Навіщо ФСБ підставляє турецьких радикалів
Відносини Російської Федерації та Туреччини все більше уподібнюються натягнутій струні. У суботу турецьке зовнішньополітичне відомство повідомило про новий порушення російським бомбардувальником (правда, тепер вже Су-34) повітряного простору країни, у зв'язку з чим на килим був викликаний посол РФ. Турецький МЗС підкреслив, що російський екіпаж попередили про вторгнення в повітряний простір республіки англійською та російською мовами.
"Незважаючи на попередні попередження з боку Туреччини і НАТО, Росія знову показала явний приклад загострює відносини поведінки. Ми ще раз закликаємо РФ до відповідальних дій і просимо припинити порушувати турецький повітряний простір, який також є повітряним простором НАТО. Ми наголошуємо, що такі дії можуть призвести до серйозних наслідків, відповідальність за які буде повністю лежати на Російської Федерації", — заявили у відомстві, а президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган повідомив, що має намір особисто поговорити з Володимиром Путіним з цього приводу.
Російська сторона, звичайно ж, цей факт заперечує, незважаючи на підтвердження заяви турецького МЗС Пентагоном. Його представник Марк Райт підкреслив, що Су-34 порушив кордони Туреччини. Тут же відреагувала і Організація Північноатлантичного договору, генсек якої Йенс Столтенберг очікувано закликав Москву не вторгатися в повітряний простір Туреччини та висловив слова підтримки Анкарі. При цьому, як повідомив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, турецька сторона вельми оперативно — 1 лютого — передала до Москви докази порушення. І поки дипломати і чиновники намагаються випади один одного, на турецьких авіабазах був оголошений підвищений рівень тривоги, що передбачає "повну готовність до всього", що дає пілотам право на негайний відповідь — без узгодження з командуванням. Загострення і без того непрості стосунки, які зіпсувалися після збитого 24 листопада турками російського Су-24, також порушив повітряний простір країни, очевидно.
При цьому в російських ЗМІ, зокрема у газеті "КоммерсантЪ", з'являється "злив" інформації щодо потерпілого катастрофу над Синайським півостровом (Єгипет) російського авіалайнера А321. Слідчий комітет РФ вважає, що до краху літака причетні турецькі радикали-націоналісти "Сірі вовки". Епопея з А321 тягнеться вже давно: Росія довго не оприлюднила результати свого розслідування, потім все ж визнала катастрофу результатом теракту, до якого причетне Ісламську державу. І раптом — у вкрай сприятливий для цього момент — з'являється турецький слід. Динаміка останніх подій вказує на те, що Москва докладає чимало зусиль у прагненні дестабілізувати ситуацію в Туреччині. І робити це, до всього іншого, до початку листопадового інциденту з Су-24, адже ще в жовтні з'явилися повідомлення, підтверджені міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим, про постачання російської зброї іракським курдам. Через місяць турецькі ВПС збивають російський літак, відносини двох країн входять в круте піке, а в грудні турецькі силовики починають проведення масштабної операції проти бойовиків Робочої партії Курдистану на південно-сході країни. Яка завдяки своїй масштабності і числа жертв (повідомлялося про понад 700 загиблих серед курдів) стурбувала не тільки Євросоюз, але й громадськість в самій Туреччині, а значить, погіршила і без того зовсім не бездоганний імідж Ердогана на Заході.
Минулі ж вихідні проявили обрисів черговий багатоходівки Путіна і його оточення, яка визрівала, по всій видимості, вже давно. Президент РФ, нагадаємо, публічно погрожував, що Москва "не забуде, не простить" Анкарі збитий літак і завдасть удару у відповідь, але не говорив колись, створивши враження, що станеться це не найближчим часом. Цілком ймовірно, що вендета у графіку "турецького плану" і була намічена на кінець січня.
