Капкан на Путіна. Навіщо Трамп віддав Сирію Ердогану
Свого роду гібридний висновок американцями військ з північного сходу Сирії відбувається в умовах кілька театральних пікіровок Вашингтона з Ердоганом. Тут слід розуміти, що імперативом політики Дональда Трампа, а також його адміністрації (це не завжди одна і та сама лінія) в Сирії є мінімізація американської присутності "на землі" і дозвіл цього конфлікту чужими руками. В першу чергу - руками союзників, у другу - будь-яких зацікавлених сторін.
Загальновідомо, що сам Трамп вважає головними загрозами безпеки своїй державі країни Латинської Америки, які за вказівкою темних сил засилають в США каравани біженців, далі - Китай і Європейський Союз. Різноманітні арабські терористи, незважаючи на їх об'єктивну інформаційно-політичну цінність для чинної адміністрації, так і її попередниць, тема для Трампа надмірно складна. Але остаточно закинути сирійський питання йому заважають три обставини.
Перше - тому що так вже робив Обама, а заочне бій з Обамою є наріжним каменем президентства Трампа.
Друге - ізраїльське лобі, яке було вкрай незадоволене раптовими заявами президента США про виведення військ (яких як таких там небагато, але вони виконують стабілізуючу і стримуючу роль). Особливо враховуючи те, що в самому Ізраїлі скоро вибори. Правда, треба знати, що єврейська діаспора в Америці єдиного цілого собою не представляє, в її рамках існують різні підходи як до політики самого Ізраїлю, зокрема в палестинському питанні, так і до адміністрації Трампа. Так що мова швидше за все йде про вплив груп, які поділяють курс держави Ізраїль, а конкретно - уряду Біньяміна Нетаньяху і його консервативної партії "Лікуд". Разом з тим посилення в Сирії, Ірану і його ліванського клієнта "Хезболла" суперечить інтересам усього Ізраїля, і діаспори - тому, незважаючи на непередбачувані маневри американців, ізраїльтяни продовжують завдавати нищівних повітряні удари по всьому іранському (або схожому на таке), що рухається по сирійській території. І, схоже, прикупили в України знамениту "Кольчугу" формально для навчальних цілей, але, ймовірно, щоб бути готовими до неприємних сюрпризів у вигляді яких-небудь нових російських подарунків як іранцям, так і Асаду (тобто тим же іранцям).
Третя обставина - це нагадування зсередини політичного класу США про ту роль, яку зіграли курди в розгромі ИГИЛ в Іраку і Сирії. Загалом-то, таким чином, президента США беруть "на слабо". Як це сталося, зокрема, з хімічної атакою і відповіддю американців на неї. Та й у риторичному змаганні Трамп не може поступитися Ердогану, хоча той для нього - і насамперед у силу саудівського скандалу і усложняющегося положення зятя-радника Джареда Кушнера, про який у своїй книзі "Дайте мені закінчити" чимало неприємних речей розповів соратник Трампа Кріс Крісті - найкращий спаринг-партнер у регіоні. Так чи інакше, контроль над ситуацією в значущої частини Сирії починає переходити в руки турків, які вирішують задачу розмежування з курдами і не залишають надій на падіння Башара Асада. Однак простим цей процес не буде, і ось чому.
Красномовно, що той сегмент сирійської ситуації, в якій балакучого президента США беруть "на слабо", відразу ж після його рішення вивести війська став наповнюватися реальним кривавим змістом (точно так само, як в Іраку за Буша і Обаму). 6 січня в сирійському Манбидже, яким курди торгували з Асадом, не бажаючи здаватися Ердогану, але при цьому перебуваючи під крилом місцевого американського контингенту, стався теракт, в результаті якого загинули два американських військовослужбовців. Відповідальність на себе взяла ИГИЛ. Це серйозний удар по престижу Трампа, який стверджував про здобуту над ИГИЛ перемоги. Чи позначиться пригода на виведенні американських військових, сказати складно, однак претензії, безумовно, будуть спрямовані в бік СДС, яких американці прикривають від турків якраз у зв'язку з тим, що їх загони використовуються в боротьбі з ИГИЛ. У певному сенсі теракт грає на руку Ердогану, отримав ще один козир у розмові з Трампом про негайне взяття під контроль сирійської території на півночі і поширенні впливу протурецької опозиції на весь схід Сирії. Курди виявляються нездатними вирішити проблему ИГИЛ на сході, що і підтвердив теракт.
