Яблучний рятувальник. Як Кремль буде маніпулювати думськими виборами

19 вересня в Росії обиратимуть депутатів Державної думи і місцеву владу. Виборча кампанія вже йде повним ходом, демонструючи нам нові ідеї і ходи кремлівських політтехнологів.

Голосуй — не голосуй...

Довгий час найзручнішою опозицією для Кремля були комуністи. Класичною стала виборча кампанія "Голосуй або програєш" Бориса Єльцина під час президентських виборів 1996 року, в ході якої він зумів в два тури переграти голову Компартії РФ Геннадія Зюганова.

Останнє, вже фактично декоративне голосування 2018 року також ще завершилося другим місцем комуніста, який отримав майже в сім разів менше голосів, ніж Володимир Путін. Парламентські вибори 2016-го принесли схожі результати: 54% — "Єдина Росія", 13% — КПРФ.

Такий же шаблон, до речі кажучи, російські політтехнологи використовували і на виборах в Україні 1999 року, коли в другому турі Леонід Кучма переміг лідера комуністів України Петра Симоненка.

Однак з середини 2000-х в Україні схема ламається. Комуністи грають другорядну роль, виступаючи на других ролях в кампанії правлячої партії або кандидата від влади. Набирає сили патріотична опозиція, яка змітає і владу ("Наша Україна", Віктор Ющенко, Майдан у 2004 році; знову Майдан в 2013-2014-му), і комуністів.

На виборах 2019 року ніяких ідеологічно "більшовицьких" партій або політиків в Україні серед лідерів виборчого марафону взагалі не спостерігалося. Тут зіграли свою роль і зменшення присутності російських політтехнологів на виборах в Україні, і заборона Компартії, і той факт, що люди просто в принципі перестали симпатизувати більшовикам.

У Росії, судячи з усього, комуністи також остаточно вийшли в тираж. Одночасно почала набирати популярність інша опозиційна сила — Олексій Навальний і його антикорупційний рух. Якщо враховувати, що в політику нинішній Навальний прийшов як лідер "Російських маршів", на хвилі "радянського патріотизму" (назвемо цей рух так, хоча, по суті, мова йде про більш радикальну і націоналістичну ідеології), то зрозуміло, що до лівого табору його віднести не можна.

Після Навального

Після грандіозного успіху фільмів про зловживання кремлівських лідерів — спочатку Медведєва, потім Путіна, керівників силових структур, після масових акцій протесту, Навальний і його команда, "Фонд боротьби з корупцією", стали займати нішу основної опозиційної сили Росії. Більш того, вони фактично стали об'єднувати навколо себе всю російську опозицію, яка хоч якось була готова протиставляти себе Кремлю. Проєкт "Розумного голосування", коли від усіх опонентів нинішньої влади висувався лише один узгоджений кандидат, а хід голосування і підрахунок голосів ретельно контролювалися, приніс результати на місцевих виборах, не на жарт стурбувавши Кремль. Під загрозою опинилася фундаментальна політтехнологічна схема Кремля з "ручною" опозицією, яка на виборах традиційно відігравала роль хлопчиків для биття.

Треба сказати, з України це суперництво сприймалося як боротьба нанайських хлопчиків, імітація, а не реальне політичне суперництво. В першу чергу таке ставлення викликане тим фактом, що Навальний ніколи не ставив під сумнів ключові позиції кремлівської політики на українському напрямку. Стало буквально крилатим його порівняння Криму з бутербродом в тому сенсі, що незаконно анексований півострів повинен залишитися під контролем Росії. "Крим — це бутерброд з ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?" — заявив він в одному з інтерв'ю.

Але якщо в Києві протистояння Навальний-Кремль розглядалося як нездатне в корені змінити російську політику і тому погане, "кремлівські старці" сприймали зростаючу популярність "блогера" надзвичайно нервово. Симпатичний молодий Навальний, ура-патріот і кримнашіст виглядав як виклик особисто для Путіна. А успіхи його команди по об'єднанню опозиції через схему "Розумного голосування" виглядали як претензії на створення загальнонаціональної альтернативи "Єдиній Росії".

Зрештою все завершилося в'язницею для Навального і визнанням "Фонду боротьби з корупцією" екстремістською організацією, що означає заборону на участь у виборах.

