Ядерний Кім. Чому загроза превентивного ядерного удару – останній подих епохи, що минає

Будь-яка країна, відстала соціально, і, як наслідок, технологічно, випадає з глобального співробітництва та входить у конфронтацію із сусідами. Це неминуче, як і те, що через відсталість вона починає програвати. Тоді, не маючи інших варіантів, така країна переходить до шантажу сусідів ядерним ударом: "превентивним", "у зв'язку із загрозою державності", "оборонним" тощо. У будь-якому разі це шантаж неприйнятною шкодою, в якій пропагандистські обгортки не мають принципового значення.

Саме на зброю шантажу і перетворилася у наш час ядерна зброя. І те, що КНДР, слідом за Росією, ступила на цей шлях, було цілком передбачуваним.

Чому Ин став союзником Москви

Північна Корея підтримала російське вторгнення в Україну вже в лютому, звинувативши у війні "гегемоністську політику" та "свавілля" США. Режим Кіма став одним із чотирьох, окрім російського, які голосували проти резолюції Генасамблеї ООН із засудженням російської агресії.

У червні, в вітальній телеграмі Путіну з нагоди Дня Росії, Кім Чен Ин підтримав "справу захисту гідності і безпеки", в якій "російський народ, відважно долаючи зустрічі виклики і труднощі, досягає великих успіхів", і висловив упевненість у тому, що відносини КНДР і РФ "динамічно розвиватимуться". Тоді ж КНДР офіційно визнала незалежність "ДНР" та "ЛНР", після чого Україна розірвала з нею дипломатичні відносини.

Іну не потрібен далекий від нього конфлікт сам по собі, але потрібно посилити позиції в переговорах з Москвою, щоб отримати максимум вигод із ситуації, в якій виявився путінський режим. Наприклад, продати Путіну запаси артилерійських снарядів радянського зразка з терміном придатності, який закінчується, яких Росія сьогодні гостро потребує. І, точно, у вівторок, шостого вересня, офіційні джерела зі США повідомили, що Росія закупила у КНДР кілька мільйонів артилерійських снарядів та ракети. Якщо це правда, то Москва, ймовірно, просто скупила оптом всі запаси, і зараз почне їх вивозити. Щоправда, враховуючи, що в армії КНДР справжній "зоопарк" — лише артсистем півсотні видів — шуканої Москвою кількості 152 мм снарядів у Пхеньяну може просто не бути. А ще є логістичні проблеми: європейська ширина колії в КНДР і незручність транспортування морем до Владивостока призведуть до того, що на доставку снарядів підуть тижні. Втім, це не є проблемою Кіма.

У подальшій перспективі КНДР може стати посередником для отримання Росією китайської зброї та боєприпасів — звісно, за комісійні. Постачання Москви північнокорейським гарматним м'ясом теж, в принципі, можливо, питання лише в ціні. М'яса у Іна вистачає, якість його, звичайно, така собі, але навряд чи вона гірша, ніж у Росії. Тікати з КНДР "корейським добровольцям", які вступили, наприклад, до ПВК Вагнера, буде нікуди, а проблеми дезертирства вже сплачених Москвою поставок до Росії Кіма вже не стосуються.

Але що запитати натомість? Звісно, Кіму, як завжди, дуже потрібні і гроші, і продовольство. Не відмовиться він і від нафти, газу або додаткового шматка природних ресурсів на російському Педальньому Сході. Але, з урахуванням гостроти потреби, яку Москва відчуває живою силою, це було б надто дешево. До того ж і Педальний Схід за фактом вже дуже північнокорейський. За таку важливу послугу, як постачання солдатів, Москву можна змусити поділитися і ядерною зброєю.

Але такий бартер не пройде непоміченим і, напевно, викличе крайнє невдоволення США та їхніх союзників на Далекому Сході. І Ину треба підстрахуватися, а зробити це він може єдиним способом: опустивши планку ядерного шантажу якомога нижче. Причому опустивши заздалегідь, щоб подивитися на реакції тих, кого він шантажує. Насамперед це Республіка Корея, Японія та США.

