За Няшу Радянську Батьківщину! Навіщо Росспівробітництво посилилося Поклонською

Кримська експрокурорка Наталія (Няша) Поклонська, яка розшукується в Україні за державну зраду, нарешті знайшла чергову рідну гавань. Цього разу — на посаді заступниці голови Росспівробітництва. Чи надовго, сказати складно, але багато що говорить про те, що Няші знайшли, нарешті, корисне застосування, кинувши на посилення рашистської культури.

Шлях Поклонської на "культурний фронт" був непростим. На старті її було апробовано на роль депутатки у складі фракції ЄдР. Там вона засвітилася у боротьбі з фільмом "Матильда" за світлий образ великомученика Миколи II, ставши героїнею соцмереж і карикатури, яку безуспішно вимагала вилучити з мережі. На жаль, але образ виявився безсмертним. Найімовірніше, він переживе і саму Поклонську, хоча оригінал зображення був знищений за рішенням суду, а камчатському художнику, який увічнив Няшу, довелося тікати з Росії до Франції.

Безперечно, це був успіх. Проте потім Няша стала єдиною депутаткою "Єдиної Росії" (вона ж — Партія шахраїв і злодіїв, ПШіЗ), яка проголосувала проти пенсійної реформи у 2018 р., тож на наступних виборах, у 2021 р., її як порушницю внутрішньопартійної дисципліни викинули з праймерів.

Звичайно, Няшу не залишили без діла, та й не могли залишити. Неадекватна навіть за російськими мірками прокурорка-перебіжчиця була надто цінним кадром, до того ж чудово підходила для образу успішної зрадниці України, яка зробила кар'єру в Росії. І спочатку Поклонську спробували прилаштувати до справи в МЗС РФ, надавши їй ранг посла і відправивши до Кабо-Верде. Але тут щось пішло не так.

Важко сказати, чому дипломатична кар'єра Няші не вдалася. За однією з версій, острівна держава, отримавши від України повідомлення про те, що та перебуває в розшуку за держзраду, і прикинувши масштаби Няшиної відмороженості, що загрожує вічними дипломатичними скандалами, попросила надіслати когось менш епатажного. За іншою — Поклонську підсиділа Маша Захарова, побачивши в ній суперницю за перші місця в колонках новин. Як би там не було, але в Кабо-Верде Няша не поїхала, за офіційною версією, з причин особистого характеру. Утім, посаду посла в Кабо-Верде, а з нею і дипломатичний ранг посла до її послужного списку все-таки записали. Раз Путін видав указ "призначити послом" — значить, вона послом і була, а що до Кабо-Верде, то хто їх узагалі питатиме?

І ось нове призначення. Коментуючи його, Поклонська заявила, що пріоритетом для неї стане "захист прав співвітчизників за кордоном, зокрема в Україні".

"Для мене це не нова сфера діяльності, тому що я завжди займалася захистом прав людини, миром, безпекою. Мій російсько-український досвід тут стане у нагоді. Ми з Україною стаємо все ближче і ближче один до одного".

Няша також повідомила, що виконання посадових обов'язків розпочне вже з 7 лютого і що "в рамках своїх повноважень планує проводити зустрічі зі співвітчизниками за кордоном".

Безсумнівно, Няша у новій ролі принесе всім чимало веселих хвилин – і, справді, гріх не підіграти їй у цьому. Тим більше що призначення Поклонської, яка перебуває у розшуку за держзраду, на "роботу зі співвітчизниками", а також її посилання на російсько-український досвід і фраза про "близькість з Україною" – прямий виклик нам.

Нова роль Поклонської, відведена їй у Москві, цілком очевидна: озвучувати весь радянсько-імперський потік на хвору російську свідомість — те, що офіційно Кремлю вимовити незручно, але дуже хочеться. У піковій ситуації нова заступниця голови Росспівробітництва зможе надати довідку про неосудність. По суті, це жіночо-няшний варіант лідера держдумської фракції ЛГБТ/ЛДПР і тезки Путіна Володимира Жириновського, який постарів і втратив витонченість. Але для України це призначення – чудова нагода раз і назавжди відрегулювати відносини з громадянами Росії, які намагаються качати на території України свої особливі права.

Треба визнати, що роботу з такими громадянами свого часу пустили на самоплив. І зараз, на тлі загострення в Росії переживань про їхню долю, а також нового призначення Поклонської, саме час освіжити необхідну для такої роботи законодавчу базу. Навскидку тут можна запропонувати кілька цілком логічних кроків.

Насамперед необхідно ухвалити спеціальний закон про громадян держави-агресора, які проживають на території України. Такий закон повинен мати загальний характер і не бути прив'язаним до однієї тільки Росії, а містити перелік ознак, за якими визначається держава-агресор, та процедуру визнання його агресором де-юре. Очевидно, що Росія під перелік цих ознак, як би він не був складений, неминуче потрапить. А далі підуть уже цілком очевидні речі, які давно назріли.

Перше: громадяни держави-агресора, які проживають на неокупованій території України, у рамках такого закону мають бути зобов'язані задекларувати це громадянство. Термін – ну, скажімо, пів року. Для мешканців окупованих територій – розумна пільга до першого візиту в Україну. За ухилення – кримінальна відповідальність із реальним терміном і висилка з України за відсутності українського громадянства. За своєчасну реєстрацію – відмова від будь-яких претензій у зв'язку з попереднім приховуванням.

Друге: громадяни держави-агресора зобов'язані підписати зобов'язання про лояльність до української влади, що містить перелік пунктів, що зводяться до відмови від апеляції до влади держави-агресора у будь-якій формі. За порушення – позбавлення громадянства України, якщо воно є, і висилання.

Третє: громадяни держави-агресора, які мають також громадянство України, позбавляються права обирати і бути обраними до органів влади всіх рівнів, а також перебувати на державній службі до відмови від громадянства держави-агресора або до зняття з цієї держави статусу агресора.

А ті громадяни Росії, які намагаються жити на Україні – а не в Україні, як усі нормальні люди, зможуть скаржитися Няші. Її неадекватні реакції стануть джерелом невичерпної розваги для українців і чудовою інформаційною кампанією, яка популяризує новий закон.