Навіщо Саудівська Аравія шантажує Барака Обаму
У середу, 20 квітня, відбудеться візит президента США Барака Обами в Саудівську Аравію. В Ер-Ріяді він проведе переговори з 80-річним королем Салманом ібн Абдул-Азізом Аль Саудом. Цій зустрічі передує серйозна геополітична баталія двох країн.
Конгрес США має намір прийняти закон, який дозволяє накликати на уряд Саудівської Аравії гнів американської Феміди за звинуваченням у причетності до терактів 11 вересня 2001 року. Доповідь за результатами розслідування подій Чорного вівторка був опублікований ще в 2002-му, але його 28-сторінкова частина, яка стосувалася ролі в них ряду представників істеблішменту королівства, включаючи членів найяснішої прізвища, перебував за сімома замками за рішенням екс-президента США Джорджа Буша-молодшого. Як відомо, 15 з 19 чоловік, погнали чотири злощасні літаки, були громадянами Саудівської Аравії.
Ер-Ріяд, природно, заперечує свою причетність до організації цих терактів. Не знайшла підтверджень участі в організації та фінансування саудівського уряду і комісія з розслідування терактів. Але родичі жертв і конгресмени наполягають на ухваленні цього закону. Білий дім, у свою чергу, публічно домагається блокування цього законопроекту, не маючи, втім, впливу на Палату представників і Сенат - там правлять бал жорсткі республіканці.
За даними The New York Times, представники Міноборони США та Державного департаменту провели ряд таємних зустрічей з парламентарями, намагаючись переконати їх у недоцільності такого рішення. Справа в тому, що прийняття закону з усією очевидністю спричинить за собою серйозні економічні та фінансові наслідки, оскільки він дозволяє заарештовувати банківські рахунки і різноманітні активи Саудівської Аравії на території США. А це може ще більше знизити градус і без того останнім часом непростих відносин між Вашингтоном і його ключовим близькосхідним союзником.
А що ж Ер-Ріяд? Звичайно ж, сказати, що королівської сім'ї такий закон взагалі не потрібен - це нічого не сказати. Влада королівства відреагували досить радикально: глава МЗС Адель аль-Джубейр пригрозив розпродати американські активи на суму в $750 млрд. Очевидно, що якщо на світовий ринок буде викинутий такий обсяг цінних паперів США, то їх вартість впаде нижче плінтуса. З іншого боку, королівство не зацікавлений і не збирається руйнувати мости з Вашингтоном.
За видом і за формою демарш аль-Джубейра - ультиматум. Але по суті це щось зовсім інше. Ультиматуми на такому високому рівні політичних ігор стають надбанням громадськості вже постфактум - якщо до їх публікації взагалі доходить. Тим більше з урахуванням ідіосинкразії, що саудівський істеблішмент відчуває до публічної дипломатії. А тому виникають два припущення з приводу цієї загрози: або - що малоймовірно - гаряча і кваплива реакція на образу королівської сім'ї, або "останній довід королів" в переговорах з Обамою в Ер-Ріяді. Щось схоже на ядерній бомбі - нею теж краще лякати, ніж пускати в хід. Іншими словами, монархія пропонує американцям поторгуватися заради загального блага.
Відрізняються, перш за все, багатозадачністю і масштабністю, вертикальним і горизонтальним взаємопроникненням. Іншими словами, коли на поверхні лежить один можливий сценарій, то в його тіні ховається цілий спектр альтернатив. Які розігрували комбінації, яким передують детальний аналіз та розрахунки, що дозволяють розширити межі прийнятного і дозволеного. Саме безпосереднє відношення до ультиматуму аль-Джубейра має триває перебудова ринку енергоносіїв.
Тут, однак, варто відзначити, що саудити не намагаються не допустити американців на світовий ринок нафти, як багато хто вважає. Нафту Саудівська Аравія хитає, щоб стримувати вийшов з-під санкцій Іран. На цьому полі кожна із сторін - і Вашингтон, і Ер-Ріяд - намагається нав'язати один одному гру за своїми правилами. Саудівська Аравія незадоволена політикою Штатів щодо шиїтського Ірану, який є регіональним політичним, релігійним, економічним та військовим - суперником Ер-Ріяда. Саудити обурені ядерних угодою з Тегераном і скасуванням санкцій. Тим більше, що коли з Ірану зірвали покривало обмежувальних заходів, у нього з'явилося більше можливостей для переслідування своїх цілей на Близькому Сході, вливаючи гроші в єменський і сирійський конфлікти.
