Зачистка флотських. Як Ердоган закупорює Чорне море
У Туреччині затримано високопоставлених офіцерів ВМС у відставці, які посміли закликати владу не виходити з конвенції Монтре
Інцидент з контейнеровозом Ever Given змусив багатьох в світі задуматися про приведення у відповідність до сучасних умов правил користування Суецьким каналом і забезпечення його безпеки в майбутньому. І актуалізував він не тільки тему каналу, що з'єднує Середземне море з Червоним, а й іншої важливої торгової артерії, завдяки якій судна можуть потрапити в Чорне море.
На сьогоднішній день єдиний шлях із Середземномор'я до Чорного моря пролягає через протоку Дарданелли, Мармурове море і Босфор. Останній вкрай перевантажений. Його нормальна пропускна здатність — 25 тис. суден на рік, але проходять майже в два рази більше. Часом екіпажам доводиться чекати кілька днів або навіть тиждень, щоб пройти по Босфору.
Щоб вирішити цю проблему, Реджеп Таїп Ердоган ще будучи прем'єр-міністром в 2011 році запропонував побудувати канал "Стамбул" — через озера Кючюк-Чекмедже, Сазлису, Дурусу і водосховище Сазлидере з виходом в Чорне море біля Теркоської дамби. Канал з передбачуваною пропускною спроможністю понад 58 тис. суден на рік з'єднає Мармурове і Чорне моря і буде проходити в межах Стамбула (мером якого був Ердоган), неподалік міжнародного аеропорту.
Цей проєкт Ердоган активно піарить з 2015 р. І, безумовно, не збирається від нього відмовлятися. Були навіть затверджені терміни завершення будівництва, а саме до 2023 року — до сторіччя заснування Турецької Республіки.
У Туреччині канал "Стамбул" сприймають не тільки як можливість розвантажити Босфор, а й як початок створення широкомасштабного інфраструктурного конгломерату в серці двох імперій.
Міністр транспорту та інфраструктури Туреччини Аділь Караісмаілоглу 4 квітня в інтерв'ю Anadolu заявив, що Стамбул, економічна столиця країни, стане "світовим торговим хабом". Міністр стверджує, що регіон Мармурового моря "з його портами, логістичними зонами, залізничними сполученнями, Мармараєм і зростаючою промисловістю" після завершення будівництва каналу стане центром Євразії.
І заправляти цим хабом Туреччина бажає особисто.
Рух через Дарданелли і Босфор регулюється конвенцією Монтре, підписаною в 1936 р. Згідно з цим документом судна всіх країн світу можуть безперешкодно проходити через протоки. Аналогічно і з кораблями будь-яких класів чорноморських держав за умови попереднього повідомлення турецької влади. А ось для кораблів нечорноморських держав діють обмеження по тоннажу (максимум 45 тис. тонн) і по класу (наприклад, авіаносець або лінкор не зможе пройти в Чорне море).
Однак Анкара не хоче, щоб дія конвенції Монтре поширювалося на канал "Стамбул".
Ердоган 5 квітня прямо заявив: "Завдяки Стамбульському каналу морське судноплавство в протоці Босфор буде полегшено, у Туреччині з'явиться альтернатива під її суверенітетом, крім зобов'язань в рамках конвенції Монтре. Це боротьба за наш суверенітет".
При цьому підкреслив, що Туреччина не має наміру виходити з конвенції.
Привид змови
Приводом же для виступу послужила заява, підписана 104 відставними офіцерами ВМС, включаючи декількох адміралів.
Вони закликали владу уникати кроків, які могли б привести до перегляду конвенції Монтре, яка надала Туреччині "можливість зберегти нейтралітет під час Другої світової війни".
Ердоган заклики офіцерів розкритикував, зазначивши, що цю заяву не можна "вважати свободою слова" і взагалі вона є "атакою на демократію Туреччини".
Паралельно влада Туреччини розгорнули вражаючу інформаційну кампанію проти підписантів.
Як повідомляє 5 квітня Anadolu, більше двох тисяч громадських організацій, університети, профспілки подали в суд на офіцерів.
Міністр національної оборони Хулусі Акар тим часом заграє з ветеранськими організаціями, консолідуючи "не ренегатів" на підтримку президента.
Публічним осудом турецька влада не обмежилася. Правоохоронці 5 квітня затримали десятьох адміралів у відставці. Серед яких, між іншим, виявився і контрадмірал Джем Гюрденіз — автор доктрини "Синя батьківщина", яка де-факто поклала початок морської експансії Туреччини в Східному Середземномор'ї і в Чорному морі, і активний прихильник скандального меморандуму про орські кордони, укладеного між Туреччиною і Лівією.
Позицію підписантів розцінюють як змову. Саме за такою статтею в їх відношенні веде слідство Офіс генерального прокурора.
Співробітники цього відомства також перевіряють, чи були у відставних офіцерів контакти з колегами, які нині несуть службу в ВМС або інших військах.
За словами міністра внутрішніх справ Сулеймана Сойлу, "ми не спали всю ніч і розкрили всі їхні контакти".
Він також додав, що збройні сили, поліція, жандармерія, берегова охорона — всі вони мають намір не допустити перевороту.
Формально звернення офіцерів по суті своїй не є закликом до перевороту. Але не з точки зору Ердогана. Турецький президент упевнений і запевняє публіку в зворотному.
Його прессекретар Ібрагім Калін прямо пов'язав заяву відставників з періодами "військових переворотів" в Туреччині у другій половині минулого століття — в 1960, 1971, 1980 рр.
