Франко-німецьке гальмування. Коли Польща оголосить себе рятівником Європи

Суд Європейського Союзу 27 жовтня зобов'язав Польщу виплатити рекордний у розмірі 1 млн євро на день штраф у зв'язку з відмовою Варшави призупинити роботу створеної консервативною партією влади "Право та Справедливість" Дисциплінарної палати для членів Верховного суду Польщі.

Палата стала каменем спотикання у відносинах між Брюсселем і Варшавою — орган був визнаний недемократичним і невідповідним європейським нормам, оскільки може бути використаний політичним керівництвом країни, яке планомірно підминає під себе судову владу, для тиску на суддів.

І оскільки офіційна Варшава відмовилася виконувати рекомендації ЄС, суд у Люксембурзі спробував таким чином закликати ПіС до порядку. Щоправда, добився зворотного ефекту, бо у відповідь на тиск ЄС раніше польська влада через конституційний суд визнала примат основного закону над європейськими законами.

Наступного дня після того, як Суд ЄС виписав Польщі штраф, міністр юстиції Збігнєв Зебро, лідер "Солідарної Польщі", партнер ПіС з коаліції та її соратник у боротьбі з "диктатом" ЄС, скликав прес-конференцію, щоб публічно відмовитися виплатити хоча б б "один злотий".

Зебро у своїх заявах повною мірою дотримується політичного курсу, заданого ПіС, дозволяючи собі такі самі риторичні атаки на ЄС, які проводив прем'єр Матеуш Моравецький та лідер партії Ярослав Качинський.

Зебро, зокрема, заявив, що спочатку Польща "реформує" власну судову систему, а потім візьметься за "верховенство права та стандарти ЄС".

Аналогічні натяки звучали і з вуст Моравецького та Качинського, які запевняли європейців у своїй прихильності до цінностей і майбутнього Європейського Союзу.

Вимушена відпустка

Польська влада користується моментом — збігом обставин у вигляді енергетичної та міграційної кризи та тимчасової якщо не відсутності, то значного зниження присутності в європейській політиці лідерів блоку Німеччини та Франції.

Керівництво ФРН зараз сковане ланцюгами перехідного періоду, готуючись до епохи після Ангели Меркель. Сама канцлер, так би мовити, знайомить інших світових лідерів зі своїм наступником — есдеком Олафом Шольцем, якого бере з собою на саміт G20 у Римі.

Та й Еммануель Макрон, який спорадично демонстрував бажання зайняти місце Меркель як топ-лідер ЄС, якось зник.

Чим скористалася офіційна Варшава, і зайнялася цементуванням іміджу захисниці Європи та європейських цінностей. Чи то правова справедливість і прозорість (в розумінні та трактуванні ПіС), чи енергонезалежність від Росії, чи захист європейських кордонів від гібридних атак режимів Олександра Лукашенка та Володимира Путіна.

Вибір маркерів власної ефективності польською стороною цілком виправданий, оскільки саме Польща та Литва від початку стали і залишаються щитом ЄС на шляху нелегальних мігрантів, яких звозять до Білорусі з Близького Сходу, Південної Азії та Африки для штурму європейських рубежів.

Консервативне керівництво Польщі зараз збирає вершки з кризи, як це було повсюдно серед таких же політсил у 2015-2016 роках.

Варшава постійно нагадує європейцям, завдяки кому ті поки що можуть не боятися повторення подій шестирічної давності.

Це коштує Польщі недешево. Згідно з повідомленнями польської преси, щодня польський уряд на охорону кордону з Білоруссю, куди направив додаткові сили, витрачає 3 млн злотих (650 тис. євро), а за вересень на ці цілі пішло 25 млн злотих (5,4 млн євро).

До речі, вказівку витрат Польщі на комфорт та безпеку Європи можна також вважати своєрідною відповіддю на спроби Брюсселя позбавити Варшаву коштів із фонду відновлення під час пандемії у зв'язку з порушенням Качинським та Ко верховенства права. Поки лідери ЄС тягнуть із конкретними рішеннями, Балтія вже діє.

Пізне запалення

Німеччина та Франція дійсно почали реагувати на потік мігрантів із Білорусі із сильним запізненням.

Та й першою реакцією німецької сторони, наприклад, був не дуже вдалий, з погляду піклування про єдність у ЄС під час кризи, маневр міністра внутрішніх справ Хорста Зеєхофера із запровадженням тимчасового прикордонного контролю на кордоні з Польщею.

Ще раз. Член уряду, досить впливовий, однієї країни — члена ЄС просував ідею "відгородитися" від іншої країни — члена ЄС. Благо, міністр одумався, принаймні поки що, і відправив Польщі допомогу у вигляді сотні поліцейських, щоб стримати наплив нелегалів.

Очевидно, Зеєхофер усвідомив, що якщо Польща хоча б трохи послабить пильність на кордоні з Білоруссю, то навіть тимчасовий прикордонний контроль, запроваджений Берліном, не вбереже його від повторення подій 2015-го.

Щодо Франції, то офіційний Париж теж начебто тільки зараз прокинувся і побачив загрозу зі Сходу.

27 жовтня на засіданні комітету Сенату Франції виступив держсекретар у європейських справах при МЗС Франції Клеман Бон із заявою про те, що нинішня міграційна криза — справа рук режиму Лукашенка, чиє оточення заробляє на організованій торгівлі людьми — близько 4 тис. євро з людини, яка бажає потрапити до Європи з території Білорусі.

Щоправда, сенсація протухла, адже литовські журналісти з LRT ще в середині липня опублікували найдокладніше розслідування, в якому вказали прейскурант, описали процес розгортання міграційної зброї Лукашенка до Білорусі з подальшою доставкою до кордону; опублікували також історії та свідчення мігрантів.

Це та реальність, у якій живе Балтія ось уже котрий місяць. Франції вона поки що не торкнулася, як і Німеччини.

І зараз влада обох країн чи окремі їхні представники використовують кризу у власних інтересах. Так, як і Польща частково, але Варшава чи Вільнюс при цьому роблять конкретні кроки, тоді як той же Париж вирішив спаяти режим Лукашенка з "гаряче коханим" Макроном турецьким президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом, якого Клеман Бон назвав спільником білоруського диктатора і ледве не рівнозначною загрозою усьому Євросоюзу.

Класичний уже прийом адміністрації Макрона, який намагається монетизувати здобутки на зовнішньополітичній арені у внутрішньополітичні бали перед виборами президента.

Але якщо оцінювати дії лідерів ЄС ширше, то це радше не реакція, а млява рефлексія як у разі міграційної кризи, так і у відповідь на газовий шантаж Європи Росією.