За якою правдою приїжджав Анджей Дуда
Ігор Ісаєв, головний редактор Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl спеціально для "Ділової столиці"
У переговорах між польською та українською сторонами завжди згадували про минуле обох народів — це була стандартна формулювання. Візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну 24 серпня підтвердив: тепер це не просто данина речі, це один із стовпів відносин Києва і Варшави. Однак Варшава зараз обережний з Києвом, розуміючи, що на цьому етапі відносин Польща як ніколи потребує Україні.
В Україні візит польського президента Анджея Дуди сприйняли як символічне. Як-ніяк, єдиний глава іноземної держави відвідав Київ на 25-річчя незалежності України. Тим часом для Канцелярії президента Польщі цей візит був дуже конкретним — Дуді потрібно було залікувати рани, нанесені липневої резолюцією Сейму, визнала Волинську трагедію геноцидом польських громадян.
Якщо б для Анджея Дуди цей візит був символічним, його виступ транслювали б у прямому ефірі на головних телеканалах Польщі. Таке мовлення — багаторічна традиція візитів польських президентів в Україну. Цього разу виступ глави польської держави можна було послухати лише на українському телебаченні. Це означає, що цей візит був спрямований саме на "український ринок".
Важливість моменту
Вперше про візит Анджея Дуди в Київ заговорили на полях липневого саміту НАТО у Варшаві. У польському Сеймі як раз розгоралася дискусія про "геноцид на Волині", а український президент поклав квіти і навіть став на коліна перед пам'ятником жертвам Волинської трагедії у польській столиці. Дуда зустрівся з Порошенком, і, наскільки мені відомо з неофіційних джерел, Канцелярія Дуди поставила ембарго на історичні питання в переговорах глав держав.
Таке припущення цілком життєздатними, особливо якщо врахувати тодішні коливання правлячої в Польщі партії "Право і справедливість" на "волинському питання" — партія начебто і усвідомлювала, що майбутнє рішення парламенту завдасть шкоди відносинам з Україною, але ще не уявляла його масштабів.
Судячи з усього, реакція України перевершила всі сподівання польської влади. У Києві стали багато говорити про рішення Сейму, Варшави за такий крок почали критикувати навіть симпатики "Права і справедливості" громадяни України.
У підсумку "Піс" сформувала такий посил: резолюція Сейму — це данина "історичній правді", вона не проти України та українців; Україна залишається одним з найважливіших партнерів Польщі; ми спільно боремося проти зовнішньої загрози зі сходу.
Цей посил і повіз до Києва польський президент. Варшаві було потрібно повторити вже сказані у двосторонніх відносинах формулювання, віра в які серед українців похитнулася.
Зміщення акцентів
У спільній декларації президентів з нагоди 25-річчя незалежності України немає нічого нового. Про всі речі, згаданих в документі, у польсько-українських відносинах говорилося як мінімум з початку нового тисячоліття: про стратегічне партнерство двох країн, про підтримку прозахідних устремлінь України, про те, що Польща була першою країною світу, яка визнала незалежність України, і про те, що цей факт відкрив нову главу у відносинах Варшави і Києва.
Більш цікаво виступ польського президента в Дипломатичній академії України. Пропоную порівняти його зі спічем вже колишнього глави польської держави Броніслава Коморовського у Верховній Раді на початку квітня 2015 р.
Тоді польський президент, згадуючи про історію, підкреслював спільність трагедії польського та українського народів. "Польща простягнула руку Україні не у відповідь на політичну кон'юнктуру, а глибоко розуміючи історичні процеси, — зазначив Коморовський. — Мова йде не про минуле, а про майбутнє польсько-українських відносин, адже важкий історичної досвід [двох країн] міцно зміцнив наше бачення спільного майбутнього".
Його наступник ж 24 серпня оголосив питання минулого одним з трьох умов співпраці країн регіону Центральної та Східної Європи (разом із посиленням безпеки і створенням більшого числа зв'язків між країнами). "Поступово ми повинні переламати ступор співробітництва, що утворився у зв'язку з питаннями історії та ідентичності, — констатував проблему Дуда. — Ми завжди повинні вести між собою відкритий діалог на основі взаємної поваги та історичної правди".
Тобто зараз польський президент поставив у главу кута відносин сусідів поняття "історичної правди", одне з найбільш улюблених словосполучень мовою політичного популізму.