Нагадаємо, що ще 14 січня Трамп несподівано, але досить різко висловився щодо Анкари, попередивши її, що якщо вона атакує курдські загони за межами 20-мильної зони вздовж кордону, то він "поховає" економіку Туреччини. Відзначимо, що, незважаючи на наявні в економіці Туреччини проблеми і вже стала звичною завзяту стилістику Трампа у зовнішньополітичних висловлюваннях, в минулий раз йому не вдалося зруйнувати турецьку економіку, і, до речі, вчасно нагодилися німецькі банки, для яких вона занадто важлива (too big to fall).
Втім, реакція турецької влади виявилася досить м'якою, що, з одного боку, свідчить про награності перепалки, а з іншого - про укладення якихось кулуарних домовленостей. Перш за все, по всій видимості, турки завершили підготовку до нової (вже третьої) військової операції на території зруйнованої Сирійської Арабської Республіки, де відсутня легітимна влада. В турецьких ЗМІ було заявлено, що в ній візьмуть участь у два рази більше турецьких військових, ніж у попередніх операціях в Сирії - більше 80 тис. чоловік (до речі, це дає уявлення про масштаби триває сьомий рік конфлікту). Передбачається, що до операції може бути залучено приблизно таке ж числа добровольців і найманців у складі протурецької структур в регіоні.
Далі, у Вашингтоні, мабуть, погодилися з тим, що 20-мильна зона вздовж кордону з Сирією для турків принципово важлива, і щодо неї жодних домовленостей і компромісів з боку Ердогана не буде. А от за межами питання про наявність саме такої буферної зони обговорення тих чи інших нюансів пристрою Сирії цілком можливо. Крім того, треба враховувати двоїсте ставлення Туреччини до Ірану - економічно ці країни продовжують співпрацювати, а от з політичної точки зору Іран в Сирії Ердогану не потрібен.
Зазначимо, що на третьому році свого бурхливого президентства Трамп створив собі імідж політика, який говорить і робить те, що говорить, навіть якщо це створює для нього проблеми. Зокрема, ось який резон Трампу сваритися з Ердоганом, у яких і з особистісною, і з ідеологічної точки зору багато спільного, причому навіть в ісламізмі турецького лідера звинуватити важко? Так що на цю рису Трампа, який погодився на скандальний бюджетний криза у себе вдома, але стоїть на своєму - не можна не звертати уваги. Тому нехай навіть риторичні загрози Трампа сьогодні приймаються іншими країнами під увагу - якісь червоні лінії, незважаючи на туманні відносини з Кремлем, у Дональда явно є (наприклад, відвертий геноцид). У середовищі російської правоконсервативної опозиції навіть іронізують, що якщо Трамп пообіцяє стояти за спинами курдських жінок і дітей, то американці за цими спинами неминуче з'являться, а не стануть ховатися за цими спинами, як наймані солдати Путіна. Якщо трохи напружиться, то туркам у разі перетинання ними червоної лінії - може бути несолодко (хоча раніше саме США постраждали від підвищення тарифних бар'єрів на турецький імпорт). Що, до речі, майже рік тому американські військові і продемонстрували в районі сирійського міста Хішам, за лічені хвилини перемоловши "вагнеровцев", гораздых воювати лише з беззбройними журналістами.
Втім, в даному випадку турецька сторона якраз і домовлялася про 30-кілометровій (20-мильної) буферній зоні уздовж майже всього північного кордону Сирії, яка дозволяє Анкарі забезпечити безпеку своєї території. Тому Реджеп Тайіп Ердоган може спокійно огризатися на погрози свого американського у всіх сенсах колеги (щоправда, всерйоз він і не зволив) без особливого ризику, адже з змістовної точки зору головний союзник по НАТО більше не заперечує проти проведення зачистки.
