Пропозиція альянсу. Навіщо Шойгу продає Байдену китайського генерала

Москва продовжує підвищувати ставки у нинішній військово-політичній ескалації, щоб у результаті досягти різкого зниження рівня напруги у відносинах із США, але на своїх умовах.

Увечері 23 листопада на сайті російського Міноборони з'явилося повідомлення про проведення головою відомства Сергієм Шойгу відеоконференції з китайським колегою Вей Фенхе.

Шойгу поскаржився Вею на "істотне збільшення активності стратегічної бомбардувальної авіації ВПС США у безпосередній близькості до державного кордону РФ", а саме на 30 вильотів стратегічних бомбардувальників до кордонів Росії.

При цьому він стверджує, що під час навчань Global Thunder американські літаки нібито відпрацьовували застосування ядерної зброї в безпосередній близькості до західних та східних рубежів РФ — за 20 км від кордонів.

По суті, Шойгу на тлі погіршення відносин із США, що триває, лякає росіян прямою військовою загрозою. Що повною мірою відповідає обраній ним риториці — колишнім заявам, що розвивають путінську концепцію "Обложеної фортеці" до рівня "Ганнібал уже проник за ворота".

До того ж, твердження про те, що американські бомбардувальники кружляють біля кордонів Росії — це аргумент як для російського режиму, так і для його підопічних в особі простих громадян на користь подальшої ескалації.

Але це лише верхівка айсбергу. Ключове посилання бесіди Шойгу з міністром національної оборони КНР міститься в другій частині повідомлення.

Усі скарги російського міністра на американську авіацію були озвучені лише для того, щоб зробити хід конем — оголосити їх загрозою і для Китаю, а отже, приводом для подальшого розвитку співпраці з Китаєм. Більше того, Шойгу фактично заговорив про перспективний альянс: "На цьому фоні російсько-китайська координація стає стабілізуючим фактором у світових справах".

Подальший політичний поступ Росії на Схід підтверджується затвердженням міністрами "дорожньої карти" розвитку військової співпраці двох країн на 2021-2025 роки в пику Сполученим Штатам.

Ва-банк

Зараз більшість активних політичних гравців — учасників протистояння "демократій" і "автократій", за винятком, мабуть, ЄС, який явно пробуксовує на тлі США, Британії та країн Тихоокеанського регіону, активно підвищують ставки.

Минулої п'ятниці, наприклад, російські та китайські бомбардувальники провели спільне "патрулювання" над Японським та Східно-Китайським морями, змусивши союзну США Південну Корею підняти в повітря винищувачі.

Днями американський есмінець показово пройшов Тайванську протоку, що стало сигналом Пекіну, що брязкає зброєю біля берегів Тайваню.

У зв'язку з цим не зайвим буде нагадати і про те, що, за даними The Wall Street Journal, Сполучені Штати, дізнавшись про будівництво Китаєм секретного військового об'єкта в ОАЕ, натиснули на Абу-Дабі і змусили Емірати згорнути проєкт.

Отже, градус напруги у відносинах між Вашингтоном і Пекіном зростає дуже швидко. І так само швидко намагається адаптуватися Росія.

Москва послідовно збільшує ставки. Тим самим Кремль демонструє крайню зацікавленість у досягненні будь-яких вигідних для себе умов під час нового раунду переговорів Путіна та Байдена, які, ймовірно, відбудуться на початку 2022 року.

Союз із Китаєм потрібен режиму Путіна не тільки як зміцнення своїх позицій на міжнародній арені, а й як солідний предмет для торгу з американцями, які своїм головним суперником називають не Росію, а Пекін.

Тож сигнал, озвучений Шойгу, має ще одного адресата: Вашингтон. Це своєрідна пропозиція Байдену сісти за стіл переговорів і добре все обговорити, цікавлячись у Сполучених Штатів, на що ті готові піти або з чим змиритися, щоб утримати статус-кво у відносинах Китаю та Росії.

Чого Москва може хотіти отримати натомість від Вашингтона? "Хотєлок" безліч — і їх стає все більше в міру погіршення відносин двох країн.

Якщо врахувати поточну кон'юнктуру, то є резон припустити, що російський інтерес у торгу — це максимально скоротити підтримку Штатами України і досягти свого роду відкату до рівня регулярної "стурбованості" замість постачання боєприпасів та озброєнь.

Програма-мінімум: оскільки на порядку денному нової гіпотетичної зустрічі (хай і онлайн) Байдена і Путіна безперечно буде питання: "То що ж Росія зробила для затримання хакерів, що атакували американську інфраструктуру, і для припинення нових кібернападів?", загравання Шойгу з Пекіном повинні змусити Білий дім забути про це питання.

Крім того, до потенційних "хотєлок" режиму Путіна можна віднести вимогу до Вашингтона виключити свою активнішу участь у переговорних форматах по Україні на кшталт "нормандського" або альтернативних йому; а до всього — чинити тиск на ЄС, аби той передумав відправляти в Україну свою військово-навчальну місію.

Малоймовірно, що Вашингтон прийме ці умови, оскільки цілісність і обороноздатність України відповідають національним інтересам США, які не бажають спостерігати зростання загрози безпосередньо на кордонах ЄС і НАТО.

З іншого боку, серед представників американського істеблішменту, зокрема про це свого часу писав президент Atlantic Council Фредерік Кемпе, поширена думка про те, що Білий дім має докласти максимум зусиль, щоб не допустити подальшого зближення Росії з Китаєм і висмикнути її з чіпких обіймів Сі Цзіньпіна.

Це не означає, що Вашингтон згорне допомогу Україні, проте простір американської сторони для маневрів суттєво звужується. Адміністрації Байдена потрібно буде виробити свою відповідь на маніпуляцію Москви, яка явно адаптувала свій зовнішньополітичний курс до зовнішньополітичного курсу нинішньої американської адміністрації. Вона прийняла та використовує те, що для Штатів головним суперником є не Росія, а Китай.