Здійснювалися ці перевороти армією. Вона з часів Кемаля Ататюрка проводила перезавантаження цивільної влади щоразу, коли вважала за необхідне, — коли генералітет вбачав в її діях загрозу секулярному устрою, ризик виникнення автократії або ж, навпаки, вважав владу занадто слабкою і роз'єднаною. Протягом ХХ століття збройні сили залишалися вартовим республіки, жорстким і ефективним. Багато в чому завдяки цьому Туреччина змогла стати цілком успішною державою.
Відносно деяких політиків вводилася багаторічна заборона на участь в політичних процесах.
Одним з таких був Неджметтін Ербакан, який займав пост віцепрем'єра напередодні перевороту, в 1978 р. Ербакан — засновник політичного ісламу і наставник Ердогана, який також брав участь у створенні правлячої нині Партії справедливості і розвитку.
Ердоган сьогодні успадковує політику Ербакана, просуваючи політичний іслам і слідуючи вектору зближення з мусульманськими країнами, а не з Європою, з подальшим виходом на статус лідера мусульманського світу.
Свого часу Ербакан саме за це поплатився. У 1997 р., реагуючи на ісламізацію світської держави, знову заявили про себе турецькі військові. Обійшлося без перевороту як такого. Вони просто озвучили ряд вимог до уряду, і Ербакан, який займав тоді пост прем'єра, був змушений подати у відставку.
Ердоган пізніше помстився за приниження свого наставника, коли в 2012 р. були заарештовані 30 військових, які мали безпосереднє відношення до його відставки.
Нинішній президент Туреччини виразно врахував сумний досвід своїх попередників. Як будь-який лідер, схильний до авторитаризму, він прагне убезпечити себе. Для цього йому потрібно повністю демонтувати інститут турецької армії як запобіжника.
Перший етап був пройдений в середині липня 2016 року, коли турецька влада звинуватила військових у спробі здійснення державного перевороту під керівництвом проповідника Фетхуллаха Ґюлена.
Відверто кажучи, це була видовищна, але абсолютно беззуба спроба перевороту, між тим, вона надала Ердогану можливість запустити хвилю арештів військових, суддів, політиків, журналістів, активістів — це дозволяє припустити, що диригували цим оркестром вірні уряду спецслужби.
Нинішня історія з притягнутою за вуха "змовою" є продовженням тієї кампанії з дресирування збройних сил. Спершу процедуру пройшли Генштаб і ВПС, а зараз настала черга ВМС. Ердоган усуває будь-яку загрозу своєму довгостроковому правлінню.
На уклін до Султана
Стамбульський канал в першу чергу потрібен президенту Туреччини як привід для нового раунду зачистки.
Однак він є і потужним механізмом зміцнення геополітичних позицій Туреччини. Якраз через ту ключову ідею, яка закладається в сам проєкт, — створення альтернативи Босфору, на яку не поширюється дія конвенції Монтре.
Тобто Анкара зможе самостійно регулювати його роботу, стягуючи плату з компаній-судновласників, чиї торгові судна ходять в чорноморські порти; а при необхідності тиснучи на владу країн, де розташовані штаб-квартири цих компаній.
Примітно, що вся ця метушня зі змовою і каналом почалася напередодні візиту до Туреччини президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн і глави Європейської Ради Шарля Мішеля, які прибули до Анкари для подальшого налагодження відносин між Брюсселем і Анкарою.
В рамках візиту вони мають намір обговорити, як і раніше, гарячу тему Східного Середземномор'я і ситуацію на Кіпрі, північну частину якого, як відомо, Туреччина ще давно взяла під контроль, створивши там невизнану Турецьку Республіку Північний Кіпр.
Анкара змогла домогтися потепління відносин з ЄС, який ще кілька місяців тому був готовий ввести санкції через незаконне буріння в Східному Середземномор'ї, завдяки власній активній дипломатії і небажанню Євросоюзу сваритися з союзником по НАТО.
Це не означає, що Ердоган відмовився від своїх планів на енергоресурси Середземного моря або від конфлікту з Грецією і Кіпром, тобто від стратегії розширення впливу в регіоні. Влада Туреччини своєчасно адаптувала свою зовнішню політику, щоб не допустити конфронтації з ЄС, найважливішим своїм торговим партнером.
Тепер пора повернутися до реалізації цієї стратегії, і для цього Ердогану потрібен потужний важіль впливу на Брюссель, яким і є канал "Стамбул". Він прямо дає зрозуміти і Європі, і Ізраїлю, до слова, що без Туреччини ніякі серйозні економічні, енергетичні проєкти на кшталт EastMed або в цілому торгові відносини не можуть функціонувати нормально.
Однак справа тут не тільки в економіці, але і в питаннях забезпечення безпеки в регіоні, де Туреччина, що володіє другою за силою армією в НАТО, відіграє не останню роль. На кону, в принципі, стоїть вся чорноморська політика Альянсу — всі навчання і чорноморські союзи Грузії, України, Болгарії, Румунії, що створюються в піку Кремлю.
Канал "Стамбул", а разом з ним протоки Босфор і Дарданелли — це предмет торгу з союзниками, в першу чергу США, які регулярно надсилають в Чорне море свої есмінці в якості демонстрації підтримки України та інших партнерів.
Анкара в перспективі зможе жонглювати можливостями каналу, натякаючи, наприклад, на можливість пропустити бойові кораблі першого класу. Таким чином торгуючись одночасно і з Вашингтоном, вибиваючи з того, наприклад, відмову від санкцій; і з Москвою — в обмін на переділ зон впливу в Сирії, Лівії, на Кавказі.
А вимуштрувані Ердоганом збройні сили будуть цілком його в цьому підтримувати.