Сі мінор для Путіна. Які наслідки розміщення ядерної зброї в Білорусі отримає Кремль

Нещодавно міністр Міністерства оборони Великої Британії Аннабель Голді у відповіді на запит члена Палати лордів сера Гілтона повідомила, що разом із танками Challenger 2 для Сил обороні України Лондон також надасть нам бронебійні снаряди зі збідненим ураном. Ймовірно йдеться про снаряди L26A1 і L27A1.

Москва майже одразу вдалася до того, що вміє найкраще – перетворювати мух на слонів на стероїдах. В якості відповіді російський диктатор Володимир Путін нагадав про переобладнання 10 білоруських літаків у носії ядерної зброї та комплекси "Іскандер", що можуть оснащуватись ядерними боєголівками, але найголовніше – анонсував розміщення ТЯЗ на території Білорусі у спеціальному сховищі, що має бути збудовано до 1 липня.

Технічні деталі (як-от той факт, що танкові снаряди не є ядерною зброєю) не суттєві для Кремля. Збіднений уран – це лише привід і най би вони були не з ураном, а з уріною, аби підняти ставки. Звісно передусім це натягнуте виправдання і аргумент для пересічного росіянина, який, почувши фразу "снаряд з ураном", буде очікувати на вселенську катастрофу.

Реальні ж причини доволі прості: коридор можливостей Кремля неймовірно вузький: ані хвилями "гарматного м’яса" і техніки, ані масованими обстрілами цивільної інфраструктури України досягти свого йому не вдається. Єдиний козир (принаймні він з усіх засобів шантажу та примусу найбільше годиться на цю роль) — це ядерна зброя. І навіть попри те, що здебільшого Захід не реагує на ці погрози. У Путіна фактично не лишається іншого виходу, як раз за разом трясти ядерними боєголовками, сподіваючись на корегування політичної кон’юнктури. Хоча, варто визнати, якщо, наприклад, Балтія або Брюссель одразу заговорили про санкції у відповідь на потенційну появу ТЯЗ в Білорусі, то Париж, в принципі, очікувано закликав Москву переглянути своє рішення.

Менше з тим, ККД цього маневру не є істотно високим в плані тиску на партнерів України з боку Росії.

Але він дієвий в контексті посилення залежності і керованості самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, бо ще більше відсікає його можливості проводити "сторонні" контакти – в обхід Кремля. Йдеться передусім не про ЄС чи США, адже цей шлях Кремль вже заблокував, а про Китай, куди не так давно літав Лукашенко.

Чому? Все дуже просто – лідер КНР Сі Цзіньпін неодноразово зазначав неприпустимість ядерного шантажу, не кажучи вже про застосування цієї зброї. Останній раз – під час візиту до Москви, який, до речі, складно назвати надто вдалим для Путіна та його поплічників, адже він вони отримали лише символічні гешефти.

І от, менш як за тиждень після приїзду високого гостя з Китаю, Путін з’являється з рішенням про розташування ядерних зарядів у Білорусі. Тобто він, по-перше, робить Лукашенка співучасником і в цьому навсупір Пекіну; по-друге, ставить особисто Сі в ідіотське становище.

Разом з тим, на тлі чергових погроз Путіна також знов грає в історика і порівнює інтенсивне зближення країн НАТО з партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні (Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія) із…створенням союзу, аналогічного союзу Німеччини, Італії і Японії під час Другої світової.

Вочевидь свою "експертну" аналогію російський президент прив’язав до повідомлень про намір Японії приєднатися до австрало-британо-американського військово-політичного союзу AUKUS, що, безумовно, не може не непокоїти Китай.

Таким чином Путін намагається втягнути Пекін у кремлівський концепт "Фортеця в облозі", суть якого полягає в тому, що за міфологією російського режиму колективний Захід має намір знищити Росію та її партнерів; взагалі агресія РФ проти України у викривленій реальності Кремля є війною НАТО проти Росії як такої. Хоча цю тезу почали заперечувати вже і в самій Росії, а саме власник ПВК "Вагнер" Євгєній Прігожин, який нещодавно визнав, що війну росіяни ведуть виключно з українською армією.

В контексті ж імовірного (не факт, що це відбудеться) розміщення ТЯЗ у Білорусі можна дійти висновку, що Путін банально не полишає спроб маніпулювати одночасно і Заходом, і Китаєм.

Останній не надав йому тієї підтримки та контрактів, на які російський диктатор розраховував. Тому він діє звичними чекістськими методами, намагаючись глибше втягнути Китай у конфлікт, якщо Пекін все ж вирішив продовжувати імітувати партнерські відносини із Росією.

З іншого боку, Кремль конче потребує допомоги КНР, тому і прагне улестити Китай цією риторичною атакою на візаві Пекіну в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Знов-таки дуже примітивний і дешевий трюк, який Сі, як вже стало, відомо не вразив, оскільки в іншій чаші терезів – відверта капость і брехня від Путіна щодо ядерної зброї, за допомогою якої він намагається прозондувати межі дозволеного в парадигмі "Росія – молодший партнер Китаю". Проте вірогідніше, що таким чином Путін лише ускладнить діалог з Пекіном.

Перші ознаки цього вже є. Зокрема, речниця МЗС Китаю Мао Нін 27 березня, коментуючи плани РФ відправити ТЯЗ до Білорусі, завважила: треба зосередитися на врегулюванні конфлікту "дипломатичним шляхом" і нагадала Москві про спільну заяву країн "ядерної п’ятірки" про те, що "ядерну війну неможливо виграти або вести". Тож обман Путіна у Китаї помітили і вже відреагували.

Але тепер значно цікавіше, як Кремль реагуватиме на реакцію КНР. Адже Путін опинився на шпагаті. Якщо Росія відмовиться від планів розмістити ТЯЗ у Білорусі, весь світ зафіксує цю сервільність Путіна перед Сі. І буде зрозуміло, що Китай є єдиною наддержавою у східній півкулі. Якщо ж Путін проігнорує попередження Пекіну, то це обіцяє йому остаточну ізоляцію і підтримку Китаєм санкційному режиму разом із припиненням підтримки. А звідти недалеко і вже до двосторонніх домовленостей Китаю і США щодо долі Росії.