Так що незабаром процес узгоджень прискорився - вже 15 січня відбулася зустріч начальника об'єднаних військових штабів армії США Джо Данфорда зі своїм турецьким колегою (у рамках зустрічі з керівниками штабів країн АЛЬЯНСУ). Про це раніше була досягнута домовленість між Трампом і Ердоганом. Військові обговорюють деталі майбутньої турецької операції на півночі Сирії. Попередньо погоджена "демілітаризована зона" завширшки близько 30 км уздовж всієї сирійсько-турецького кордону. Головне - з цієї зони повинні бути виведені всі курдські формування, незалежно від того, хто і які з них вважає терористичними.
Такий розвиток подій дозволяє вважати, що Трамп дав зелене світло операції Туреччини, але одночасно він при цьому виконує гарантії, дані раніше курдам (або їх частини - до речі, згадаймо, як іракські курди не так давно обчистили "Роснефть" на мільярд доларів, склавши території багдадському уряду). Таким чином, американці і турки розраховують на те, що курди більше не стануть вести переговори з Асадом (що зірвало раніше очікувалося наступ на Манбидж), і нинішній розділ колишньої Сирійської Арабської Республіки на зони відповідальності залишиться як мінімум в своєму нинішньому вигляді. Тому США і Туреччина не погоджують свої рішення з Кремлем (до речі, на зустрічі начальників штабів прозвучала формулювання "небезпечний авантюризм Росії") і аятоллами.
Між тим, незважаючи на серію заяв про перемогу над ИГИЛ, фактом продовжує залишатися наявність чималих сил бойовиків (стаціонарно до 2 тис. чоловік) у пустельній зоні на півдні країни. Крім того, за зимові місяці в провінції Ідліб сталися помітні політичні зміни: повідомляється, що джихадистське угруповання "Хайят Тахрір аш-Шам" (колишня "Ан-Нусра") тіснить протурецькі помірні формування. Так що Трамп, горя бажанням догодити свою електоральну базу, явно поспішив зі своєю "перемогою" над фундаменталістами.
Що стосується Ірану, то почастішали авіакатастрофи (в тому числі і дивного рейсу з Киргизстану, нібито везшего в Іран м'ясо - втім, можливо, в деякому сенсі так і було), а також поразка в Ємені говорять про те, що Тегеран навряд чи стане підключатися зараз до ситуації на півночі і північному сході Сирії. Його російський союзник, чіпляючись за Асада, явно виявив себе в глухому куті - адже, схоже, навіть банди кухаря Пригожина передислокувалися в Африку, і за що далі йде війна після боягузливого відмови Путіна наступати на Ідліб, наразі невідомо.
Справа в тому, що обидві офіційно заявлені цілі інтервенції Росії в Сирії не досягнуто: терористи, до яких віднесено ИГИЛ і різні формування під "парасолькою" Аль-Каїди, не розгромлені, а територіальна цілісність Сирії не відновлена. Створення повноцінного буферної зони вздовж всієї сирійсько-турецького кордону (за винятком кількох кілометрів на самому заході, теж контрольованих протурецкими формуваннями, інакше база Хмеймим не піддавалася б постійним нальотам) робить нездійсненним і одну з неформальних завдань Кремля. А саме: вихід на сирійську кордон Туреччини і шантаж Анкари в газових питаннях. Друга задача - відволікання уваги подъяремного населення від ураження Путіна на Донбасі - давно виконана, а сама війна в Сирії стала непопулярною. Третя задача - шантаж Заходу з допомогою вторгнення на Близький Схід, після перших успіхів, зрештою, теж закінчився фіаско: у союзі з Ізраїлем і Туреччиною євроатлантичний Захід навчився ігнорувати, а при нагоді і пріструнівать росіян хірургічними ударами.
Тож тепер стає очевидним - просто так "шановні партнери" Москви з сирійського капкана випускати не збираються.
