Шантаж і демонтаж. Що означає угода про розміщення ядерної зброї в Білорусі

Очільники оборонних відомств Білорусі та Росії – Віктор Хрєнін і Сергій Шойгу – 25 травня підписали угоду про розміщення на території РБ російської тактичної ядерної зброї, що два союзники у війні проти України назвали "відповіддю на агресивну політику недружніх країн".

Черговий акт шантажу Європи Москва і Мінськ підв’язали до засідання Ради міністрів животіючої Організації Договору колективної безпеки, яку, як днями недвозначно натякнув прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, Єреван не проти проміняти на НАТО або когось з країн-членів цього альянсу. Тож Кремлю конче було потрібно хоч якось перебити цю чергову ознаку коми в ОДКБ (до уваги Еманюеля Макрона, до речі). Розміщення ТЯЗ у Білорусі скидається також і на спробу продемонструвати членам ОДКБ, що Москва все ж готова захищати союзників.

Підписання ж відповідної угоди відбулося на тлі чергового візиту Аляксандра Лукашенка до Москви, що відбувається лише за два тижні після його "хворобливої" поїздки на парад 9 травня. Що він отримає від російського диктатор Владіміра Путіна – достеменно невідомо, але швидше за все це буде черговий кредит на кілька мільярдів.

Тим більше, що "платити" Путіну окрім ризиків для Лукашенка від ТЯЗ у Білорусі є за що, адже білоруський автократ має немалі шанси скласти Путіна компанію у переліку осіб, з якими особисто і плідно хотів би попрацювати Міжнародний кримінальний суд. Власне, паралельно з підписанням угоди і візитом Лукашенка до Москви Офіс генпрокурора України повідомив про розслідування ймовірної причетності режиму Лукашенка до депортації українських дітей з тимчасово окупованих Росією українських території у Білорусь. Нагадаємо, цей злочин став підставою для МКС видати ордер на арешт Путіна та його омбудсменки Марії Львової-Бєлової.

З одного боку, потенційний ордер на арешт вже Лукашенко завершує процесу "муссолінізації" білоруського диктатора і остаточно прив’язує його до Путіна. З іншого — дає Лукашенку аргументи щодо плати за лояльність, яка подовжить агонію його режиму ще на деякий час.

І на додачу до кредитів чи інших форм грошової "допомоги", як мінімум, самопроголошений президент Білорусі міг в Москві випросити собі уточнення від Шойгу, що російська ТЯЗ на території РБ залишиться під контролем Москви, і вона вирішуватиме застосовувати її чи ні.

Що дуже схоже на спробу Лукашенка уникнути відповідальності за порушення ним Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) – міжнародного акту, розробленого оонівським Комітетом з роззброєння і схваленого Генасамблеєю у 1968 р.

Безпосередньо Лукашенко, погодившись прийняти у себе російську ТЯЗ, порушив статтю 2 ДНЯЗ: "Кожна з держав-учасниць цього Договору, що не володіє ядерною зброєю, зобов'язується не приймати передачі від кого б то не було ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою зброєю або вибуховими пристроями ні безпосередньо, ні посередньо; не виробляти та не придбавати у будь-який інший спосіб ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, рівно як і не добиватися та не приймати будь-якої допомоги у виробництві ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв".

Щодо Росії, то вона цією угодою порушила першу статтю ДНЯЗ: "Кожна держава-учасниця, що володіє ядерною зброєю, зобов'язується не передавати жодному одержувачу ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, не надавати допомоги будь-якій державі, що не володіє ядерною зброєю, щодо виробництва або придбання такої зброї або пристроїв".

Не зважаючи на уточнення Шойгу, Білорусь є іншою країною. І попри те, що вона перебуває разом з Росією в утворенні з непевним функціоналом і умовами під назвою "Союзна держава". Тож формально порушення ДНЯЗ Мінськом і Москвою є.

