Мовознавці-опричники. Як у російській мові репресуватимуть "іноземців"
Російський уряд вніс до Держдуми законопроєкт про контроль за дотриманням посадовими особами та громадянами норм літературної мови, метою якого є не лише витіснення з російської лексики іншомовного походження, а й посилення контролю над смисловим полем
До болю схожа ініціатива була вперше запропонована фракцією ЛДПР ще 2013 року. За довгі дев'ять років, які встигли вмістити в себе війну з Україною різного ступеня масштабності, встиг померти і батько цієї політичної сили – Володимир Жириновський. Не дарма в російських містах і весях давно шушукалися про те, що в нього на язику те, що у Путіна на думці. Сказане одіозним політиком справно втілювалося життя кремлівським начальством. У тому числі після його смерті.
Хоча й дивно спостерігати "лінгвозміщення" від партії, у назві якої всі чотири слова – іноземні. Наприклад, сама назва країни, Держдуму якої представляють продовжувачі справи Володимира Вольфовича, придумана бусурманами. "Росія" – греко-візантійське найменування держави, чий лідер все ніяк не вгамується, шантажуючи і тероризуючи весь цивілізований світ.
У 2013 році вже пропонувалося карати росіян карбованцем: чиновникам за "нехтування" рідною мовою, наприклад, довелося б одноразово викласти дуже солідну на той час суму – до п'яти тисяч рублів (простим смертним – до 2,5 тисяч), а юридичним особам – аж до 50 тисяч "дерев'яних".
В ініціативі дев'ятирічної давності заборонялися такі слова як "бутік", "лідер", "менеджер" — і таке інше. У списку табуйованих вже тоді знаходилися вигуки: від зойку "вау!" до констатації "окей". Примітно, що Жириновському товариші правляча "Єдина Росія" тоді опонувала. У партії Путіна пропозиції колег по "парламенту" тоді прямо називали популізмом, а саму ідею "по запозиченнях – напалмом" – нереалістичною. Та що там, у суспільстві горе-законодавців від ЛДПР вважали просто ідіотами.
Настав 2022 рік. Росія вже понад вісім років окупує Крим, а тамтешні колаборанти оперативно склали словничок російських "замінників". Спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко (відома також як Валька-Стакан родом із української Шепетівки) ще читала надруковані в ньому "тематичні" вірші сумнівної мистецької цінності. А "мовну" ініціативу від ЛДПР взяли на прапори не де-небудь, а в уряді Росії.
Дуже дивною "боротьбою з латинізацією" відзначився, наприклад, заступник секретаря Ради безпеки Росії Олег Храмов. Соратник Дмитра Медведєва у своїй статті для "Російської газети" (офіційний друкований орган уряду РФ) запропонував "концепцію лінгвістичної безпеки Росії". Стаття чиновника, само собою, рясніла словами латинського походження, що не могли не помітити пильні користувачі соцмереж.
Але повернемось до законопроєкту від російського кабінету міністрів. Проєкт, який надійшов у Думу, — про, ні багато, ні мало, "захисті" російської мови.
Ось цитата з пояснювальної записки до документа: " Проект федерального закону передбачає неприпустимість використання іноземних слів, які мають загальновживаних аналогів у російській мові, перелік яких міститься у нормативних словниках. Зазначену проектовану норму спрямовано захист російської мови від надмірного вживання іноземних слів" .
Тут словнички від кримських колаборантів і знадобляться. Простим росіянам черговий викидень від "законодавців" спустять із декларативно-"охоронною" метою, а ось для чиновницького апарату приписи матимуть обов'язковий характер: вищезгадані словнички на допомогу.
У російському уряді, безперечно, керувалися відверто шкурними інтересами. У перспективі між парламентськими читаннями – штрафи. Не пропадати ж марно законодавчим потугам попередників з минулих скликань Держдуми.
Частково це спосіб поповнити скарбницю за рахунок громадян із вузьким словниковим запасом. Вузьким у розумінні Кремля, а в іншому запозичення з інших мов російську лише збагачують. Але російська економіка саме просіла під гнітом санкцій (знову ці бусурманські найменування!), тож зайві джерела доходу до бюджету дуже до столу. Забув – плати. Слово, знаєте, не горобець.
Ось що таке наступність та стійкість державної політики та її інститутів. І наступник Жириновського на посаді лідера партії Леонід Слуцький потішиться: на корені зарубають англіцизми. А то його "латинізоване" прізвище — Slutskiy — англійською звучить зовсім не милозвучно. Sluts – це особи із заниженою соціальною відповідальністю. Російським депутатам незручно.
До речі, саме Слуцький "модернізував" у Росії "тріаду" Гітлера: "Одна країна, один президент, одна перемога". Слова нинішнього лідера ЛДПР, які пролунали на похороні пропагандистки Дарії Дугіної, дуже вже резонують із незабутнім "Один народ, одна країна, один фюрер".
Але є в цій урядовій ініціативі і сермяга набагато більш філософського порядку.
Розрив із Заходом тепер оформлений не лише "алфавітно", а й "понятійно".
Законопроєкт від російського уряду – не лише "добре забуте старе". У новоязі путінської епохи вже давно закріпилися дивні евфемізми, на кшталт "хлопка", "задимлення", "негативного економічного зростання" і не менш "негативного спливання" — залишилося лише надати цим термінам форму розпорядження. І пообіцяти покарання рублем для забудькуватих.
