призведуть до більшої кількості смертей, ніж максимальні заходи, але заподіють меншої економічної шкоди. Наскільки більшої — і на яких обмежених карантинних заходах слід зупинитися, прийнявши їх за прийнятний компроміс? Це залежить в першу чергу від реального стану здоровʼя населення. Зокрема, від поширеності в суспільстві, скажімо, наркотиків як одного з факторів, що знижують імунітет, — і тут під удар підпадають США, де опіумна наркоманія носить системний характер, обумовлений особливостями фармакологічного ринку. Інший фактор, що провокує високу смертність, — старіння населення в поєднанні з поганим медичним та пенсійним забезпеченням. У будь-якому випадку головного удару зазнають найнезахищеніші і тяжкохворі з усіх верств суспільства. В цьому плані ковід — мрія соціального натураліста і менеджера пенсійного фонду, але також і невблаганний викривач брехні про якість життя і стан медицини.

- Зростання майнової нерівності в поєднанні з ідеологією споживання веде до зростаючого соціального напруження. Зростаючого тут ключове слово. Альтернативні ціннісні системи, здатні помʼякшити ці напруги, або поки не склалися, або вже знаходяться в стадії кризи і вмирання.

- Зростання соціальної напруги викликає, серед іншого, кризу довіри до всіх вертикальних структур влади. Винятки є, але вони периферійні і маргінальні: Північна Корея, Росія, Іран, частина Африки — країни, чий внесок у світову економіку і культуру сьогодні непомірно малий. Чисельність їх населення і навіть наявність ЯЗ при цьому не мають значення. При поглибленні кризи для нейтралізації можливої агресії буде достатньо гарантій особистої безпеки для їхніх еліт, а для вимирання непотрібного населення — припинення поставок ліків, продуктів і промислових виробів з розвинених країн.

- Незважаючи на кризу владних вертикалей, єдиним ефективним способом управління масами залишається маніпуляція громадською думкою, але вже на основі налагодження горизонтальних звʼязків. Світові еліти успішно освоюють і цей спосіб. Однак тут є кілька обмежень. Перше: серія НТР зробила безліч людей соціально-економічними банкрутами. Вони не можуть існувати інакше, ніж на допомогу по безробіттю, гуманітарну допомогу з-за кордону або за рахунок натурального господарства, оскільки їх навички і знання в колективному виробництві не потрібні, а освоїти нові, вклавшись у прийнятні терміни і витрати, вони не в змозі. Немає підстав вважати, що при доступному їм рівні освіти їхні діти та онуки зможуть претендувати на більше. В тоталітарних країнах вони не потрібні взагалі нікому і вже надані самим собі. Але в демократичних країнах ці люди продовжують голосувати і тому представляють цінність для політиків як електоральний ресурс. (Чи не правда, це схоже на Рим часів занепаду?)

З іншого боку, вкладення в освіту утруднили б маніпулювання масами, змусивши відкрити соціальні ліфти, що поставило б під питання становище нинішніх еліт. Навіть капітал, накопичений у кількох поколіннях, не став би для них у цьому випадку гарантією безпеки, оскільки він може бути обнулений безліччю способів. У всякому разі, поки світові еліти не готові йти таким шляхом. Навпаки, вони цілеспрямовано понижують рівень дієздатності "голосуючого планктону", заохочуючи міграцію з слаборозвинених країн.

Найближчі перспективи

Пандемія не внесе в цю ситуацію нічого принципово нового, але додасть прискорення всім описаним процесам. Страх перед ковідом і версії про його появу; заперечення ковіда як вигадки влади з метою урізати громадянські свободи; чудесні способи профілактики або лікування — будь-який з цих напрямків відкриває великі можливості для просування конспірологічних теорій та збивання навколо них груп підтримки, які йдуть за лідером. Страх, викликаний небезпекою захворіти, яка, як не крути, реальна, полегшує завдання. Щоб було зрозуміліше: наші люди, що були в масі своїй краще освіченими, ніж сьогодні, і меншою мірою обробленими потоком фейкової інформації, вже доходили до заряджання води біля телевізора, притому легко і в оптимально короткі терміни.

До речі, постарілий, але все ще бадьорий Алан Чумак спробував було повторити свій успіх — але, на жаль, не досяг успіху. На тлі нинішніх пропозицій він виглядає блідо і нудно.

Це загальносвітова проблема — не тільки українська або пострадянська. Перші вишки 5G підпалили в Британії, а теорії змови навколо коронавіруса з участю Білла Гейтса і чипізації, замаскованої під вакцинацію, йдуть на ура по всьому світу. Ускладнення технологій, що стали незрозумілими для обивателя, крах природничої освіти, нездатність відрізнити правду від брехні навіть на рівні елементарного фактчекинга і глибока криза довіри до політиків та урядів — все це в сумі створює ідеальні умови для всякого роду конспірології.

До того ж, крім очевидних наслідків ковіда, є і менш очевидні. Приклад: на іспанській Ібіці в громадських і приватних басейнах, які не використовуються із-за карантину, розплодилися азійські тигрові комарі, що потрапили в Європу завдяки глобальним перевезенням і прижилися в ній з-за кліматичних змін. Ці смугасті симпатяги переносять лихоманки Денге, Зіку, Західного Нілу, Чикунгунья, жовту, а також малярію.

Таких прикладів напевно буде ще багато. Природа дуже енергійно заповнює ніші, залишені без уваги людиною, а нові хвороби куди цікавіше і хайповіше пояснювати світовою змовою, ніж чиєюсь неохайністю. Крім того, на світовій змові і краще, звичайно, з участю рептилоїдів, набагато зручніше заробляти як фінансовий, так і політичний капітал. Саме тому поетапний відкат до докарантинної ситуації менш імовірний, ніж введення перманентного карантину як постійної складової глобальної культури. Втім, повний відкат неможливий в будь-якому випадку — світ уже змінився.

Звичайно, ми все ще знаходимося на роздоріжжі можливостей. Соціальна солідарність та вкладення в освіту здатні уберегти якщо не весь світ, то хоча б частину його від скочування в нове Середньовіччя. Але, дивлячись правді в очі, треба визнати, що острівці протистояння наступаючій хвилі дикості будуть швидше за рідкісним винятком, а шанси на їх появу в Україні і зовсім близькі до нуля. Суспільний запит на Апокаліпсис виявиться задоволений у повній мірі, і наступні вершники не забаряться прибути. У цьому, до речі, немає жодної містики — Одкровення Іоанна Богослова по суті своїй є описом системної кризи, дещо завуальованої містичними образами.

Слідом за клоунами-популістами, які стали наймасовішим типажем політика в сучасному світі, до влади прийдуть інквізитори — суворі ревнителі нової віри, яких теж обере налякана і темна більшість. Прийшовши, вони почнуть зміцнюватися у владі, розгорнувши полювання спочатку на надто розумних і нестаранно віруючих єретиків обох статей, які не зуміють увійти у владу або піти в підпілля. Потім, коли єретики вичерпаються, полювання піде на тих, хто виявиться зручний для принесення в жертву. Бо без аутодафе при його неодмінному колективному схваленні віра слабшає, а the show must go on. Останнє добре відомо ще з досвіду злету і падіння СРСР.