Кінець ОДКБ і ЄАЕС

З РФ все зрозуміло. Вона вже давно занурилася у порушення всіх можливих міжнародних угод і законів. Крапку було поставлено наприкінці лютого, коли Росія припинила свою участь в іншій важливій угоді, що стосується зброї – Договорі про стратегічні наступальні озброєння (СНО-ІІІ). Лукашенко ж остаточно перетворився на брата-близнюка Путіна, лишень слабшого і повністю від нього залежного. Вони дуетом плистимуть до самого кінця крізь геополітичні бурі та руйнацію залишків надбань Москви.

Про ОДКБ як символ втрати Росією впливу на пострадянському просторі вже йшлося вище. Варто ще завважити значне послаблення Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), форум якого у Москві за участі того ж Лукашенка відбувався синхронно з засідання ОДКБ у Москві. І на цьому форумі знайшовся свій "пашинян" — президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, який несподівано (хоча, насправді, якщо врахувати кон’юнктуру останніх місяців, цілком очікувано) дуже жорстко розкритикував ЄЕАС через "бар’єри і обмеження, які регулярно виникають". Токаєв мав на увазі численні приклади економічного тиску з боку Росії на Казахстан, який все більше віддаляється від Москви одразу у двох напрямках – налагоджує відносини з США і Китаєм.

І, варто зазначити, Токаєв також вважає серйозною проблемою для ЄАЕС зближення Росії та Білорусі. Зрозуміло, що ТЯЗ у Білорусі значно підвищить рівень "проблеми" відносин цих двох країн, і викличе значне занепокоєння пострадянських країн, особливо в Центральній Азії, де поступ Китаю все відчутніший. Особливо після першого саміту КНР-ЦА у Сіані, в якому Росія участь не брала.

Не в останню чергу через те, що безпосередньо Пекін, як відомо, негативно ставиться до ядерного шантажу, в тому числі з боку РФ. Підписання угоди в Мінську в КНР буде сприйнято як чергову спробу Путіним загнати свого найближчого і єдиного дійсно сильного партнера у глухий кут взаємовідносин.

Сигнали з Китаю

Своє невдоволення Пекін, вочевидь, доніс до Москви через саміт у Сіані, але це не останнє "китайське попередження". Ним, схоже, став перший візит прем’єра РФ Міхаїла Мішустіна із чималою делегацією до Пекіну, який попри переможні реляції Кремля, можна вважати провальним, оскільки, як з подивом констатувала навіть російська преса, прийняли очільника уряду країни-агресора прохолодно: прем’єр КНР Лі Цян у порушення протоколу відмовився від участі у Російсько-Китайському форумі, а зустріч Мішустіна із Сі Цзіньпінем тривала до години. На додачу, за інформацією Reuters, Пекін відмовився від будівництва газопроводу "Сила Сибіру-2" і надав перевагу газу Туркменістану, хоча той на 30% дорожчий за російський.

Російські пропагандисти намагаються поведінку КНР виправдати страхом китайських партнерів перед санкціями, однак більш ймовірно, що з холодного душу росіян китайці раз за разом обливають саме через деструктивну політику Путіна, яка шкодить інтересам Китаю.

І не виключено, що про ТЯЗ у Білорусі говоритиме у Москві 26 травня спецпредставник КНР з питань Євразії Лі Хуей, який у російській столиці завершує своє турне (Київ, Варшава, Париж, Берлін), присвячене пошуку шляхів завершення війни.

Так, Пекін наразі наче вимушений підтримувати Росію на тлі суттєвого посилення зусиль США, Великої Британії до зміцнення альянсів в Індо-Тихоокеанському регіоні, бо КНР треба щось протиставити консолідації своїх візаві. Водночас, угодою з Мінськом Росія повністю ламає поточний баланс сил — ядерний шантаж Кремля нищить архітектуру безпеки у світі.

І тут питання не у використанні чи не використанні ТЯЗ Росією проти "колективного Заходу", а саме в демонтажі договорів, що потенційно провокує хаос і дестабілізацію, надаючи карт-бланш іншим країнам з ядерною зброєю чи тим, хто волів би її мати. Хаос і дестабілізація – це руйнування також і існуючої системи торгових взаємовідносин, що аж ніяк не відповідає інтересам КНР.