На найвищому рівні це сталося вперше за історію польсько-українських відносин у новому тисячолітті.
Ребус в подарунок
Після переговорів з Порошенком Дуда висловив надію, що ще в цьому році (названий навіть місяць — грудень) можна буде чекати конкретних кроків в історичному діалозі між Польщею і Україною.
Порошенко дипломатично відповів: "Наші політики вже висловилися щодо позиції України: "Ми прощаємо і просимо прощення, — заявив він. — Нам варто відшукати концепцію, яка задовольнить обидві країни. Історичні питання потрібно залишити історикам".
Ось тільки таке формулювання на Польщу вже давно не діє (залишити минуле історикам закликали всі українські президенти, починаючи з Кравчука). А які саме чергові кроки по діалогу мав на увазі Дуда, — не уточнювалося. Це в черговий раз підтверджує: він приїхав в Київ заліковувати рани, а не пропонувати порядку. Щось якісно нове в діалозі істориків запропонувати важко: з одного боку, між польськими та українськими істориками два роки тому відновився інституційний діалог, перерваний в часи президентства Віктора Януковича. З іншого — найбільш чутливої питання Волинської трагедії надовго перекочував у політику, так і в Польщі зараз "Піс" реформує Інститут національної пам'яті, зокрема й історичну політику в цілому, замінюючи "політику сорому" політикою національної гордості. Безсумнівно, у таких умовах вести професійний діалог значно важче.
У грудні на запрошення Анджея Дуди Петро Порошенко відвідає Варшаву. Його візит відбудеться в 25-ту річницю визнання незалежності України Польщею. І швидше за все, глави держав оновлять красиві жести, а потім повернуться кожен у свій дискурс.
Якщо під "цими землями" мається на увазі Наддніпрянщина, то тут незаперечним агресором і для поляків, і для українців виступав СРСР, а значить підкреслюється трагізм і спільність долі обох країн.
Але якщо "ці землі" значить — "українські", виходять на перший план волинські події, і тут безсумнівно конфронтація пам'яті.
"Кузькіна мать" у версії Дуди
Крім зведення в особливий ранг питань історії, польський президент привіз у Київ ще одну новинку — геополітичну. Дуда так описав мета польської політики: об'єднана Європа вільних націй і рівноправних держав", яка підтримує тісні стосунки із Сполученими Штатами. Але тут же уточнив: ця мета є серйозною проблемою для країн регіону Адріатичного, Балтійського та Чорного морів, — "Троеморья", словами польського президента. Тобто, говорив Дуда, схід Європи необхідно посилити свою політичну суб'єктивність у межах євроатлантичного співтовариства".
Якщо раніше польські президенти говорили про Україну і Польщі в контексті їх участі у вільному світі, то зараз з'явилося нове уточнення: схід Європи — це світ, навіть якщо і вільний, то ображений. "Поточна модель розвитку ЄС не в повній мірі використовує потенціал країн, що лежать між трьома морями", — говорив Дуда днем пізніше в хорватському Дубровнику, куди в четвер з'їхалися президенти Угорщини, Литви, Словенії, Болгарії та представники лідерів Чехії, Словаччини, Румунії та Австрії.
"Так, ми хочемо єдності та інтеграції. Однак це не означає, що ми хочемо однаковості", — погрожував далі Дуда.
Немає сумніву, що ідея більшої суб'єктності Східно-Центральної Європи актуальна, однак якщо врахувати контекст, в якому Варшава почала створювати новий внутрішньоєвропейський альянс — похапцем, пересварившись з Брюсселем і Берліном, то виникає питання про інших, ніж проста образа, стимули для створення такого союзу.
Відповіді на нього немає. Варшава в лічені місяці розтратила свій головний козир для Києва: вміння бути непоганим лобістом на загальноєвропейському рівні. Рік тому з неї першій говорили в Брюсселі, якщо потрібно було домовитися з проблемними партнерами на Сході континенту. Сьогодні такою проблемою стала сама Варшава. У Києві це розуміють, і тому зараз в польсько-українських відносинах винятковий момент: позиція Києва сильніше, Варшава потребує в ньому більше, ніж він у ній. Адже якщо вже Варшава початку консолідувати навколо себе всіх скривджених, то хто, як не Україна, є символом такої образи?