Шантаж стає ядерним

Наприкінці липня, виступаючи з нагоди 69-ї річниці перемир'я в Корейській війні 1950-1953 років, Кім озвучив прямі погрози на адресу президента Республіки Корея Юн Сок Еля, і непрямі — на адресу США, попередивши, що південнокорейські військові будуть знищені, якщо почнуться спроби вдарити по КНДР. "Я ще раз даю зрозуміти, що КНДР повністю готова до конфронтації зі США... Наші збройні сили повністю готові до реагування на будь-яку кризу, і наша національна система стримування ядерної війни також повністю готова правильно, точно і швидко мобілізувати свої абсолютні сили для виконання своєї місії ", — заявив Ин. Але про можливість ядерного удару з боку КНДР тоді ще не йшлося.

Витримавши паузу і відстеживши реакції, Кім зробив наступний крок: він ухвалив закон, який дозволяє КНДР завдавати превентивного ядерного удару. Таким чином, Північна Корея офіційно проголосила себе ядерною державою. Список погроз, перелічених у законі, такий, що дозволяє підвести під нього практично будь-яку конфліктну ситуацію.

Що з цим робити?

В принципі, Ин не придумав нічого нового, а просто переписав російську концепцію застосування ЯО. Що теж зрозуміло: шантаж завжди примітивний, і особливо винаходити тут нема чого. І якщо на ядерний шантаж не буде знайдено переконливої відповіді, то в Москви й Пхеньяна дуже скоро з'являться наслідувачі. Такі ж країни-ізгої, як Росія та КНДР, гратимуть на публіку ядерною гранатою. А мавпи, розумніші й ресурсніші, будуть використовувати цих, уже зовсім відморожених мавп, як свої проксі. Зокрема, КНДР, а в найближчій перспективі і Росія, будуть інструментами авторитарного Китаю.

Становище ускладнюється тим, що об'єктом шантажу виявляться демократичні країни, які дуже чутливі до воєнної загрози. Демократії завжди виграють у автократій економічні та технологічні протистояння, але вони чутливіші до воєнних втрат, що відкриває для автократій можливості для воєнного реваншу — або навіть реваншу за допомогою лише загрози війни. Коли такий шантаж стає ядерним, ситуація набуває критичного характеру.

Чи є вихід? Так, є. Демократичним країнам потрібно побудувати перед собою систему проксі, маловразливих для ядерних загроз, але здатних завдавати ядерних ударів автократам, що зарвалися. Причому завдавати, не вступаючи в переговори й не декларуючи наперед можливість такого удару у відповідь на ті чи інші дії. А просто аналітично оцінювати рівень ядерної загрози, і, у разі перевищення критичної позначки, завдавати по ядерних силах автократії точкових ударів без жодних попереджень. Якщо ж точково діяти неможливо, то зачищати всю автократію, цілком, не заморочуючись долею її населення, і застосовуючи будь-яку необхідну зброю, включаючи і ядерну.

Якими можуть бути такі проксі і що необхідно для їх застосування?

Перше: у розвинених країнах мають бути зняті всі моральні та юридичні заперечення проти повної зачистки території ядерної автократії, якщо ефективні точкові удари неможливі. Це вимагає введення в систему міжнародного права принципу колективної відповідальності всіх власників громадянства/підданства диктатури, що піддається зачистці.

Юридична сторона справи вирішується лише на рівні експертів, які виконують політичне рішення. З моральної точки зору такий підхід повністю виправданий, оскільки будь-яка влада, включаючи навіть зовні люту диктатуру, існує тільки на основі мовчазної згоди більшості населення, готової сприймати її як легітимну. Якщо такий суспільний договір руйнується – владу миттєво зносять.

