Перед зустріччю G20 в китайському Ханчжоу, і без того перетворилася на виставу сором'язливості, в ході якого запрошені ховали руки за спину при появі Путіна, а його секретар-мільярдер Пєсков не встигав інтерпретувати ці інциденти як "невеликі затримки" (як це, зокрема, відбулося на зустрічі з британським прем'єром Терезою Мей), російський диктатор провів ще один показовий захід. А саме — Східний економічний форум (ВЕФ) у Владивостоці.
Відверто кажучи, ВЕФ у нинішньому році мало хто помітив, і багато в чому тому, що російські ЗМІ перестаралися, ненавмисно створивши враження, що на форумі був присутній і виступав лише сам кремлівський мешканець. Але це звичайно ж було не так — на Далекому Сході відбувається цілком реальний торг між Росією і Японією за курильського (і, можливо, більш широкого) питання. І ВЕФ значною мірою став майданчиком для даного процесу. Але тема ця досить тонка, і тому тут варто брати до уваги кілька чинників.
Насамперед, незважаючи на те що частина Курильських островів СРСР свого часу все ж зобов'язався віддати, нюанси перемир'я дозволяли Москві як у радянський час, так і в останню чверть століття йти від цього питання. Тим не менше, як в Росії, так і в Японії дана тема є політичним фетишем, а що стосується Росії Путіна, то передача спірних островів Японії — останнє, що вона має намір зробити.
Сама ж ця тема знову виникла на дипломатичному столі виключно в силу тих обставин, а саме: "ватної ізоляції", в яких опинилася нинішня РФ під керівництвом Путіна (і ні з яким іншим — таких як "добра воля" або тиск західних держав).
Точно так само не слід вважати, що Кремль дійсно всерйоз зацікавлений у розвитку Далекого Сходу і згоден на певні компроміси задля залучення в регіон справжніх іноземних інвестицій хорошої якості. Те, що це саме так, демонструють два суміжних прикладу. Ще в минулому році Курили відвідав прем'єр-міністр Дмитро Медведєв, і цей візит був відзначений войовничою риторикою, більш того — в регіоні щороку проводяться молодіжні табори прихильників Путіна. І далі, коли Фонд по боротьбі з корупцією Олексія Навального вирішив перевірити, наскільки реально скористатися широко розрекламованої програмою безкоштовної роздачі гектарів на Далекому Сході, базу реєстрації заявок зрештою просто закрили від "небажаного" уваги громадян. Тому що все що представляють інтерес ділянки землі на далекосхідному березі РФ вже давно розписані (теоретично можна придбати хіба що шматок скелі).
Тому не дивно, що за підсумками ВЕФ до можливостей глибоко криміналізованого регіону придивилася хіба що японська компанія Iida, що займається лісозаготівлею. Освоєння ресурсної бази Далекого Сходу — єдине, що серйозно приваблює путінських відкупників (на форумі були представлені чи не всі корпорації, очолені членами кооперативу "Озеро" і їх родичами), а також небагатьох іноземців різного ступеня сумнівності. Зокрема, мова йде про лісопромисловому комплексі, чий допустимий обсяг заготівлі деревини становить близько 100 млн кубометрів. А поки що в оренду передано лісові ділянки з обсягом заготівлі деревини трохи більше 20 млн кубометрів.
Що стосується фантастичних перспектив, які малював перед нудьгуючими учасниками російський президент (правда, побудував до саміту АТЕС 2012 р. практично порожній мегамост до острова Російський за $1 млрд), то коментатори саркастично порівняли ці прожекти з виступом у Васюках гросмейстера Остапа Бендера. Особливо це стосується зведення якоїсь системи "регіональної цифрової економіки" за участю сусідніх розвинених країн, хоча навіть цирковим дресирувальникам поки не вдалося навчити місцевих ведмедів користуватися стільниковим зв'язком.
Але привертає увагу інше.
Доречно згадати, що нещодавно німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайер раптово запропонував повернути Росію до складу цього клубу в обмін на виконання Мінських угод. А кандидат в президенти США Дональд Трамп просторікує про те, що передасть Японії і Південної Кореї ядерну зброю, щоб ті самі захистили себе від КНДР і, ймовірно, Китаю (по відношенню до якого Трамп, принаймні, на словах, налаштований вкрай вороже).
На тлі цього абсурду, демонструє скотився вниз рівень стратегічної культури західних еліт, сигнали Путіна про який-небудь взаємоприйнятному вирішенні курильського питання (натяк на щось на зразок спільного управління спірними островами в обмін на величезні інвестиції расчувствовавшейся Японії безсумнівно готової перетворити чадящие ведмежі кути в квітучий сад) знаходять відзвук в Токіо. При цьому Москва привела в приклад нібито вдалого співробітництва функціонування російсько-китайського агрофонду. Але поки що цей фонд (у рамках ВЕФ) зумів підписати проектні угоди тільки з російськими фірмами на досить скромну суму в $46 млн. А сам ВЕФ запам'ятався хіба що проханням китайського підприємця до Путіна — допомогти того налагодити постачання в КНР морозива.
Без знання цього бекграунду кілька комедійний епізод з одариванием голови Сі упаковкою російського морозива в Ханчжоу виявився незрозумілим для більшості західних журналістів. Однак у цілому ризики зближення Японії і КНДР з Росією пом'якшуються сьогодні — на жаль — не стільки авторитет США і системою повоєнних домовленостей в Тихому океані (схоже, і перший, і друга тріщать по швах чинності періоду апатичного філософствування в Білому домі), скільки існування непереборних протиріч між цими країнами і Китаєм.
Саме тому східні мандри і риторика Путіна, що переслідують як вищезгадані цілі, так і пошук компенсацій за провал російсько-турецько-іранського альянсу на Близькому Сході, викликають в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні почуття когнітивного дисонансу. Але це — з одного боку. А з іншого — ризики небезпечного укусу Москви навіть у цій, теоретично пріоритетною для Барака Обами частині світу, потроху зростають. Але з ними, схоже, буде розбиратися вже його наступник.
