Трансатлантичний розкол. Куди заведе сварка ЄС з США

Брюссель, нарешті, вибрав сторону в конфлікті між Францією і США, що спалахнув після створення Вашингтоном, Лондоном і Канберрою оборонного альянсу Aukus, що позбавило Париж багатомільярдного контракту на поставку Австралії 12 дизельних субмарин класу Attack.

Спочатку, коли Париж уже рвав і метав, розповідаючи про "ніж у спину", зовнішньополітичне відомство ЄС під проводом Жозепа Борелля підійшло до питання з обережністю і обіцянкою розібратися в ситуації.

Але незабаром свою оцінку того, що відбувається, надало керівництво ЄС — афілійований з президентом Франції Еммануелем Макроном експрем'єр Бельгії і нинішній голова Євроради Шарль Мішель, а також голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, колишній міністр оборони Німеччини.

Фон дер Ляєн останнім часом, зокрема з моменту приходу в Білий дім Джо Байдена, демонструвала готовність з більшим пієтетом ставитися до позиції Сполучених Штатів щодо майбутнього ЄС.

Та й, до всього іншого, у неї конфлікт з Мішелем на грунті суперництва. Мова про банальне з'ясування, у кого які повноваження і хто має більшу владу.

Однак скандал в деякому роді об'єднав керівників Євроради та Комісії.

Найбільш красномовним був Мішель. У Нью-Йорку, куди він прибув на сесію Генасамблеї ООН, президент Ради їдко пройшовся по відомому гаслу Байдена "Америка повернулася".

"Що це значить: "Америка повернулася?" Америка знову повернулася в Америку або кудись ще?" — сказав Мішель журналістам, звинувативши адміністрацію Байдена в "нелояльності" і "непрозорості" по відношенню до своїх союзників.

Фон дер Ляєн, в свою чергу, в інтерв'ю CNN назвала "неприйнятним" те, як США, Британія і Австралія обійшлися з Францією.

При цьому президент ЄК утрималася від різких висловлювань, які дозволив собі Шарль Мішель.

"Є багато відкритих питань, на які необхідно дати відповіді. З однією з наших країн-учасниць обійшлися неприйнятно, тому ми хочемо знати, що сталося і чому", — сказала вона, зазначивши, що Вашингтон спершу повинен ці відповіді надати, а потім вже Брюссель, можливо, повернеться до реалізації спільних проєктів і програм.

Це явний натяк на те, що в іншому випадку ЄС може відмовитися від проведення першого засідання свіжоспеченої двосторонньої Ради з торгівлі та технологій, яке заплановане на наступний тиждень в Пітсбурзі.

І це важливо, оскільки Рада мала би започаткувати оновлення партнерства між Брюсселем і Вашингтоном.

Фактично це перший крок на шляху до реалізації проєкту повноцінного Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТТІП), який давно відкладали.

Сполучені Штати і Європа намагалися запустити трансатлантичну зону вільної торгівлі ще під час президентства Барака Обами. Активна фаза переговорів проходила до російської агресії в Україну. А після її початку сторони навіть погоджували документи, що регулюють функціонування ТТІП, але в підсумку спіткнулися об кілька пунктів, неприйнятних або для ЄС, або для США.

Одним з каменів спотикання стали положення, що стосуються авторського права.

ЄС з подачі Франції виступив проти "зрівнялівки" для американських і європейських виробників інтелектуального продукту, відмовивши США в пільговому доступі на цей ринок.

У спеціальному документі Париж через Брюссель підкреслювали, що європейська культура — поза будь-яких міжнародних угод, зважаючи на свої багатства і різноманіття.

Франція побоювалася, що умовний Голлівуд підімне європейських кіно- і ігроробів, художників, музикантів і т.д. А це величезний ринок: на той час, як наголошується в записці ЄС, ці галузі забезпечували 2,6% від ВВП всього Євросоюзу, випереджаючи хімічну промисловість і ринок нерухомості.

Загалом французи і європейці в цілому вперлися. Обама ж залишив цю ідею, оскільки його каденція вже підходила до кінця. У Білий дім прийшов Дональд Трамп, який взяв курс на загострення відносин з Європою.

Потім Трампа змінив Байден, і до недавніх пір сумнівів в його чіткому намірі відродити добрі стосунки з різнорідною Європою не виникало.

Можливо, він зміг би завершити те, що не встиг Обама, — створити ТТІП, але тепер, з огляду на жорстку позицію Парижа по Aukus, цей проєкт знову може опинитися зірваний.

І потрібно розуміти, що для європейців це теж можливість притиснути до нігтя американський великий бізнес. Перш за все, техногігантів Google, Facebook, Twitter.

ЄС і окремим країнам-членам спорадично і частково це вдається зробити — змусити "велику трійку" платити більше, але посилення пресингу з невдоволенням сприймається в Вашингтоні.

Тепер же, коли Сполучені Штати зробили ставку на англосаксонських друзів, у ЄС, який нацьковується тією ж Францією, є можливість взяти техногігантів в оборот.

По суті, Джо Байден зробив те ж, що і Трамп свого часу — створив умови для трансатлантичної кризи.

Трамп воював з французьким вином, німецьким автопромом, а також вимагав від союзників по НАТО збільшити витрати на оборону.

Байден діяв інакше. Абсолютно інакше. Можливо, навіть віроломно, але в кінцевому підсумку він, слід визнати, провернув досить гарну схему.

По-перше, спровокував Францію на політичну конфронтацію, яка вже перейшла до високих кабінетів ЄС, потім, будьте впевнені, проблемами Парижа всерйоз турбуватиметься і союзна Німеччина, разом з якою Франція підминає під себе ЄС.

Що дуже важливо, сталося це напередодні виборів до Бундестагу, за підсумками яких вперше за 16 років федеральний уряд очолить не розважлива Ангела Меркель.

Можливо, це буде розсудливий Олаф Шольц з Соціал-демократичної партії. Але есдеки відчувають куди менше любові до Сполучених Штатів.

Підтримка Франції в конфлікті з США дає німецьким есдекам нові важелі впливу і можливість зміцнити свої позиції в ЄС відразу після виборів. І, звичайно ж, відкриває можливість більш ефективно спільно працювати в напрямку стабілізації відносин з Росією.

Але в той же час, якщо новий канцлер ФРН піде цим шляхом, то Байден отримує всі підстави нівелювати домовленості, досягнуті з Меркель і закріплені у Вашингтонській декларації.

Тобто в такому разі франко-німецький союз розв'яже йому руки в питанні санкцій щодо "Північного потоку-2".

Україна, звичайно, в найближчій перспективі теж ризикує потрапити під удар в гіпотетичній трансатлантичній "війні", в тому числі в рамках нормандського формату.

З іншого боку, провокуючи цю кризу, адміністрація Байдена може оживити закостенілу Європу і дати дорогу новим європейським альянсам. Наприклад, під керівництвом амбітної Польщі, тим більше що відносини Варшави з Берліном і Брюсселем все далі від райдужних.

По-друге, Байден зміцнив англосаксонський альянс для більш ефективного протистояння з Китаєм.

Теж, зауважимо, дуже своєчасно. Якраз паралельно з формуванням Aukus в Китаї починається гостра фінансова кризу в зв'язку з можливим банкрутством другого найбільшого девелопера Китаю — компанії Evergrande.

Якщо це станеться, що дуже ймовірно, Китай може поглинути ціла хвиля криз в інших сферах. Природно, Пекіну буде не до боротьби за світове панування з США — КПК буде повністю зосереджена на внутрішніх проблемах.