Друге: потрібна точна оцінка рівня загрози, що унеможливлює суб'єктивний підхід. У свою чергу, це потребує аналізу багатьох факторів, недоступних для синтетичного сприйняття ні окремою людиною, ні навіть групою експертів-людей. Це означає, що така оцінка може бути доручена лише ШІ досить високого рівня, а отже, доступна лише розвиненим країнам.

Третє: політичне рішення на завдання удару має бути виведене із ведення політиків, залежних від виборчого циклу. Вони ніколи не зможуть ухвалити таке рішення своєчасно. У гіршому випадку вони не зможуть прийняти його взагалі, у кращому — приймуть із значним запізненням, яке виявиться фатальним. Історія вічно запізнюваної відповіді Заходу на зростання рашистської загрози демонструє це якомога яскравіше.

Одним лише ШІ справа тут не обійдеться. Ніяка демократія не дозволить довірити прийняття рішень такого рівня важливості штучному інтелекту, навіть у тому випадку, якщо ШІ справлятиметься із завданням краще. Остаточне рішення ухвалюватиме людина, і ця людина повинна мати цілий спектр якостей. Включно із здатністю діяти беземоційно та повною незалежністю від середнього виборця. Крім того, сам він повинен бути, по можливості, малоуразливий для удару у відповідь, який відбудеться в тому випадку, якщо зачистка буде недостатньо оперативною і повною.

Висновок цілком очевидний: жодна територіальна структура не зможе виконати роль такого проксі. Ним може стати лише корпорація, ТНК, керівництво якої виведено зі сфери впливу виборчих процедур демократичних країн. Така ТНК, нелокалізована чи слабко локалізована територіально, має отримати у своє розпорядження ефективну ядерну — і неядерну зброю, мобільного, у глобальному масштабі базування. Таке базування можливе лише у космосі та Світовому Океані.

Хімера? Зовсім ні.

По-перше, група розвинених країн просто не має сьогодні іншого виходу. Альтернатива відсічі автократичного ядерного шантажу – капітуляція перед ним. По-друге, у разі удару у відповідь, який теж потрібно брати до уваги, знизити збитки від нього з достатньою ефективністю можна тільки одним способом: розосередивши потенційні цілі на наскільки можливо більшій території. Найкраще – по всій Землі та в навколоземному просторі. З урахуванням обмеженості кількості зарядів, які може мати слаборозвинений тоталітарний режим, цей захід здатний позбавити сенсу ядерні авантюри диктаторів як такі. А можливість самим потрапити під несподіваний ядерний удар тільки тому, що ШІ визнає ризик ядерного удару з їхнього боку неприйнятно великим, стане фактором, що спонукає різного роду инів, путіних та хаменеї до добровільного ядерного роззброєння, після чого їх доб'ють уже економічними методами. Правда, щоб цей фактор спрацював, потрібен хоча б один реальний приклад зачистки колишньої автократії.

По-третє, вплив ТНК у світі повсюдно зростає, а вплив територіальних держав знижується. Держави вже сьогодні делегують ТНК цілу низку своїх функцій, і масштаби такого делегування зростають — і зростатимуть.

Зрозуміло, що такий проект може бути реалізований тільки на базі принципово нової міжнародної структури, "посткапіталістичної ООН", до якої увійдуть члени клубу високих технологій, як ТНК, так і територіальні держави. І не увійдуть соціальні та технологічні аутсайдери, ані країни, ані корпорації. Наявність високих технологій власної розробки стала б надійною перепусткою до такого клубу, що виключає появу в ньому негідних. Здатність генерувати такі технології надійно корелює з правовим і демократичним, у первісному значенні цього слова, а не охлократичним, що видається за демократію, устроєм таких спільнот.

Питання таких змін – справа найближчого, за 5-10, максимум 15 років майбутнього. В іншому випадку на наш світ чекає нескінченний ядерний кошмар.