Мокра бочка пороху. Путін втрачає Балкани і біситься в Белграді

Поки увага європейських ЗМІ включена протестами "жовтих жилетах", мало хто звертає увагу на те, що дуже схожі процеси відбуваються і в Сербії. Воно, звичайно, покрасуватися в телерепортажі з Парижа, поки протестувальники ще не спалили "культурну столицю світу", попрестижнее буде, ніж говорити те ж саме з "глухого" Белграда. Але саме на берегах Дунаю зараз, можливо, розгортається остання "битва за Європу", а на берегах Сени відбувається тільки відволікаючий від неї маневр.

Якщо друг виявився раптом

Хоча не виключено і те, що російський мат на вулицях Парижа і прапори терористичної ДНР є лише наслідками того, що Москва всіляко не дає протестів затухати, поки вона не завершила свою спробу змінити владу в Сербії. Адже приводом для початку паризьких акцій була все ж економічна політика Еммануеля Макрона, тоді як у Белграді протести почалися після нападу на Борко Стефановича — лідера Лівої партії Сербії. Можна, звичайно, припустити, що і ідею з підвищенням цін на паливо просунув якийсь "агент Кремля" в оточенні французького президента. Але набагато ймовірніше, що у Кремлі визнали момент дуже вигідним і, почекавши, поки паризькі протести прикуют до себе увагу світових ЗМІ, почали качати Сербію. Адже організувати побиття або навіть вбивство громадського діяча в країні, заповненої російською агентурою, набагато легше (згадаймо "справа Гонгадзе, плівки Мельниченка і акцію "Україна без Кучми"), ніж спонукати французьке керівництво на непопулярні економічні рішення.

А про те, що Сербію з російської допомогою може почати лихоманити, говорили вже давно. Хоча, здавалося б, навіщо, адже країна залишається останнім форпостом Кремля на Балканах. На даний момент Москви "попросили на вихід" практично всі країни півострова, який з-за великої кількості слов'ян і православних РФ вважала зоною свого впливу. Але гра в Чорногорії закінчилася звинуваченнями у спробі держперевороту восени 2016 р., гучним скандалом і викриттями, які пізніше допомогли доповнити пазл з отруєнням Скрипалів у Солсбері (номери закордонних паспортів шпилелюбов Боширова-Чепіги і Петрова-Мишкіна схожі на номер документа грушника Широкова-Шишмакова, обвинуваченого в підготовці насильницької зміни влади в цій балканській державі). А країна трохи більше ніж через півроку після викриття російських та сербських агентів стала членом НАТО (навіть незважаючи на те, що під час саміту організації, на якому це сталося, Дональд Трамп мало не випхав з кадру чорногірського прем'єра).

Провалилися й спроби Кремля дестабілізувати Македонію, де нібито частина населення не бажала вступити в ЄС і НАТО в обмін на те, щоб додати до назви своєї країни слово Північна (про те, скільки уваги приділялося темі на Заході, видно хоча б з того, що вона стала кульмінаційною в першому сезоні американського відповіді бибисишному "Шерлоку", ось тільки країну хотіли перейменувати в Нову Македонію, а протидіяла цьому банда Моріарті, а не кремлівська). І днями (6 лютого) Колишня югославська Республіка Македонія (це не тільки статус, але і офіційна назва країни, закріплене за нею раніше за наполяганням Греції, опасавшейся територіальних претензій північного сусіда на свою Македонію — регіон з центром у Салоніках), ставши Республікою Північна Македонія, вступила в НАТО, хоча угода ще має пройти ратифікацію в парламентах усіх країн — членів блоку. А в 2025 р. вона цілком може виявитися і в Євросоюзі.

Москва вщент розсварився і з Грецією, яка раніше мутіла воду в ЄС, підігруючи Кремлю (а може, і з подачі останнього). Висилка російських дипломатів — тому підтвердження.

Стабільними залишаються Боснія і Герцеговина з Албанією, які також незабаром мають стати членами європейського та євроатлантичного альянсів, але там позиції Росії і не були особливо сильні, так як її не люблять в цих країнах за підтримку сербів. Давно вже в ЄС і НАТО Словенія, Хорватія і Румунія, до того ж остання не тільки розмістила у себе американську систему ПРО, але і може стати головним форпостом Заходу на Чорному морі (виконуюча на даний момент цю функцію эрдогановская Туреччина все більше вважається ненадійною).