І добре б усе замикалося на горезвісній "оруелівщині". Культовий і, на жаль, пророчий для Росії роман "1984" з'явився на світ "лише" в 1948 році, тоді як з "мислезлочинами" на одній шостій частині суходолу почали боротися набагато раніше. Причому не лише органами, назви яких скорочувалися до зубодробильних абревіатур, а й мовним чищенням. Радянська дійсність буквально втілювала у життя приказки у тому, що " словом можна вбити": визначення " ворог народу чи "кулак" були не просто евфемізмами, а смертним вироком. У кращому разі – відстроченим.
Тоталітарна машина без збоїв перемелювала саму сутність радянського громадянина: "пані та панове" ставали гендерно нейтральними "товаришами", а харизматичні потенційні секс-символи посувалися на п'єдесталі скромними передовиками соціалістичної праці обох статей.
До того ж, у Москві методично стирали різницю між союзними республіками, присипляючи національну самосвідомість задушливою колисковою з колонок, встановлених у російській метрополії.
На кону було створення образу гіпотетичної "радянської людини". А цьому категорично перешкоджали фундаментальні відмінності у мовах "братських народів".
Українська зводився до статусу сателіту російської, а її лінгвістичні особливості – до мінімуму: на догоду товаришам, які культивують мову міжреспубліканського спілкування.
Росія сучасна ці практики лише примножила. Поліції звичаїв радянської епохи тільки й залишається що кректіти, спостерігаючи за "успіхами" колег із майбутнього.
До речі, канонічний Оруелл у Росії "монополістом" не є. Російська дійсність поступово набуває рис антиутопічних творів вітчизняного автора – Володимира Сорокіна.
Збірний чиновичий образ епохи Путіна у перспективі – чоловік государів із сорокинського сатиричного роману "День опричника", можливістю карати вільнодумців наділений. Мова у нього складається зі слів споконвічних, іноземним впливом не зіпсованих. В честі – лубочний російський патріотизм, але все довкола – китайське. Головний герой — справжній дока у частині звірств і збочень, але замолювати гріхи до церкви ходить справно та шалено.
З початком повномасштабної війни проти України Володимир Сорокін із жалем констатував, що його антиутопія органічно вплелася до клубка російської дійсності.
І ось уже біснуватий актор-священик Іван Охлобистін – більше не фрик, якими свого часу вважали і міньйонів покійного Жириновського з "ЛДПР". 30 вересня, в день "посткримської" спроби анексії українських територій Охлобистін з'являється на сцені в центрі Москви. Сцену акторський служитель РПЦ тепер буквально ділить із Володимиром Путіним. І, поки господар Кремля (Сорокін у продовженні "Дня опричника" назве головну московську споруду "цукровою") намагається осиплим голосом прокричати іншомовне "ура", Охлобистін – безпосередньо звертається до "лубочної" класики.
"Гойда" — лунає на Червоній Площі в центрі Москви. "Гойда" — підхоплює екзальтований натовп. І не важливо, що під подібні вигуки сорокинські опричники один одного зношували (прикмета вірності Государю): скоро під забороною буде навіть натяк на нетрадиційні зносини в Росії. А російську мову – "захистять від скверни". Причому не лише іноземної. Адже воно як: немає слова – немає і явища. Як у СРСР, де не було не тільки сексу, а й пристойного піпіфаксу (а частенько — і непристойного).
У Кремлі, схоже, повною мірою усвідомили, що мова — безумовне відображення матриці мислення, і цю матрицю необхідно контролювати. Тим більше що російська матриця сама до того має у своєму розпорядженні через зафіксоване в мові ставлення до свободи. Ставлення відверто негативне та зневажливе. Ось, наприклад, слово "розпоясатися", в буквальному сенсі означає лише "послабити пояс". Або ж зняти його. Але буквально його вже давно не використовують. Виключно у переносному — з очевидними різко негативними конотаціями. Адже йдеться лише про те, щоб зробити носіння одягу більш комфортним, або, враховуючи його особливості, про роздягання. Особиста та приватна справа, якщо розібратися. Здавалося б, моє тіло — моє діло. Та ні, громадське. Пікантності словечку додає те, що власне пояс останніх років триста щонайменше асоціювався зі служивим людом (селяни на Московії та в околицях підперезалися переважно шнурком або, якщо пощастить, кушаком). А служивому бути вільним неможливо. Ну а якщо з легкої руки Миколи І "Палкіна", який "облагодив" безліч гідних людей, включаючи Тараса Шевченка та Михайла Лермонтова, служивим стає все населення, то бути поза футляром-мундиром людині "не належить" (теж, до речі, цікавий зворот). Відповідно, навіть дрібні послаблення маємо осудити.
Або ще, "разнуздаться". Слово, яке буквально означає "позбутися вуздечки" і, таким чином, відноситься однозначно до коня, раптом стає синонімом вільного кохання, безладного статевого життя та інших тілесних радостей, яких "широка громадськість" жадає, але боїться і тому таврує.
Розпуститися — так, тут теж йдеться про небажане звільнення, на яку дуже однозначно вказує корінь "пуст(ь)", тобто, дати волю. Упс, як кажуть американські підлітки, а оборот "дати волю" в російській мові теж несе негативне емоційне забарвлення. Воно приховано присутнє завжди, чи то йдеться про руки, почуття або фантазію.
А ось ще прекрасна ідіома "дозволити собі зайве". Зайве – недозволено! Будь-яке зайве, і тому воно навіть не потребує конкретизації. А тому не варто очікувати, що російське суспільство, яке з захопленням і походя таврує будь-які прояви свободи навіть на рівні мови, смиренно прийме і її, мову, обрізання.