Модифіковане "Яблуко"

У підсумку Кремль перед виборами в Держдуму (19 вересня) опинився перед необхідністю вирощування кімнатної опозиції нового типу — і для електорату потрібно створити видимість інтриги для збільшення явки, і в спілкуванні із Заходом симулякр "демократичних виборів" — аргумент корисний.

Вихід знайшовся.

Після аналізу всіх актуальних тенденцій, всіх страхів і побоювань Кремля, було вирішено зробити ставку на... лібералів.

Кремлівські політтехнологи вирішили повернути в активну політику призабуту партію "Яблуко", яка переживала свої кращі часи ще в минулому столітті.

Модифіковане "Яблуко" (передвиборний з'їзд партії проходив під гаслом "Яблуко змінюється") веде під своїми прапорами до Держдуми молодь і "нерадикальну опозицію". Наприклад, Андрія Пивоварова, колишнього голову "Відкритої Росії" Михайла Ходорковського.

Пивоварова, нагадаємо, російська влада не так давно відправили за ґрати. Очевидно, що присутність в списку "Яблука" "політичного в'язня" має стати переконливим доказом опозиційності партії в умовах, коли вона категорично відмежовується від Навального і його руху.

Треба сказати, що "яблучники" не просто не взяли в список нікого, хто будь-яким чином був пов'язаний з "націоналістом" Навальним, а ще й буквально по пунктах виступають проти всіх його ідей і проєктів, які довели свою ефективність.

Так, "яблучники" різко критикують можливість об'єднання опозиції для спільної боротьби проти нинішньої влади, відмовляються від принципу "Розумного голосування", називаючи неприпустимими домовленості з комуністами.

Категорично не підтримує "Яблуко" ідею проведення будь-яких акцій протесту, виступаючи проти того, щоб "кидати людей "в топку", як це, на їхню думку, робив Навальний.

Антикорупційні розслідування Навального і його "Фонду боротьби з корупцією" "Яблуко" вважає абсолютно неприпустимими. Для "яблучників" розслідувальні проєкти ФБК — це розпалювання ненависті до багатих і інструмент посилення соціальної ворожнечі.

І ще деталь — "Яблуко" вимагає розслідувати отруєння Навального. Тобто всі наведені міжнародними розслідувачами докази для них — не аргумент. Власне, як і для Кремля.

Людина зі Львова

Всі ці тези озвучує в основному головна "говоряча голова" "яблучників" — Григорій Явлінський. Мастодонта російської політики зробили основним "рекламним агентом" нового "Яблука". Але в список батька-засновника "Яблука" не беруть.

Цікаво, що кремлівські політтехнологи вирішили позиціонувати Явлінського як "людину зі Львова", про що і він, і його куратори постійно і нав'язливо згадують. "Львівське походження" російського політика має, мабуть, позиціонувати його і його партію як непримиренних опонентів російської влади, тим самим додавши проєкту ще більше "опозиційності".

У Києві, дивлячись на новий епізод серіалу про "нанайських хлопчиків", досить поставити тільки одне питання: "чий Крим?"

Що ж, міркування про "Крим — не бутерброд" "яблучники" собі не дозволяють. Однак суть їх "кримських тез" аналогічна позиції і Кремля, і Навального. "Яблуко" пропонує провести "міжнародну конференцію" для "обговорення і вироблення шляхів визначення статусу Криму", а також провести референдум. Тобто той же "кримнаш", тільки в профіль.

Що стосується Донбасу, то тут "Яблуко" підходить більш творчо. Ліберали Явлінського пропонують підписати багатосторонній договір про особливий статус "Донецької і Луганської областей" за прикладом Дейтонських угод для Боснії і Герцеговини і ввести на Донбасі зовнішнє управління, причому за участю РФ. Тобто знову ідеї Кремля, тільки трохи переупаковані.

Однак можна констатувати, що проєкт не такий вже й поганий. Кремлівські політтехнологи знайшли спосіб "збити" опозиційну хвилю. Репресії для "радикалів" і лідерів, зручна "яблучна альтернатива" для тих, кому соромно, але страшно йти проти влади... Можливо, десь в Європі — на радість Кремлю — навіть похвалять "російську демократію і лібералізм"... Цілі будуть досягнуті. І в принципі навіть не важливо, чи пройде "Яблуко" в Держдуму.