Саудівська Аравія безуспішно намагається домогтися заморозки рівня видобутку нафти на рівні січня цього року, що вже було погоджено з Росією та іншими учасниками нафтового ринку. Такий крок вигідний ряду експортерів. Насамперед мають високий рівень витрат при видобутку - зразок Венесуели та Росії (як вже писала "ДС", такого роду "картельна змова" дав би Москві відстрочку для переформатування економіки в умовах тиску Заходу, а Каракас отримав би перепочинок для часткового усунення наслідків політичної та економічної криз). Вигідно це і саудитам, т. к. видатки бюджету цієї країни вже перевищують доходи, так і участь у військовому конфлікті в Ємені і спонсорування сирійських опозиціонерів так само жере багато ресурсів.
Так, Ер-Ріяд може і далі викидати на ринок дешеву нафту. Але робить це суто для стримування Ірану. Остання "страшилка" наслідного принца Мухаммада ібн Салмана, який запевнив напередодні, що його країна може миттєво збільшити видобуток нафти більш ніж на мільйон барелів на добу - до 12,5 млн барелів, а згодом вийти на 20 млн барелів, є спробою зламати опір Тегерана. Однак спроба невдала: недільна зустріч представників країн-членів ОПЕК і Росії в катарській столиці Досі пройшла без участі Ірану.
Тому Саудівської Аравії в даній ситуації, дуже знадобилася б підтримка Сполучених Штатів. Тим більше що Вашингтону цілком по силам тиск на Іран з метою зруйнувати амбітні, реваншистського характеру, плани країни по захопленню нафтового ринку. Заради цього Ер-Ріяд цілком може пожертвувати парою овець з найяснішого стада до вящему задоволення обох сторін: Конгрес отримає свій закон, а інші представники Будинку Сауда - гарантії захисту репутації та активів у США. Цілком собі компроміс, тим більше, що Ер-Ріяд вже активно готується до кінця "нафтової ери", для чого було заявлено створення спецфонду на $2 трлн. Щоб зробити якісний стрибок у нову технологічну епоху, потрібні кошти.
У той же час, цікава і багатоповерхова гра Сполучених Штатів. Поступово знижуючи ступінь своєї залученості в близькосхідні справи до великого незадоволення основних тутешніх партнерів - Саудівської Аравії та Ізраїлю - Вашингтон планомірно домагається їх зближення. Що це йому дає? Делегування зусиль по стабілізації і забезпечення безпеки регіону ще десяток років тому абсолютно неможливого альянсу - хоч і частково модерируемому США.
Такий - очевидно, ображений, вимушений, негласний та неоформлений юридично союз в перспективі може вирішувати відразу кілька ключових завдань: по-перше, в політичному відношенні послабити Тегеран без прямого втручання Вашингтона (чого старанно уникає адміністрація Обами). По-друге - сприяти обрізання крил росіянам в Сирії і в регіоні в цілому, закладаючи тим самим основи для закупорювання не в міру амбітної Росії в межах її території. По-третє, і тут мова вже про економічну складову, встановити "аварійний запобіжник" на потоках іранських і російських енергоносіїв на європейські ринки.
І тут, до речі, вже є певні зрушення. Як раніше повідомляла ДС, Саудівська Аравія досягла угоди з Єгиптом про передачу двох островів - Тиран і Санариф - в обмін на багатомільярдні інвестиції Ер-Ріяда. Ці острови мають стратегічне значення для королівства, оскільки фактично є своєрідним КПП Червоного моря, у протилежному кінці якого лежить ізраїльський нафтовий термінал "Ейлат", що використовується тією ж Росією в якості транспортного коридору в Індійський океан.
Саудити, звичайно ж, були б не проти долучитися до ізраїльсько-єгипетському тандему створення газової магістралі в Європу. Це, безумовно, вписується в плани США.
До речі, Вашингтону в рівній мірі необхідно посилення Ізраїлю через співпрацю з саудити, оскільки адміністрація Обами протягом всього терміну його президентства штовхала Єрусалим до більшої самодостатності в питаннях безпеки. Це, вважають у Вашингтоні, лише посилить їх союзника і зніме частину тягаря з фінансування Ізраїлю - так що наступна адміністрація США з великою часткою ймовірності таку політику продовжить, незалежно від того, хто займе Овальний кабінет. І на горизонті може з'явитися перспектива альянсу вже трьох країн - Ізраїлю, Саудівської Аравії і Туреччини.
Всі вони вже активно контактують між собою на рівні двосторонніх відносин. Анкара в даному випадку цілком може претендувати на роль сполучної ланки. Туреччину цікавить Ізраїль як постачальник блакитного палива, а Саудівська Аравія - як регіональний союзник, який допоможе стримати "курдську весну" в Сирії, адже це загрожує втратою південно-сходу самої Туреччини. І всі сторони, включаючи США, зацікавлені в надійних партнерів для просування власної політики в регіоні.