Повернемося до висновку слідчого комітету росії про причетність "Сірих вовків" до катастрофи А321. Реципієнт почує або прочитає єдине в цьому повідомленні — "турецька радикальна націоналістична організація", яка вже реалізовувала й інші теракти, у тому числі робила замах на життя Папи Римського Іоанна Павла II (польського кардинала Кароля Войтили) навесні 1981 р. Але якщо трохи більше копирснути цю історію, то можна також згадати, що, за даними побіжного екс-співробітника КДБ Мітрохіна, який працював в архіві близько 30 років, який стріляв у понтифіка в Римі член "Сірих вовків" Мехмет Алі Агджа був завербований чекістами при посередництві болгарських колег. Біг на туманний Альбіон у 1992 р. екс-архіваріус вивіз безліч повторюваних записів, що стали основою для книги "Архів Мітрохіна", співавтором якої виступив журналіст Крістофер Ендрю. У цій книзі, за зрозумілих причин сприйнятої різко негативно і з неабиякою часткою скептицизму і сарказму в Росії, стверджувалося, що не тільки Агджа, але й вся організація "Сірі вовки" годувалася з рук КДБ (як, до речі, і Робоча партія Курдистану) з метою дестабілізації ситуації в Туреччині. Що ж стосується нападу на понтифіка, то ще на початку 80-х висловлювалася обґрунтована версія, що замах стало відповіддю чекістів на підтримку Іваном Павлом ІІ антирадянської "Солідарності" і Леха Валенси.
Звичайно ж, в нинішніх реаліях чільну роль у згадці "вовків" займає безпосередньо турецький аспект. Тут варто зазначити, що протягом останніх років вони вели себе як звичайнісінька ультраправа партія. У квітні 2012 р. намагалися зірвати День пам'яті геноциду вірмен в Стамбулі. В жовтні 2013-го протестували проти курдська-турецького діалогу. У липні 2014 р. брали участь у маніфестаціях проти прийому сирійських біженців, а в жовтні — в зіткненнях з курдами в різних містах країни. У жовтні 2015-го влаштовували антикитайські демонстрації та погроми китайських ресторанів і магазинів у відповідь на заборону владою КНР постити мусульман-уйгурів в Рамадан. У вересні "вовки" разом з іншими радикалами громили офіси Партії демократії народів, яка вважається прокурдської. І лише один раз — в листопаді — Росія опинилася в полі зору цього угруповання. Тоді вона провела мітинги під диппредставництвами РФ на знак протесту проти бомбардувань сирійських туркменів. А в іншому нічого незвичайного — радикали як радикали. І взагалі, до цих пір замах на понтифіка, явно інспірований ззовні, було найяскравішою подією в біографії цієї організації. Їх прив'язували до минулорічного теракту в Таїланді (помста за депортацію уйгурів в КНР), але крапку в цьому розслідуванні ще офіційно не поставлена. Що також наводить на роздуми.
Тут, правда, варто відзначити, що "Сірі вовки" засвітилися в гарячих точках. За деякими повідомленнями, вони воювали на боці чеченських повстанців в обох війнах. Крім того, російські ЗМІ повідомляли, що загін туркоман, розстріляли пілота збитого Су-24, очолював "вовк" Бурак Мишинчи. Так що нинішнє згадка про "вовчому" слід було цілком передбачувано.
У той же час, враховуючи "вірність традиціям", непорушність принципів в "КДБ 2.0" — ФСБ, вихідцями з яких є президент РФ і його оточення, є сенс вважати, що і контакти з різними організаціями такого роду теж могли зберегтися або поновитися. До того ж партнерство кремлівської верхівки з институализованными радикалами зразок "Національного фронту" Марін Ле Пен і угорського "Йоббіка" не є таємницею. І цей ланцюжок приводить нас до того, що якщо "Сірі вовки" насправді стояли за крахом А321 і загибеллю 224 осіб, то катастрофа цілком могла бути справою рук ФСБ. До речі, обережні припущення про причетність чекістів до вбивства своїх співгромадян зазвучали практично відразу після аварії, але поступово були відсунуті на задній план.
А дарма, адже логіка тут, безумовно, є. І вона є незмінною з часів терактів у Москві, Буйнакську і Волгодонську, що стали початком другої чеченської війни і забезпечила президентство Володимира Путіна. Та ж логіка є і в нинішній ситуації: нове порушення повітряного простору Туреччини бойовим літаком РФ разом із звинуваченнями турецьких громадян у причетності до теракту проти росіян — це і провокація, і спроба реваншу, і привід до війни: напевно російські системи ППО Сирії вже готові до полювання на винищувачі ВПС Туреччини. Маючи вкрай обмежені можливості маневру і ще більш обмежена уява, російське керівництво знову вдався до улюбленого прийому — підвищення ставок. Але цей метод працює все гірше. Відповідь буде асиметричною. Причому дасть його не тільки Анкара, але і її союзники. Насамперед англо-американські.