Прорив у росіян стався лише на болгарському напрямку. І до того ж досить болюче для України: Болгарія погодилася продовжити на своїй території Турецький потік", який буде транспортувати російський газ в Австрії в обхід нашої ГТС. Але, по-перше, ходять наполегливі чутки, що цього згоди Москва домоглася занадто великими обіцянками Софії, яких може і не потягти. По-друге, Болгарія через кілька днів після угоди з "Газпромом" підписала ще одне — тепер уже про будівництво газопроводу з Греції, по якому в країну буде поставляється вже азербайджанське паливо. По-третє, ще невідомо, куди заведе скандал з застосуванням "Новачка" на болгарській території і проти болгарського громадянина. Так що цілком можливо, що "братки" знову кинуть, і росіянам доведеться знову ображатися, як і під час Першої світової, в якій за кілька десятиліть до цього звільнена від турків при безпосередній участі російської армії Болгарія виступила на стороні Німеччини і Австро-Угорщини.

Натяк для Вучича

У такій ситуації намагатися змінювати владу в країні, населення якої дуже розлючена на Захід за втрату територій і тому вважає Володимира Путіна найбільшим світовим лідером (згідно з опитуваннями так думають 80% сербів), якось нелогічно. Тим більше що і ця влада неодноразово розповідала про любов до "неньки". Але за цими словами, як визнали в Кремлі, стоять "антиросійські справи". Адже белградські влади готуються зробити свою країну членом Євросоюзу в тому ж 2025 р. (про НАТО розмови поки досить тихі, але, як показує практика, вступ країн в Північноатлантичний альянс завжди траплялося перед вступом в ЄС і лише один раз — у 2004-му — було одночасним). І заради цього Белград робить не найбільш популярні кроки, щоб помиритися з Косово, невирішені територіальні суперечки з яким гальмують інтеграцію.

Переговори ведуться на найвищому рівні і можуть не самій далекій перспективі призвести до сенсаційного результату — обміну територіями. Ще в серпні минулого року лідери Сербії і Косово Олександр Вучич і Хашим Тачі, за відомостями ряду ЗМІ, домовилися про передачу Белграду чотирьох муніципалітетів Північного Косово, де переважає сербське населення. Натомість їх Приштина повинна отримати Прешево і Буяновац, де більшість становлять албанці. В ЄС деякий час подібний варіант вирішення конфлікту критикували, називаючи його "мирної етнічною чисткою".

В європейських столицях не хотіли створювати небезпечний приклад перекроювання кордонів всередині континенту і воліли б, щоб Сербія і Косово відмовилися від взаємних претензій і, вступивши в ЄС, впроваджували напрацьований досвід організації підтримки мирного співіснування різних етносів в одній державі під пильним наглядом наддержавного об'єднання. Одним з найбільш різких критиків такої угоди є поки ще залишається в Євросоюзі Британія, ймовірно, побоюється за збереження своїх ірландських територій, які дуже прохолодно ставляться в Брекзиту. Однак "полюбовность" угоди почала схилятися на її бік багатьох єврочиновників, а непокірних британців, навіть якщо вони залишаться в Євросоюзі і зможуть противитись вступу сербів з косоварами, заспокоять їх головні заокеанські партнери: Дональд Трамп обмін територіями підтримав.

Так що перед Белградом замаячило вступ до ЄС, а перед Москвою — приєднання Сербії до антиросійським санкцій. Така втрата останнього європейського союзника міцно вдарить по престижу Кремля не тільки на міжнародній арені, але й всередині країни. І хто знає, скільки тоді зможе вивести на акції протесту Ігор Гиркин-Стрільців (до речі, за деякими даними, воював в Югославії) і решта нібито патріотична, але насправді шовіністична нечисть (цей термін після вживання його спікером українського парламенту по відношенню до прихильника "російського світу" можна вважати офіційно прийнятим в даному контексті).

Переконати Путіна в тому, що нинішня політика Белграда не несе загрози Росії, Вучич і намагався під час свого торішнього візиту в Москву, і під час повторного відвідування президентом РФ Белграда в минулому місяці. Напевно, не переконав. Принаймні, у тому, що врегулювання територіальної суперечки з Косово і подальший вступ Сербії в ЄС (а там і про НАТО заговорять) не загрожує нічим особисто Путіну або його іміджу. І нинішні заворушення в Белграді — це, свого роду, відгомін заворушень у Кремлі. Ненав'язливе попередження уряду Вучича, що безкарно дрейфувати на Захід йому не дозволять.